вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
08.04.2026м. ДніпроСправа № 904/6487/25 (207/6970/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн
в межах справи №904/6487/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" (49100, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120, код ЄДРПОУ 38530114)
до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про визнання банкрутом
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Південного районного суду міста Кам'янського з позовом до Акціонерного товариства «ДніпроАзот» (місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1) про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн та 10 000,00 грн витрат на надання правової допомоги.
Ухвалою Південного районного суду міста Кам'янського від 27.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Південного районного суду міста Кам'янського від 12.01.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «ДніпроАзот» про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн та 10 000,00 грн витрат на надання правової допомоги передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи №904/6487/25 про банкрутство Акціонерного товариства «ДніпроАзот» відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
05.02.2026 до Господарського суду Дніпропетровської області від Південного районного суду міста Кам'янського надійшла справа №207/6970/25 за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн та 10 000,00 грн витрат на надання правової допомоги.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.02.2026 справу №904/6487/25 (207/6970/25) передано на розгляд судді Первушину Ю.Ю.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 5 - ти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме: - надати докази сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
13.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання (вх. суду 7081/26) про усунення недоліків та долучення доказів сплати судового збору до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2026 справу №904/6487/25 (207/6970/25) за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн та 10 000,00 грн витрат на надання правової допомоги прийнято до розгляду. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Цією ж ухвалою встановлено Відповідачу: протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а його копію з додатками надіслати позивачу (докази надати суду), а також заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (за наявності); у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив (за наявності) надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України. Позивачу: у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати до суду, а також усім учасникам справи відповідь на відзив з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 166 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Також, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Так, судом встановлено, що ухвалою суду від 18.02.2026, зокрема, було роз'яснено відповідачу, що відповідно до ст. 178 ГПК України він має право надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позовну заяву, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 18.02.2026 була отримана відповідачем 19.02.2026, що підтверджується Довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа до електронного кабінету Акціонерного товариства "Дніпроазот".
Станом на день прийняття рішення відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
25.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить прийняти до розгляду у стягнути з Відповідача - Акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ», ЄДРПОУ 05761620 на користь Позивача - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 заборгованість із невиплаченої заробітної плати (сум, нарахованих працівникові при звільненні) в сумі 83 397,06 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 18 459,87 грн, витрати на надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн; витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд приймає до розгляду заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог та здійснює подальший розгляд справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
07.04.2026 через підсистему "Електронний суд" розпорядником майна подано клопотання про долучення до матеріалів справи №904/6487/25 довідку про середню заробітну плату за два місяці перед звільненням з АТ "Дніпроазот" звільненого працівника ОСОБА_1 .
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 08.04.2026 судом прийнято рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у період з 27.12.2012 по 17.09.2025 знаходилась у трудових відносинах з Акціонерним товариством “ДНІПРОАЗОТ».
На підставі Наказу №1045 від 17.09.2025 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП.
Відповідно до розрахункового листка Акціонерного товариства "Дніпроазот" Позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 83 397,06грн.
Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою заборгованість АТ "Дніпроазот" перед ОСОБА_1 не погашена.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язання зі сплати заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення Відповідачем заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 та докази щодо спростування вимог заявлених Позивачем, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України “Про оплату праці»).
Відповідно до статті 5 Закону України “Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
В силу положень статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 21 Закону України “Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно статті 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа “Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та 71378/10, справа “Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) “майно» може являти собою “існуюче майно» або засоби, включаючи “право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання»/“правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 2 Закону України “Про оплату праці» визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 83 397,96 грн.
Крім того, у поданій до господарського суду Дніпропетровської області позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18.09.2025 по 20.10.2025 (день подання позовної заяви до суду).
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно довідки відповідача №318 від 06.04.2026 середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2025 (наступний день після звільнення) по 20.10.2025 складає 30 071,79 грн.
Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2025 по 20.10.2025 складає 18 459,87 грн.
Крім того, суд наголошує, що позивачем помилково не вірно обраховано початок нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки нарахування повинно бути розраховано на наступний день після звільнення, а саме з 19.09.2025.
Згідно з частиною 2 статті 237 ГПК України, господарський суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, тобто вирішувати незаявлені вимоги або задовольняти їх у більшому розмірі. Це забезпечує принципи диспозитивності та змагальності, забороняючи суду самостійно змінювати предмет або підставу позову.
З огляду на викладене, з урахуванням частини 2 статті 237 ГПК України, суд не може вийти за межі позовних вимог, тобто вирішувати незаявлені вимоги або задовольняти їх у більшому розмірі.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішив заявлені позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 19.09.2025 по 20.10.2025 в розмірі 18 459,87 грн - задовольнити.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до пункту 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункту 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Похвалітим Анатолієм Анатолійовичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 18.10.2025 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. ч. 1 Договору, Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, правоохоронних органах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та котролюючих органах з усіх питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Повноваження Адвоката на вчинення процесуальних дій, як представника (захисника), є Додатком №1 до Договору.
Під правовою допомогою розуміється:
- надання усних та письмових консультацій і роз'яснень з юридичних питань; складання, підписання та подання заяв, клопотань, заперечень, відзивів, пояснень, карг, адвокатських запитів та будь-яких інших документів, необхідних для правового забезпечення, представництва та/або захисту прав та інтересів Клієнта;
- вести переговори з метою задоволення інтересів Клієнта;
- захищати його права, свободи та інтереси у спосіб, визначений законами України, способами та методами, погодженими з Клієнтом, які не суперечать діючому законодавству;
- представляти та/або захищати права та інтереси Клієнта при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ з наданням прав, передбачених КПК України, ЦПК України, ГПК України, КАС України, а саме: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законами України (п. 1.2. ч. 1 Договору).
Згідно п. 1 ч. 4. Договору «Порядок оплати послуг адвоката»: за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається додатковою угодою або на підставі акту наданих юридичних послуг.
Згідно п. 4. ч.5 Договору, цей Договір вступає в силу з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або до дострокового її розірвання.
Адвокатом Похвалітим А.А. виставлено Клієнту рахунок-фактури №18/10-25 від 18.10.2025, згідно якого адвокат надав позивачу наступні послуги:
- підготовка позовної заяви та додатків до неї, подання позову до суду;
- підготовка та подання до суду відповіді на відзив;
- участь в судових засіданнях в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, з урахуванням витрат на прибуття до суду.
Вартість наданих послуг становить 10 000,00 грн.
Натомість судом встановлено, що адвокатом Похвалітим А.А. здійснено лише підготовку позовної заяви та додатків до неї та подання позову до суду через систему "Електронний суд", та в подальшому через систему "Електронний суд" адвокатом було подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог на суму сплаченого судового збору.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення документів, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про можливість часткового стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 5 000,00грн, а 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620) про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 83 397,06 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 18 459,87 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 83397,06 грн - заборгованість по заробітній платі, 18459,87 грн - середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 19.09.2025 по 20.10.2025, 5000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 2422,40 грн - судового збору.
В іншій частині позову - відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 08.04.2026.
Суддя Ю.Ю. Первушин