вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2026 р. Справа №910/11164/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025
у справі №910/11164/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"
про стягнення 46 478,78 грн
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" (далі - Підприємство) суми збитків у розмірі 46 478,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, у силу положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок пошкодження застрахованого позивачем транспортного засобу. Оскільки автомобіль пошкоджено внаслідок падіння криги з даху будинку за адресою: м. Київ по вул. Заньковецькій, 4, а саме відповідачем надавалися послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за вказаною адресою, позивач стверджує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 позов задоволено.
Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 46 478,78 грн основного боргу та 2 422,40 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 46 478,78 грн збитків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Підприємство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі зводяться до того, що:
- жодними документами не зафіксовано обставини, які зазначено водієм у заяві до поліції, оскільки на план-схемі ДТП відсутні будь-які будівлі поблизу автомобіля, не зафіксовано свідків, склад кримінального правопорушення відсутній, що свідчить про недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між подією і наслідками, що могли бути спричинені діями чи бездіяльністю Підприємства. У матеріалах поліції прямо вказано, що подія виникла внаслідок природнього явища;
- згідно з сертифікатом/заявою добровільного страхування від 10.10.2020 встановлено, що його підписано представника Товариства Макарихіною О.А. та директором ТОВ "СБ "Статус" Сідько С.Ф., повноваження яких не підтверджено. Також до позовної заяви не долучено відомостей щодо купівлі-продажу автомобіля та віднесення його на баланс ТОВ "СБ "Статус";
- до позовної заяви не долучено документи про купівлю-продаж автомобіля, однак долучено незрозумілі фото пошкодженого автомобіля уже на паркувальному майданчику, тобто у тому місці на якому неможливо отримати пошкодження брилою. Варто зазначити, що сусідні авто не пошкоджені;
- до матеріалів справи долучено рахунок щодо заподіяння шкоди, а не висновок експерта. Крім цього, рахунок від 20.03.2021 підписано менеджером, за відсутності печатки ФОП Стрижака А.В. Слідує висновок про те, що автомобіль місяць перебував без ремонту та проведення робіт на завищену суму позову не доведено актом виконаних робіт;
- не залучено до участі у справі водія Куцого Р.О. та ТОВ "СБ "Статус" як сторін у справі;
- позовна заява подана до неналежного відповідача, оскільки у Підприємства відсутні відомості про введення на баланс будинку за адресою: м. Київ по вул. Заньковецькій 4, а належними відповідачами мають бути співвласники чи територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Також в прохальній частині апеляційної скарги містяться клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2026 апеляційну скаргу Підприємства у справі №910/11164/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
05.02.2026, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 поновлено Підприємству строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11164/25. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 25.02.2026.
19.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11164/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.11.2020 між Товариством (страховик) та ТОВ "СБ "Статус" (страхувальник) укладено сертифікат/заяву-акцепт №3014/258/001687 добровільного страхування наземного транспорту (далі - договір страхування) предметом якого, відповідно до пункту 1.1 є страхування транспортного засобу "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску.
Згідно з пунктом 1.3 договору страхування страхова сума складає 200 000,00 грн.
Строк дії договору з 00 год 00 хв 11.11.2020 до 24 год 00 хв 10.11.2021 (пункт 1.12 договору страхування).
Як стверджує позивач, 21.02.2021 за адресою: м. Київ по вул. Заньковецькій 4, водій транспортного засобу "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , заїжджаючи в арку будинку відчув вібрацію авто та гучний звук. Коли зупинився та вийшов з автомобіля виявив льодяно-сніжну брилу, яка впала на транспортний засіб.
22.02.2021 страхувальник звернувся до позивача з заявою про сплату страхового відшкодування, згідно з договором страхування.
Відповідно до рахунку на оплату від 20.03.2021 №VMC1100218 вартість ремонту автомобіля "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 47 478,78 грн.
Позивач, з урахуванням умов договору страхування, склав страховий акт №102455/1, згідно з якими пошкодження автомобіля "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 46 478,78 грн (- 1 000,00 грн франшизи).
На підставі складеного страхового акта, позивач сплатив на користь страхувальника суму страхового відшкодування в загальному розмірі 46 478,78 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2021 №260.
Відповідно до листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.04.2024 №105-4751, станом на 21.02.2021, послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за адресою: м. Київ по вул. Заньковецькій 4, надавалися Підприємством.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що шкода заподіяна майну внаслідок падіння криги з будинку по вулиці Заньковецькій 4, а оскільки послуги з утримання будинків та прибудинкової території надавалися відповідачем, саме останній має відшкодувати таку шкоду, яка відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, підлягає стягненню на користь позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив.
Відносини у сфері страхування регулюються ЦК України, Законом України "Про страхування", який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі статтею 8 вказаного Закону страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком, згідно з договором страхування, на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 979 ЦК України визначено правову природу договору страхування як договору, за яким страховик зобов'язується, у разі настання страхового випадку, виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Отже, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Відповідно до рахунку на оплату від 20.03.2021 №VMC1100218 складеного ФОП Стрижак А.В. вартість ремонту автомобіля "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 47 478,78 грн.
Частиною 2 статті 1192 ЦК України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виконано взяті на себе зобов'язання та виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 46 478,78 грн на рахунок ФОП Стрижак С.А., що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2021 №260.
Відтак, позивач має право на компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 46 478,78 грн, на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" з осіб, відповідальних за завдані збитки.
Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, в зв'язку з виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов'язанні.
Для правильного вирішення питання щодо стягнення у порядку суброгації, відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК України, суми шкоди, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
За приписами пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України).
Як стверджує позивач, 21.02.2021 за адресою м. Київ по вул. Заньковецькій 4, водій транспортного засобу "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , заїжджаючи в арку будинку, відчув вібрацію авто та гучний звук. Коли зупинився та вийшов з авто виявив льодяно-сніжну брилу, яка впала на авто.
Водій пошкодженого транспортного засобу викликав працівників патрульної поліції для фіксування даного випадку. Працівниками патрульної поліції на місці події складено схему місця події, складено рапорт та відібрано пояснення в ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою від 27.02.2021 Печерського УП ГУНП, з метою встановлення обставин справи та можливих свідків події, здійснено обхід прилеглої території. Проведеною перевірко встановлено, що подія сталась внаслідок природнього фактору - падіння снігу та льоду з даху будинку.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує, що жодними доказами не підтверджується пошкодження автомобіля "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , саме за адресою: м. Київ, вул. Заньковецькій, 4, за тих обставин, на які посилається водій застрахованого автомобіля та позивач, а поліцією не встановлено та не притягнуто до відповідальності винних осіб.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).
У пунктах 8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів, згідно з пунктами 8.1.1.2 та 8.1.1.3 договору добровільного страхування наземного транспорту, відносно винуватця ДТП та витягу з ЄРДР, суд першої інстанції правомірно відхилив, як необґрунтовані з огляду на таке.
Відповідно до Закону України "Про правила дорожнього руху" та частини 1.12 статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Проте, даний страховий випадок не є дорожньо-транспортною пригодою (ДТП), а даний випадок необхідно характеризувати, як вплив інших випадкових подій (у розумінні публічної оферти до договору добровільного страхування наземного транспорту).
Відповідно до підпункту В пункту 2.2. Умов добровільного страхування наземного транспорту "вплив інших випадкових подій" - це пошкодження або знищення застрахованого ТЗ, його складових частин та/або додаткового обладнання, що є застрахованим за цим договором, в результаті дії випадкових, раптових, непередбачуваних та незалежних від волі страхувальника подій, включаючи, але не обмежуючись впливом стихійних лих, пожежі, вибуху, протиправних дій третіх осіб, що встановлюються, відповідно до Кримінального кодексу України (в т.ч. викрадення окремих складових ТЗ та/або додаткового обладнання, що є застрахованим за цим договором) з врахуванням умов, зазначених в пункті 10.7.4 оферти, попадання на поверхню ТЗ сторонніх предметів, нападу тварин тощо, за умови, що такі події не передбачені розділом 3 цієї оферти як виключення зі страхових випадків та обмеження страхування.
Отже, вимоги до переліку документів, які необхідно надати страхувальнику передбачаються пунктом 8.1.1.3 договору, а саме: при настанні страхового випадку за ризиком "вплив інших випадкових подій" залежно від характеру випадку - оригінал довідки метеорологічної або сейсмологічної служб, яка підтверджує умови, що спричинили настання страхового випадку, органів пожежної охорони, яка підтверджує факт пожежі, оригінал довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій, належним чином завірена копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), що включає всі необхідні для витягу з ЄРДР відомості, а також оригінал довідки органів МВС встановленого зразка, яка підтверджує факт настання страхового випадку та відомості про винних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договору добровільного страхування наземного транспорту, водій страхувальника (позивача) звернувся до чергової частини УП ГУНП з повідомленням про пошкодження транспортного засобу. Дана подія зареєстрована в Журналі єдиного обліку Печерського УП ГУНП в м. Києві за №5992 від 21.02.2021. У свою чергу, працівниками Печерського УП ГУНП в м. Києві відібрано пояснення у водія, складено рапорт щодо огляду місця події та схему місця події.
У той же час, пошкодження транспортного засобу шляхом падіння льодяно-сніжної брили в даному випадку не можна віднести до кримінального правопорушення, а отже дана подія не підлягала внесенню до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, про що помилково вказує відповідач.
При цьому, згідно з довідкою старшого ДОП Печерського УП ГУНП в м. Києві від 27.02.2021, у зв'язку з відсутністю достатніх даних, які б вказували на ознаки кримінального правопорушення, дана подія не внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази: пояснення водія автомобіля "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 від 21.02.2021 та від 23.02.2021, схему місця ДТП від 21.02.2021, рапорт старшого ДОП Печерського УП ГУНП в м. Києві Пляс Валерія від 24.02.2021, довідку старшого ДОП Печерського УП ГУНП в м. Києві від 27.02.2021 Пляс Валерія, що перевірена начальником СП ВП Печерського УП ГУНП в м. Києві Дорошенком Русланом, лист начальника Печерського УП ГУНП в м. Києві від 28.05.2021 №вх6431/12/52/04-2, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що настання страхового випадку 21.02.2021 відбулось саме внаслідок падіння з даху будинку №4 по вулиці Заньковецькій в місті Києві криги на автомобіль "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого вказаний автомобіль пошкоджено.
Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що в даному випадку докази, які надані позивачем на підтвердження факту падіння з даху будинку №4 по вулиці Заньковецькій в місті Києві криги на автомобіль "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого автомобіль пошкоджено, є більш вірогідними, тоді як жодних доказів на спростування даних обставин відповідачем суду надано не було.
Відповідачем у цій справі, а відтак особою, відповідальною за заподіяння шкоди позивачем визначено Підприємство, оскільки станом на 21.02.2021 (дата настання страхової події) послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за адресою: м. Київ по вул. Заньковецькій 4, надавалися саме відповідачем.
Водночас, відповідач, заперечуючи щодо задоволення позову зазначає, що позивачем не доведено перебування на балансовому обліку відповідача земельної ділянки та самого багатоквартирного будинку по вулиці Заньковецька, 4, а тому він не є особою відповідальною за спричинені збитки.
09.11.2017 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017).
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.05.2019, крім:
- статті 1, частини 1 статті 2, статей 3-7, 9, 11, 12, частини 2 статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини 2 статті 2, частин 3 та 4 статті 8, частин 2 та 3 статті 10, статті 15, частин 1, 3 та 5 статті 16, статті 18, частини 5 статті 28, пунктів 2, 3 1, 6, підпункту 1, підпункту "б" підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;
- частини 3 статті 11, абзаців 1 та 2 частини 5 статті 18, які вводяться в дію з 01.01.2019.
Визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 47, ст. 514 з наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Слід зауважити, що відповідно до норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (стаття 19 Закону.)
Водночас, за приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017), що діяли під час виникнення спірних правовідносин, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (стаття 6 Закону).
Такого учасника правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг (суб'єкта) як балансоутримувач Законом №2189-VIII від 09.11.2017 не передбачено.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що виконавець комунальної послуги - це суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; колективний споживач - це юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - це фізична особа-підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Права та обов'язки виконавця комунальної послуги та управителя багатоквартирного будинку визначені у частинах 3 та 4 статті 8 Закону №2189-VIII від 09.11.2017, а саме:
управитель багатоквартирного будинку має право:
1) вимагати від споживача дотримання вимог правил експлуатації жилих приміщень та прибудинкової території, санітарно-гігієнічних правил і правил пожежної безпеки, інших нормативно-правових актів у сфері комунальних послуг;
2) вимагати від споживача своєчасного проведення робіт з усунення виявлених неполадок, пов'язаних з експлуатацією спільного майна, що виникли з вини споживача, або відшкодування вартості таких робіт;
3) отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлових послуг;
4) отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором;
5) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку надавати в оренду, встановлювати сервітут щодо спільного майна багатоквартирного будинку;
6) доступу до приміщень, будинків і споруд для ліквідації аварій, усунення неполадок, що виникли у санітарно-технічному та інженерному обладнанні, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів у порядку, визначеному законодавством і договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком;
7) вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором;
8) утворювати системи управління якістю та проводити їх сертифікацію відповідно до національних або міжнародних стандартів акредитованими органами із сертифікації;
9) у випадках та порядку, передбачених договором, припинити/призупинити надання послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний:
1) забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг;
2) від імені співвласників багатоквартирного будинку вживати заходів для забезпечення захисту спільного майна багатоквартирного будинку від протиправних посягань та стягнення з осіб, винних у знищенні, пошкодженні або викраденні спільного майна, відшкодування завданих збитків;
3) вести і зберігати технічну та іншу встановлену законом та/або договором документацію багатоквартирного будинку;
4) інформувати співвласників багатоквартирного будинку про необхідність капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку;
5) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, забезпечувати виконання умов договорів та контроль якості цих послуг;
6) укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг;
7) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку та в межах виділених ними коштів організовувати виконання та виступати замовником робіт з капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку;
8) у разі прийняття відповідного рішення співвласниками багатоквартирного будинку приймати на банківський рахунок, відкритий для розрахунків за окремим багатоквартирним будинком для цієї мети, внески на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, орендну плату і плату за сервітути та забезпечувати проведення відповідних розрахунків, а також на запит будь-якого співвласника багатоквартирного будинку, який перебуває в його управлінні, надавати інформацію про рух коштів на відповідному рахунку;
9) вести окремий облік доходів і витрат за кожним багатоквартирним будинком, що перебуває в його управлінні, та забезпечувати співвласникам багатоквартирного будинку вільний доступ до такої інформації щодо їхнього будинку у порядку, визначеному договором;
10) щороку звітувати перед споживачами про виконання кошторису витрат та подавати кошторис витрат на поточний рік споживачам на погодження.
За згодою сторін договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком також може бути передбачено інші права та обов'язки управителя багатоквартирного будинку.
Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 №76 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №927/11207 (далі - Правила) визначають порядок надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій: забезпечення нормального функціонування жилих будівель та прибудинкових територій протягом усього періоду їх використання за призначенням; проведення єдиної технічної політики в житловій сфері, що забезпечує виконання вимог чинних нормативів з утримання, поточного і капітального ремонту та реконструкції жилих будинків та прибудинкових територій.
Відповідно до Правил, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Управитель - це особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.
Утримання будинків і прибудинкових територій - це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, згідно з законодавством.
Згідно з пунктом 1.5 Правил утримання житлового фонду передбачає виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 №150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.08.2004 за №1046/9645 (із змінами).
До вказаного переліку послуг пунктом 1.1.8.6 віднесено скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.
Сніг, що накопичується на дахах, повинен скидатися на землю і переміщатися в прилоткову смугу, а на широких тротуарах формуватися у вали (підпункт 3.5.12 пункту 3.5 розділу 3 Правил).
Періодичність очищення даху від снігу регламентовано підпунктом 4.5.17 пункту 4.5 розділу 4 Правил, за яким дах з зовнішнім водовідводом необхідно періодично очищати від снігу, не допускаючи нагромадження його до товщини 30 см. При заледенінні звисаючих і водовідвідних пристроїв у відлигу сніг скидають, і при меншій товщині. На покрівлях з ухилом більше 45 град. (черепичних, ґонтових, дранкових), а також на шиферних сніг очищають тільки в тих місцях, де він затримується (у розжолобках над карнизами та ін.).
При скиданні снігу з даху необхідно стежити за тим, щоб не ушкоджувалися електричні і телефонні проводи, а також зелені насадження; прилеглу до будинку територію необхідно обгороджувати, а на ділянках з інтенсивним пішохідним рухом ставити чергового (підпункт 4.5.15. пункту 4.5 розділу 4 Правил).
Так, відповідно до листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.04.2024 №105-4751 станом на 21.02.2021 (дата настання страхової події) послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Заньковецькій 4, надавалися саме Підприємством, а тому скаржника на те, що позивачем не доведено перебування на балансовому обліку відповідача земельної ділянки та самого багатоквартирного будинку по вул. Заньковецька, 4, місцевий господарський суд правомірно відхилив як необґрунтовані, оскільки саме відповідач на дату настання страхової події обслуговував цей будинок та прибудинкову територію, тобто фактично виконував функцію управителя.
Враховуючи вищевикладене, зі сторони відповідача має місце невиконання наведених вище нормативних вимог щодо утримання жилих будинків, зокрема, щодо періодичності та своєчасності скидання з дахів та покрівель снігу та льоду. Таке невиконання є протиправною та винною поведінкою відповідача, яка призвела до падіння криги з даху житлового будинку за адресою: місто Київ, вулиця Заньковецька 4, на застрахований позивачем транспортний засіб та його пошкодження, і саме відповідач є особою відповідальною за відшкодування нанесених збитків.
Доказів належного виконання відповідачем своїх обов'язків у частині періодичності та своєчасності скидання з дахів та покрівель снігу та льоду матеріали справи не містять та останнім, у порядку передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення, а саме, шкода завдана майну - автомобілю "Ravon R4", державний номерний знак НОМЕР_1 , протиправна поведінка відповідача, що полягала в невиконанні своїх обов'язків щодо забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою (саме в результаті невиконання своїх обов'язків відповідачем була спричинена шкода автомобілю), та вина відповідача, відсутність якої останнім не доведена.
З огляду на наведене, судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції про правомірність вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в сумі 46 478,78 грн.
Відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо якого суд зазначає наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.032020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон №540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Таким чином, під час дії карантину позовна давність продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон №2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" від 08.11.2023 №3450-ІХ (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30.06.2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
04.09.2025 набув чинності Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).
Матеріалами справи встановлено, позовна заява пред'явлена до суду 04.09.2025, з урахуванням викладеного, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, поданий позов є таким, що пред'явлений в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК України.
Стосовно твердження скаржника про не залучення судом першої інстанції водія ОСОБА_1 та ТОВ "СБ "Статус", колегія суддів відзначає, що відповідачем у суді першої інстанції не заявлялось клопотання про залучення даних осіб, та окрім іншого, апелянтом не обґрунтовано, як рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов'язки.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 46 478,78 грн збитків.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Підприємство.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11164/25.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва".
5. Матеріали справи №910/11164/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран