пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 квітня 2026 року Справа № 914/3554/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №914/3554/25
за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича
про стягнення 197 226,43 грн.
Встановив: Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича 212 716, 43 грн. штрафних санкцій в т.ч. 57 816, 43 грн. - пені та 154900 грн. - штрафу за непоставку товару.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем договору про закупівлю паливної деревини №176 від 25.03.2025 в частині своєчасного виконання умов договору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2026 постановлено матеріали справи № 914/3554/25 за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, м. Львів, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Яворів, до Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича, с. Коршів, Волинська область, про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передати за підсудністю до Господарського суду Волинської області (43010, Волинська область, м. Луцьк, проспект Волі, буд. 54а).
03.02.2026 на адресу Господарського суду Волинської області надійшли матеріали справи №914/3554/25.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2026, справу №914/3554/25 розподілено судді Дем'як В.М.
Ухвалою суду від 09.02.2026 прийнято справу №914/3554/25 за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до відповідача Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича про стягнення 212 716, 43 грн. до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 09.02.2026 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронні кабінети Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району та Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича та відповідно до довідок Господарського суду Волинської області були доставлені до електронного кабінету 09.02.2026.
У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
26.02.2026 від Міністерства оборони України через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх.№01-87/1085/26 про зменшення розміру позовних вимог, в котрій позивач, посилаючись на положення ст.ст. 42, 46 ГПК України та у зв'язку з тим, що 24.02.2026 Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) здійснено уточнений розрахунок штрафних санкцій за договором № 176 від 25.03.2025, відповідно до уточненого розрахунку: пеня становить 57 816,43 грн., штраф - 139 410,00 грн., загальна сума штрафних санкцій становить 197 226,43 грн.
У зв'язку з викладеним просить прийняти заяву про зменшення позовних вимог та стягнути з Фізичної особи - підприємця Хилухи Петра Вікторовича на користь Міністерства оборони України в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) штрафні санкції за порушення умов договору у загальному розмірі 197 226,43 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та повернути на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону зайво сплачений судовий збір у розмірі 157,15 грн.
27.02.2026 від Міністерства оборони України через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли додаткові письмові пояснення за вх.№01-87/1126/26.
27.02.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх. №01-87/1116/26 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд вважає, що відповідна заява сторони є підставною та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог розуміється відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову 197 226,43 грн. (пеня 57 816,43 грн., штраф - 139 410,00 грн.), виходячи з якої й вирішується спір.
Суд відхиляє клопотання представника відповідача за вх. №01-87/1116/26 від 27.02.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з огляду на наступне.
Згідно із п. 17.6 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в межах приміщення суду здійснюється за допомогою технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чинності цією редакцією Кодексу, за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст.197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Суд зазначає, що ухвалою суду від 09.02.2026 постановлено справу №914/3554/25 прийняти до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відтак, у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (за наявними матеріалами), справа розглядається в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та відсутністю самого судового засідання в тому числі в режимі відеоконференції.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Згідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
E постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. У справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній із сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держав, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Підставами, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Jn;t, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 3- рп/99 від 8.04.1999 прокурори вправі звертатись до суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.
Прокурор доводить, що невиконання договірних зобов'язань ФОП Хилухою П.В., порушує інтереси держави в частині несплати штрафних санкцій до державного бюджету, зриві якісного забезпечення бойових підрозділів військових частин усім необхідним для виконання завдань з оборони держави.
Водночас, питання забезпечення боєздатності військових формувань та обороноздатності країни у цілому в умовах широкомасштабної військової агресії становить безумовний загальносуспільний та загальнодержавний інтерес, який підлягає захисту, у тому числі у судовому порядку.
Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
У відповідності до вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Вимогами ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби ЗС України, затверджених Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби ЗС України» від 24.03.1999 надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
З метою реалізації повноважень, визначених ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України», у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення військ, Міністром оборони України видано наказ № 448 від 03.07.2013 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (надалі - Положення).
Пунктом 2.1 Положення визначено, що квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України.
Отже, Яворівська КЕЧ, є самостійним структурним підрозділом органу державної влади - Міністерства оборони України, яка наділена згідно з Положенням повноваженнями здійснювати функції органу державної влади щодо квартирно-експлуатаційного, комунального та іншого забезпечення військових формувань на відповідній території у тому числі у спірних відносинах.
У даному позові має місце як порушення матеріального інтересу Яворівської КЕЧ, який полягає у несвоєчасному виконання господарського договору та неотриманні коштів у вигляді штрафних санкцій, а також загальнодержавного інтересу, уповноваженим органом щодо якого є Міністерство оборони України, адже несвоєчасне виконання умов договору заподіює шкоду обороноздатності країни в цілому, а також матеріальну шкоду у вигляді ненадходження коштів у вигляді штрафних санкцій, що стягуються на рахунки Яворівської КЕЧ у Державному казначействі та є елементом дохідної частини Спеціального фонду державного бюджету.
Разом з тим, позивачами не вжито належних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах та стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки, зокрема, відповідний позов до суду не поданий та на розгляді у судах не перебуває. Вказані обставини свідчать про неналежне здійснення уповноваженим органом своїх обов'язків та як наслідок, наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з даним позовом до суду.
Така позиція повністю узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 по справі № 903/129/18, в якій констатовано, що сам факт незвернення з позовом до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з позовом (п. 6.43.).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу про подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (п.п. 78-81).
На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Львівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони у вересні поточного року скеровано листа на адресу Яворівської КЕЧ та Міністерства оборони України.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» при поданні даного позову до суду.
Позов прокурора обґрунтовано тим, що Львівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони проведено вивчення, за результатами якого встановлено, що між Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною (району) (далі - Яворівська КЕЧ) та фізичною особою - підприємцем Хилухою Петром Вікторовичем (далі - ФОП Хилуха П.В.) укладено договір № 176 від 25.03.2025 (далі - Договір) про закупівлю паливної деревини (далі - Товар).
Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставити у зумовлений Договором строк у власність Покупця паливну деревину (Код ДК 021:2015:03413000- 8)». Загальна кількість Товару, згідно специфікації - 500 куб. м, ціна за одиницю товару (без врахуванням ПДВ) становить 1 549,99 грн. Сума даного Договору склала 774 500, 00 грн без ПДВ (п. 2.1. Договору).
Згідно п. 4.1 договору ФОП Хилуха П.В. зобов'язався поставити товар у строк до 01.10.2025.
Разом з Товаром (товарами) Постачальник зобов'язаний надати Замовнику належним чином оформлені первинні документи (накладні та товаро - транспортні накладні) (п. 3.2. Договору). Відповідно до Договору Постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором (п. 4.1.); забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом III Договору (п. 3.1.).
Прокурор доводить, що ФОП Хилуха П.В. порушив зобов'язання за договором, а саме не здійснив жодної поставки товару у визначений договором строк.
Відповідно до п. 6.1. договору № 176 від 25.03.2025 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.
У відповідності до п. 6.2. Договору за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 20% вказаної вартості.
За фактом несвоєчасного виконання умов договору Яворівською КЕЧ нараховано ФОП Хилусі П.В. штрафні санкції у сумі 212 716, 43 грн., що включає пеню у розмірі - 57 816, 43 грн. та штраф у розмірі - 154 900, 00 грн.
06.10.2025 між Яворівською КЕЧ та ФОП Хилухою П.В. укладено додаткову угоду №1 до Договору про дострокове розірвання Договору у зв'язку з невиконанням Постачальником своїх зобов'язань щодо поставки товару.
З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором Яворівська КЕЧ 23.09.2025 скерувала ФОП Хилусі П.В. претензію про сплату пені та штрафу за порушення умов договору. Зазначену вимогу залишено без відповіді та належного реагування.
Враховуючи вище викладене Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача (з врахуванням заяви за вх.№01-87/1085/26 від 26.02.2026 про зменшення розміру позовних вимог) 197 226,43 грн. штрафних санкцій за договором №176 від 25.03.2025 в т.ч. 57 816,43 грн. пені та 139 410,00 грн. штрафу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Між сторонами виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору про закупівлю товару №176 від 25.03.2025. Договір предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України, визначено, що згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст.-712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо Інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч1 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором кулівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання' продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору; зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається і виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Відповідно до п. 6.1. договору № 176 від 25.03.2025 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.
У відповідності до п. 6.2. Договору за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 20% вказаної вартості.
Враховуючи вище зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в загальній сумі 57 816,43 грн. за період з 01.06.2025 по 06.10.2025.
Судом встановлено, що штраф в розмірі 139 410,00 грн. визначений у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача в судовому порядку.
Отже, доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву судом до уваги не приймаються та спростовуються матеріалами справи.
Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання відзиву на позовну заяву за вх. №33834/25 від 17.12.2025 (а.с. 61-64), в якому здійснено заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу посилаючись при цьому, зокрема та поруч з іншим, на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.
У постанові від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16 викладено правовий висновок Верховного Суду, відповідно до якого згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За положенням частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
У постанові від 24.02.2021р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору №176 від 25.03.2025, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, період прострочення який є незначним, діяльність відповідача, що пов'язана із підвищенням цін на деревину та її доставку, фінансовий стан відповідача, суд на підставі ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50% та стягнути їх з Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича на користь позивача, в розмірі 50 відсотків від заявленої суми, зокрема, 28 908,22 пені та 69 705,00 грн. штрафу.
Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 28 908,21 та 69 705,00 грн. грн. штрафу в задоволенні позову суд відмовляє у зв'язку із зменшенням судом розміру пені та штрафу.
Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності, у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України “Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи задоволення судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про повернення Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону із Державного бюджету України судового збору у розмірі 157,15 грн. на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 46, 73, 74, 75, 76-80, 163, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Міністерства оборони України в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) (Україна, 81000, Львівська область, Яворівський район, місто Яворів, вулиця Львівська, будинок 19, код ЄДРПОУ 07930854) 98 613,22 грн. в т.ч. 28 908,22 грн. - пені, 69 705,00 грн. - штрафу.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хилухи Петра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (Україна, 79007, Львівська область, місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, код ЄДРПОУ 38326057, р/р 35210081082783, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
4. В решті позову відмовити.
5. Повернути Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону (Україна, 79007, Львівська область, місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, код ЄДРПОУ 38326057, р/р 35210081082783, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) із Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 157,15 грн. згідно платіжної інструкції №1784 від 19.11.2025 та №4385-8132-1086-6389 від 26.12.2025.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В. М. Дем'як