вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2026 р. Справа№ 910/4855/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Тищенко А.І.
Сковородіної О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2026
у справі № 910/4855/25 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України
про стягнення 45219,51 гривень
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Сота Україна» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до АТ «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення боргу та санкцій за Договором поставки № ПЗ/НХ-23846/НЮ від 12.09.2023 (надалі - договір), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань повністю та вчасно оплатити поставлений йому товар.
Стягувана сума заборгованості складається з 43662,49 гривень основного боргу, 1545,54 гривень - інфляційні втрати, 11,48 гривень 0,1% річних.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «Сота Україна» 43662,49 гривень основної заборгованості, 11,48 гривень 0,1 % річних, 1545,54 гривень інфляційних втрат.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару. А відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу, річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст апеляційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оплата товару не відбулась не з вини відповідача, який сформував та направив необхідні документи на оплату до органів Державної казначейської служби України, а з причин повернення коштів з казначейського рахунку відповідача до державного бюджету. При цьому фінансування за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) було відсутнє, надходження грошових коштів на рахунок покупця, відкритий у Державній казначейській службі України не здійснювалося, а тому строк виконання зобов'язань за даним договором у розумінні ст. 530 ЦК України не настав. Укладаючи договір, сторони розуміли усі ризики, пов'язані із його укладанням, у тому числі наявність бюджетного фінансування вказали як відкладальну умову. Крім того, нарахування штрафних санкцій за вказаним договором та позовні вимоги про сплату інфляції та 0,1% річних є таким, що суперечать умовам договору, оскільки відповідно до пункту 9.10 договору відповідач від таких нарахувань звільнений.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
12.09.2023 відповідачем (надалі також покупець) та позивачем (надалі також постачальник) укладено Договір поставки № ПЗ/НХ-2023-08-21-007768-а (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар для завершення робіт по проєкту «Реконструкція споруд залізниці з електрифікацією дільниці Васильків - Васильків ІІ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» у Київській області» (Завершення робіт), відповідно до Специфікації № 1 (Додаток 1), що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Згідно п. 1.8 договору цей договір виконується в рамках виконання програм та здійснення заходів для завершення робіт, а саме за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) відповідно до:
- постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»;
- порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для оновлення рухомого складу для перевезення пасажирів, будівництва та реконструкції об'єктів інфраструктури суб'єктів господарювання залізничного транспорту державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 № 517.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6 Договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього Договору.
За умовами п.п. 7.1, 7.2 договору відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України покупець здійснює фінансування будь-яких витрат, передбачених цим договором, лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Усі видатки покупця за цим договором здійснюються виключно за рахунок бюджетних коштів, передбачених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям).
У пункті 7.4 договору вказано, що оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться після отримання покупцем бюджетних призначень відповідно до ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України, на 10 робочий день з дати реєстрації податкової накладної, оформленої відповідно до вимог законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару.
У пункті 9.2 договору сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором становить 0,1% річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим договором.
Як вбачається із п. 16.1 договору останній діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023.
Згідно видаткової накладної № 855 від 13.12.2023, яка підписана представниками та скріплена печатками сторін, позивачем 13.12.2023 було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 43662,49 гривень з ПДВ.
На підтвердження вказаної поставки представниками сторін було складено акт приймання-передачі товару від 13.12.2023, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 43662,49 гривень з ПДВ.
Податкова накладна № 855 від 13.12.2023 була зареєстрована 26.12.2023, що підтверджується відповідною квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 26.12.2023.
Бюджетні фінансові зобов'язання на суму 43662,49 гривень 27.12.2023 надані на реєстрацію відповідачем та зареєстровані Управлінням Казначейства 27.12.2023 об 11:07:08, відповідно до Регламенту роботи органів Державної казначейської служби України по завершенню бюджетного 2023 року та початку 2024 року, затвердженого наказом Казначейства від 27.11.2023 № 299, прийняття електронних документів клієнтів через систему дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» 27.12.2023 здійснювалось до 17:30.
Платіжна інструкція від 27.12.2023 № 53 на суму 43662,49 гривень на оплату за вищевказаними зобов'язаннями надана до управління Казначейства 27.12.2023 о 19:04:19 та відносилась до видатків третьої черги, у зв'язку з чим, була повернута відповідно до статей 3, 23 та 57 Бюджетного кодексу України.
На виконання п. 2.14 Глави 2 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, управлінням Казначейства знято з обліку непогашені в кінці року бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання АТ «Українська залізниця».
Позиція суду апеляційної інстанції
Суть апеляційного провадження полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 43662,49 гривень основної заборгованості, 11,48 гривень 0,1 % річних, 1545,54 гривень інфляційних втрат, внаслідок незгоди відповідача:
- із неврахуванням судом першої інстанції того, що оплата товару не відбулась не з вини відповідача, який сформував та направив необхідні документи на оплату до органів Державної казначейської служби України, а з причин повернення коштів з казначейського рахунку відповідача до державного бюджету;
- із неврахуванням судом, що фінансування за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) було відсутнє, надходження грошових коштів на рахунок покупця, відкритий у Державній казначейській службі України не здійснювалося, а тому строк виконання зобов'язань за даним договором у розумінні ст. 530 ЦК України не настав;
- із неврахуванням судом, що укладаючи договір, сторони розуміли усі ризики, пов'язані із його укладанням, у тому числі наявність бюджетного фінансування вказали як відкладальну умову;
- із незастосуванням судом положень п. 9.10 договору який звільняє відповідача від відповідальності, зокрема від сплати інфляційних втрат та річних у разі затримки бюджетного фінансування, зменшення бюджетних асигнувань, неприйняття органами державної влади рішень або невчинення дій, необхідних для здійснення оплати.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Як вбачається із наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 855 від 13.12.2023, яка підписана представниками та скріплена печатками сторін, позивачем 13.12.2023 було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 43662,49 гривень з ПДВ.
Також представниками сторін було складено акт приймання-передачі товару від 13.12.2023, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 43662,49 гривень з ПДВ.
Отже, матеріалами справи підтверджується, а сторонами визнається, здійснення позивачем згідно договору поставки відповідачу товару загальною вартістю 43662,49 гривень.
Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У пункті 7.4 договору вказано, що оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться після отримання покупцем бюджетних призначень відповідно до ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України, на 10 робочий день з дати реєстрації податкової накладної, оформленої відповідно до вимог законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару.
Із вказаного положення договору вбачається настання обов'язку відповідача провести оплату отриманого товару на 10 робочий день з дати реєстрації податкової накладної.
Менше з тим, що на думку апелянта не було враховано судом першої інстанції, в п. 7.10 договору вказано, що факт надходження грошових коштів на рахунок покупця відкритий у Державній казначейській службі України, є моментом настання строку виконання зобов'язання за даним договором в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, при умові наявності підписаного сторонами акту прийому-передачі товару/видаткової накладної (п. 7.10. Договору).
Згідно приписів ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Приписами ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною 1 статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
В контексті викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що умови укладеного між сторонами договору відповідно до яких відповідач здійснює оплату придбаного товару за умови наявності бюджетних асигнувань, не є ні визначенням строку / терміну виконання зобов'язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов'язків відповідача щодо оплати товару, а відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України відкладальна обставина має змінювати права та обов'язки сторін.
Запропонована апелянтом інтерпретація умов договору, в контексті посилання на принцип свободи договору, на думку колегії суддів, не може призводити до встановлення привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, як в частині виконання основного зобов'язання, так і в частині відповідальності за порушення зобов'язання.
Отже твердження апелянта про те, що у нього не виникло обов'язку провести оплату отриманого товару з огляду на відсутність бюджетного фінансування, що відповідно до п. 7.10. договору свідчить про ненастання строку виконання зобов'язання свого підтвердження в перебігу розгляду справи в апеляційному суді не знайшли та суд першої інстанції підставно та обґрунтовано виходив зі змісту положень п. 7.4. договору, який встановлює обов'язок провести оплату отриманого товару на 10 робочий день з дати реєстрації податкової накладної.
Крім того, згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В контексті викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що факт відсутності бюджетного фінансування (бюджетних асигнувань) в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленого йому товару, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Колегія суддів також погоджується із тим, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання, що узгоджується із висновками Верховного Суду. що викладені у постановах від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що виходячи із принципу свободи договору згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони спору у пункті 7.4 договору пов'язали початок перебігу строку виконання відповідачем (покупцем) зобов'язання з оплати товару з днем реєстрації податкової накладної за наслідками господарської операції з поставки товару.
Та враховуючи, що товар підлягав оплаті протягом 10 робочих днів з дати реєстрації податкової накладної на відповідну партію товару (податкова накладна № 855 від 13.12.2023 була зареєстрована 26.12.2023, що підтверджується відповідною квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 26.12.2023), то поставлений за видатковою накладною № 855 від 13.12.2023 товар підлягав оплаті до 09.01.2024 включно.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, така оплата відповідачем проведена не була як станом на час вирішення цієї справи в суді першої інстанції так і станом на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що положення договору, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу не можуть надавати йому переваг у взаємовідносинах із відповідачем, не можуть скасовувати його обов'язок оплатити отриманий товар, не можуть спотворювати саму сутність правовідносин з поставки, яка передбачає, що отриманий покупцем товар має бути оплачений, а положення договору поставки не можуть призводити до невизначеності у питанні строків оплати отриманого товару, питанні виникнення права вимоги проведення такої оплати. Та той факт, що фінансування розглядуваної поставки здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань не може надавати відповідачу підстав не проводити відповідну оплату протягом невизначеного строку.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та процентів річних, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 9.2 договору сторони встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором становить 0,1% річних від простроченої суми грошових зобов'язань.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією та не вимагає наявність/відсутність вини боржника, отже позивач вправі нараховувати на суму боргу інфляційні втрати та відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та у розмірі, визначеному сторонами у договорі.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції положень п. 9.11 договору, за змістом якого у разі затримки бюджетного фінансування, зменшення бюджетних асигнувань, неприйняття органами державної влади рішень або невчинення дій, необхідних для здійснення оплати, передбаченої цим договором (або прийняття відповідних рішень чи вчинення дій із затримкою), прийняття органами державної влади рішень, які унеможливлюють виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором, покупець звільняється від сплати постачальнику штрафних санкцій, відшкодування збитків та відповідальності за порушення грошових зобов'язань не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції відповідачем була сформована заявка на оплату поставленого товару позивачу за № 1030568 від 26.12.2023 на суму 43662,49 гривень та було надано на реєстрацію 27.12.2023 (відправлений в Казначейство 27.12.2023, 18:50:42 та отриманий Казначейством 27.12.2023, 18:51:01).
З наданого третьою особою листа Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва № 01-04-08/1159 від 10.06.2025, вбачається, що бюджетні фінансові зобов'язання від 13.12.2023 №СУ000000855 на суму 43662,49 гривень були надані на реєстрацію відповідачем 27.12.2023 відповідно до підтвердних документів та зареєстровані управлінням Казначейства 27.12.2023 о 11:07:08.
Платіжна інструкція № 53 від 27.12.2023 на суму 43662,49 гривень на оплату по вищевказаним зобов'язанням була надана до управління Казначейства 27.12.2023 в 19:04:19 та відносилась до видатків третьої черги, у зв'язку з чим, була повернута відповідно до статей 3,23 та 57 Бюджетного кодексу України. Враховуючи вищевикладене, управлінням Казначейства на виконання п.2.14 наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України» було знято з обліку не погашені в кінці року бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання.
При цьому, останнім днем проведення платежів за видатками клієнтів органів Казначейства в бюджетному 2023 році є 27 грудня 2023 року, а 27 грудня 2023 року до 17.30 завершується прийняття електронних документів клієнтів із системи дистанційного обслуговування «Клієнт-казначейства - Казначейство» до облікових систем АС «Є-Казна Доходи», АС «Є-Казна».
Тобто відповідач скерував відповідний платіжний документ до органів казначейства поза межами встановленого часу їх обслуговування у 2023 році та не надав суду доказів намагання з його боку повторно вчинити належні дії для проведення оплати отриманого товару після повернення органами казначейства відповідної платіжної інструкції.
В контексті викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача 0,1% річних у сумі 11,48 гривень та інфляційних втрат у сумі 1545,54 гривень, нарахованих за період з 09.01.2025 по 14.04.2025 та незастосовність правила, передбаченого п. 9.11 договору з огляду на недоведення відповідачем прострочення оплати отриманого товару саме внаслідок обставин чи подій, перерахованих у вказаному пункті договору.
Отже, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасування не вбачає.
Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2026залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця».
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2026.
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді А.І. Тищенко
О.М. Сковородіна