вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2026 р. Справа№ 910/12865/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
без виклику сторін,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026
у справі № 910/12865/25 (суддя - Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР"
про стягнення 85 982,42 грн
1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР" (надалі - відповідач) про стягнення 85 982,42 грн. з яких: 69 729,23 грн - основний борг, 1 316,92 грн. - пеня, 14 808,83 грн - штраф 30%, 127,44 грн - 3% річних.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції у даній справі
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" 69 729,23 грн - основного боргу, 127,44 грн - 3% річних, 1 316,92 грн - пені, 14 808,83 грн - штрафу та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Частково не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР" 24.02.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 25.02.2026), в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Задовольнити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2026 року у справі №910/12865/25. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2026 року та закрити провадження у справі № 910/12865/25 в частині стягнення основного боргу в сумі 69 729,23 грн. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2026 року у справі № 910/12865/25 в частині стягнення 1 316,92 грн пені та 14 808,83 грн штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким пеню стягнути в розмірі не більше 500,00 грн і штраф у розмірі не більше 1 500,00 грн. Судові витрати покласти на позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/12865/25 в оскаржуваній частині; витребувано невідкладно матеріали справи № 910/12865/25 з суду першої інстанції; призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.
16.03.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі (з доказами відправки іншій стороні), який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
Доводи апеляційної скарги зводиться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим через неправильну оцінку обставин справи та помилкове застосування норм права.
Відповідач наголошує, що після подання позову ним було повністю погашено основну заборгованість, що підтверджується платіжними документами. За таких обставин на момент ухвалення рішення судом вже був відсутній предмет спору в частині стягнення основного боргу. Проте суд не врахував факт оплати та не застосував процесуальні норми щодо закриття провадження у відповідній частині, а натомість безпідставно стягнув вже сплачену суму. Вказане, на думку скаржника, свідчить про неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування як матеріального, так і процесуального права.
Крім того, за доводами апелянта, суд безпідставно задовольнив вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу та 3 % річних), не перевіривши їх співмірність наслідкам порушення. Відповідач вказує, що розмір нарахованих санкцій є явно надмірним і непропорційним, оскільки значно перевищує можливі збитки позивача. Фактичні втрати кредитора у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання обмежуються мінімальними сумами (3 % річних та інфляційні втрати), тоді як заявлені до стягнення штрафні санкції у багато разів їх перевищують, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Скаржник підкреслює, що закон і судова практика надають суду право зменшувати розмір неустойки у разі її надмірності, щоб вона не перетворювалася на каральну санкцію і не ставала джерелом необґрунтованого збагачення кредитора. Суд першої інстанції цього не зробив і не врахував ані ступінь виконання зобов'язання (повне погашення боргу), ані співвідношення санкцій до можливих збитків, ані інші істотні обставини.
Отже, апелянт вважає, що рішення підлягає скасуванню: у частині стягнення основного боргу - із закриттям провадження через відсутність предмета спору, а в частині штрафних санкцій - із ухваленням нового рішення з урахуванням принципу пропорційності та необхідності їх зменшення.
5. Узагальнений виклад відзиву на апеляційну скаргу
Позивач не погоджується з доводами скаржника про нібито повне погашення заборгованості 31.10.2025, а також на необхідність зменшення санкцій з огляду на принципи розумності та справедливості.
Позивач вважає такі доводи скаржника безпідставними та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Відповідно до принципу змагальності та положень процесуального закону, саме на відповідача покладається обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, зокрема факту оплати заборгованості. Водночас під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не подав відзиву, доказів оплати чи будь-яких клопотань, у зв'язку з чим справа правомірно була вирішена за наявними матеріалами.
Посилання апелянта на зловживання позивачем процесуальними правами є необґрунтованими, оскільки неподання відповідачем доказів не може покладати негативні наслідки на іншу сторону. Звернення позивача до суду було реалізацією його права на судовий захист у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, а не зловживанням.
Крім того, поданий в апеляційній інстанції доказ оплати існував ще під час розгляду справи судом першої інстанції та міг бути поданий своєчасно, однак апелянт не навів жодних об'єктивних причин його неподання. За таких обставин відсутні підстави для прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції. Навіть за умови врахування доводів апелянта, заявлена сума платежу не є тотожною ціні позову, що додатково спростовує твердження про повне припинення предмета спору, тим більше з урахуванням заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій та процентів.
За доводами позивача, вимоги апелянта про зменшення пені та штрафу також є необґрунтованими. Закон надає суду право, а не обов'язок зменшувати розмір неустойки, і лише за наявності виняткових обставин, які мають бути доведені стороною, що заявляє відповідне клопотання. У даному випадку апелянт не надав належних доказів таких обставин, а його доводи фактично зводяться до формального порівняння розміру санкцій із сумою процентів, що саме по собі не свідчить про їх надмірність. Натомість погоджений сторонами розмір штрафу відповідає умовам договору, а розмір пені є помірним. Запропоноване апелянтом зменшення санкцій до символічного рівня фактично нівелює їхню правову природу та порушує баланс інтересів сторін.
А тому позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, повно і всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив подані докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Відтак, підстав для його скасування або зміни немає, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.06.2019 між ТОВ «БОРЕЙ-ТРЕЙД» (продавець) та ТОВ «ОДЕСА-ЛІДЕР» (покупець) укладено договір поставки № 201908/13-1, за яким продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити продукцію (товар). Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та фіксує кількість, асортимент і ціну кожної партії товару. Право власності переходить у момент передання товару, що підтверджується підписом покупця у видатковій накладній.
Пунктом 2.1 договору визначено, що передача товару здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством; підставою для постачання кожної партії є замовлення покупця (усне/письмове). Умови поставки - DDP м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114 (Incoterms-2010), строк доставки - до 10 робочих днів з моменту отримання замовлення.
Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна одиниці товару визначається при поставці кожної окремої партії і зазначається у відповідній видатковій накладній; загальна вартість договору формується сукупністю відвантажень протягом строку дії договору.
Якість товару має відповідати вимогам виробника/ нормативним документам; приймання здійснюється за кількістю - за даними видаткової накладної, за якістю - за сертифікатами якості/нормативами. Повернення/претензії щодо некомплектності чи дефектів оформлюються актом у встановлені договором строки (розділ 4 договору).
У відповідності до п.5.1. договору оплата за відвантажений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 21 календарного дня з моменту передачі товару; датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок продавця; розрахунки - безготівкові на підставі рахунку-фактури.
Відповідальність за прострочення (неустойка), що визначено розділом 7 договору. У разі затримок у перерахуванні будь-яких платежів на користь постачальника покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості. Якщо період прострочення становить 10 і більше календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання (договірна санкція).
Сторони окремо погодили, що обмеження, передбачені ст. 232 ГК України, не застосовуються до їх правовідносин (тобто нарахування пені здійснюється у погодженому сторонами порядку за весь час прострочення).
Звертаючись до суду, позивач вказував, що у серпні-вересні 2025 року він поставив, а відповідач прийняв товар загалом на суму 69 729,23 грн за такими видатковими накладними: № 2997 від 04.08.2025 на 15 578,45 грн; № 3208 від 20.08.2025 на 18 403,70 грн; № 3393 від 02.09.2025 на 15 380,60 грн; № 3591 від 18.09.2025 на 20 366,48 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, за кожною поставкою останній день оплати припадає на 21-й календарний день від дати накладної; з наступного дня виникає прострочення. По спірних поставках це: №2997: строк оплати 25.08.2025, прострочення з 26.08.2025; №3208: строк оплати 10.09.2025, прострочення з 11.09.2025; №3393: строк оплати 23.09.2025, прострочення з 24.09.2025; №3591: строк оплати 09.10.2025, прострочення з 10.10.2025.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись з апеляційною скаргою у даній справі, відповідачем до скарги було долучено нові докази, а саме: платіжна інструкція_ № 3702 від 31.10.2025 про сплату 85 064,94 грн боргу; а також видаткові накладні БТр00002772 вiд 21 липня 2025, БТр00003708 вiд 29 вересня 2025; БТр00003848 вiд 08 жовтня 2025.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Системний аналіз ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторона обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на кожну із сторін покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з відповідною заявою (позовом, відзивом, тощо). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Можливість поновлення та продовження процесуальних строків передбачено ст. 119 ГПК України.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Тоді як відповідачем такого клопотання не заявлялось взагалі. Вказане є підставою для залишення долучених до апеляційної скарги доказів без розгляду на підставі ст. 80, 118, 207, 269 ГПК України.
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 627 ЦК України згідно із ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач здійснив поставку товару загалом на суму 69 729,23 грн. за такими видатковими накладними: № 2997 від 04.08.2025 на 15 578,45 грн; № 3208 від 20.08.2025 на 18 403,70 грн; № 3393 від 02.09.2025 на 15 380,60 грн; № 3591 від 18.09.2025 на 20 366,48 грн. Наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних містять печатку та підпис відповідача про отримання товару без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості отриманого товару. Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості отриманого товару зі сторони скаржника. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач у встановлений вищевказаним договорами строк не розрахувався, чим порушив умови договору. А відтак, доводи позивача останнім було поставлено товариству товару загальною вартістю 69 729,23 грн. Доказів зворотного в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України відповідачем надано не було. Водночас, підстав для закриття провадження у даній справі немає.
В цій частині, відхиляючи доводи скаржника про неврахування обставин здійснення відповідачем оплати суми основного боргу після відкриття провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з цим, до основних засад (принципів) господарського судочинства норма ч. 3 ст. 2 ГПК України відносить, зокрема, такі принципи: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 7 ГПК України), змагальність сторін (ст. 13 ГПК України) диспозитивність (ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу, що відповідач, будучи обізнаним про відкриття провадження у справі (що підтверджується довідкою про отримання через Електронний суд ухвали суду від 22.10.2025), не був позбавлений права подати докази здійснення оплати суми основного боргу до суду першої інстанції. Однак таким своїм правом не скористався. А тому доводи скаржника як про недобросовісність дій позивача (в частині неподання відповідних доказів здійснення скаржником оплати), так і необхідність закриття провадження у даній справі через відсутність спору судом першої інстанції - відхиляються, оскільки відповідач мав надати відповідні докази до суду першої інстанції.
Окрім суми основного боргу позивачем також було заявлено до стягнення 127,44 грн - 3% річних, 1 316,92 грн - пені, 14 808,83 грн - штрафу за вказані позивачем періоди.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права через незменшення розміру штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідальність за прострочення (неустойка), що визначено розділом 7 договору.
У разі затримок у перерахуванні будь-яких платежів на користь постачальника покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості. Якщо період прострочення становить 10 і більше календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання (договірна санкція).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, яка на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судом апеляційної інстанції).
Натомість апелянтом жодних доказів винятковості обставин, що могли б бути підставою для зменшення нарахованих штрафних санкцій - надано не було. Більше того, відповідач лише в суді апеляційної інстанції зазначив про надмірний розмір штрафних санкцій, однак жодних доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України, які могли б бути підставою для такого зменшення не надав. А тому підстав для зменшення нарахованої пені суд апеляційної інстанції не встановив. Таким чином правомірним є стягнення з відповідача 1 316,92 грн. - пені та 14 808,83 грн. - штрафу у розмірі 30 % від вартості товару.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були правильно досліджені судом першої інстанції. Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржував. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах ст. 269 ГПК України та підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги не встановив.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 4, 129,269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСА-ЛІДЕР" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/12865/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/12865/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір, у зв'язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/12865/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич