вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа №910/7779/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники сторін:
від позивача: Демченко М.М.
від відповідача: Білецький Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 (повний текст складено 11.12.2025)
у справі №910/7779/25 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Фуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум"
про стягнення 1 701 449,36 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Фуд" (далі - ТОВ "Люкс Фуд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" (далі - ТОВ "Комфорт Хоум") 1 281 122,31 грн заборгованості, 518 029,88 грн пені, 299 146,61 грн інфляційних втрат та 90 512,56 грн трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 29.07.2020 №143, в частині повної оплати поставленого позивачем товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 закрито провадження у справі в частині стягнення 758 006,03 грн.
Позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ "Комфорт Хоум" на користь ТОВ "Люкс Фуд" 36 114,28 грн боргу, 518 029,88 грн пені, 299 146,61 грн інфляційних втрат, 90 512,56 грн трьох процентів річних, 14 151,65 грн судового збору та 40 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення заборгованості у розмірі 758 006,03 грн. Також, враховуючи зменшення позовних вимог та закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спір підлягає вирішенню щодо основної суми боргу в розмірі 36 114,28 грн, наявність якого підтверджена та відповідачем не спростована. Таким чином, оскільки станом на день ухвалення цього рішення доказів погашення боргу у сумі 36 114,28 грн матеріали справи не містять, то позов в цій частині підлягає задоволенню. Крім того, перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 518 029,88 грн пені, 299 146,61 грн інфляційних втрат та 90 512,56 грн трьох процентів річних.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Комфорт Хоум" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ТОВ "Комфорт Хоум" посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції: неправильно встановлено наявність та розмір заборгованості; допущено неповне з'ясування фактичних обставин справи; безпідставно застосовано цивільно-правову відповідальність; порушено принципи справедливості, пропорційності та добросовісності.
Так, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не врахував, що частина заявлених сум не була прострочена, а також регулярні оплати та поведінку сторін.
Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції формально згадав статтю 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але не застосував її по суті, не здійснивши оцінки пропорційності відповідальності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Комфорт Хоум" у справі №910/7779/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7779/25.
29.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7779/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
11.02.2026, через відділ діловодства (канцелярії) Північного апеляційного господарського суду, скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Комфорт Хоум" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.03.2026. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 03.03.2026.
У судовому засіданні 18.03.2026 оголошено перерву до 01.04.2026.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
02.03.2026, через систему "Електронний суд", ТОВ "Люкс Фуд" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Комфорт Хоум" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 - без змін.
Так, у відзиві позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо перевірки доказів наявності простроченої заборгованості за поставлений товар, строків оплати, зменшення суми заборгованості на суму повернутого товару доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують. Відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не наведено власного розрахунку. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного встановлення наявності розміру заборгованості та неврахування того, що частина заборгованості не була прострочена жодним чином не підтверджені скаржником з посиланням на наявні в матеріалах справи докази та норми чинного законодавства України. Також встановлені судом першої інстанції обставини, спростовують доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем регулярно здійснювались оплати, оскільки такі оплати були передплатою за поставлений товар. Апелянтом такі висновки суду першої інстанції жодним чином не спростовано. Тим більше в апеляційній скарзі апелянтом підтверджено ту обставину, що договірні відносини між сторонами фактично продовжувалися, а поставки в 2024-2025 роках здійснювались на умовах попередньої оплати. Загалом доводи апеляційної скарги не містять спростування висновків суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах заборгованості за поставлений товар в сумі 36 114,28 грн. Тому рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Крім того, в доданому до позовної заяви розрахунку, позивачем наведено розрахунки за кожною видатковою накладною з зазначенням простроченої суми, періоду нарахування тощо. Вказані розрахунки досліджено судом першої інстанції в судових засіданнях. В деяких засіданнях представник скаржника брав участь і обґрунтованих зауважень, заперечень щодо наявних розрахунків не висловив, контррозрахунків суду не навів.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 01.04.2026 з'явилися представники сторін.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
29.07.2020 між ТОВ "Люкс Фуд" (постачальник) та ТОВ "Комфорт Хоум" (покупець) укладено договір поставки №143, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю харчові добавки (товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій сторонами специфікації.
Загальна ціна цього договору складається з суми вартості всіх поставок товару здійснених відповідно до цього договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки товару протягом строку дії цього договору (пункт 4.2 договору).
Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплата проводиться покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 (дев'яносто) банківських днів після отримання товару покупцем.
Документи, що являються невід'ємною частиною цього договору та рахунки, які підписані постачальником і передані електронною поштою, на підставі яких проводиться оплата за товар, мають юридичну силу (пункт 5.2 договору).
Згідно з пунктом 6.1 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в місці поставки, відповідно до інформації, що зазначена в видаткових накладних та документах, що посвідчують якість товару.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. В разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 10.1, 10.2 договору).
На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 1 473 691,20 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 23.09.2022 №Б001095 на суму 370 144,80 грн; від 30.09.2022 №Б001134 на суму 342 745,20 грн; від 07.10.2022 №Б001164 на суму 143 502,00 грн; від 13.10.2022 №Б001200 на суму 305 604,00 грн; від 30.11.2022 №Б001426 на суму 27 900,00 грн; від 12.12.2022 №Б001489 на суму 55 800,00 грн; від 08.02.2023 №Б00148 на суму 56 998,80 грн; від 27.02.2023 №Б00232 на суму 56 998,80 грн; від 10.03.2023 №Б00278 на суму 56 998,80 грн; від 17.03.2023 №Б00315 на суму 56 998,80 грн. Відповідні видаткові накладні підписані обома сторонами. Також, з позивачем надано копії товарно-транспортний накладних.
У зв'язку з неповною сплатою відповідачем вартості поставленого товару за вказаними видатковими накладними та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості.
У той же час, 03.06.2025 відповідач сплатив в рахунок погашення заборгованості лише 50 000,00 грн.
Як стверджує позивач, станом на день подання позову, у відповідача наявна заборгованість в сумі 1 281 122,31 грн.
В процесі розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що спір підлягає вирішенню щодо основної суми боргу у розмірі 36 114,28 грн, враховуючи зменшення позивачем суми основного боргу, а також часткової сплати відповідачем заборгованості.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 473 691,20 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними.
У свою чергу відповідачем лише частково оплачений товар, з огляду на що станом на день подання позову, заборгованість становить 1 281 122,31 грн.
Враховуючи, що зменшення позивачем суми основного боргу, часткові повернення товару та оплати відповідачем суми основного боргу, заборгованість останнього перед позивачем становить 36 114,28 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову стверджує, що строк оплати за деякими видатковими накладними не настав, зокрема: від 18.04.2025 №Б00629 на суму 56 998,80 грн, від 21.05.2025 №Б00798 на суму 37 999,20 грн, від 04.06.2025 №Б00889 на суму 325 002,00 грн, від 10.06.2025 №Б00920 на суму 519 002,16 грн, від 04.07.2025 №Б01068 на суму 56 998,80 грн.
Проте, позивачем у своєму позові не заявлялося про стягнення боргу за наведеними відповідачем видатковими накладними, оскільки спір стосується правовідносин, які виникли у 2022-2023 роках.
З наданого відповідачем акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2020 до 09.07.2025 вбачається, що до березня 2023 року позивачем поставлявся на підставі договору товар, а відповідачем здійснювалася часткова його оплата.
Як зазначає позивач, за видатковими накладними за період з вересня 2022 року по березень 2023 року утворилася заборгованість, у зв'язку із чим, поставки товару припинились. Відповідач продовжував в порушення визначеного договором порядку частково сплачувати існуючу заборгованість. Проте, в повному обсязі її не було сплачено. З 27.03.2024 позивач поновив постачання товару відповідачу, за умови попередньої оплати товару, що поставлятиметься. Наведена обставина підтверджується відображеними у вказаному акті даними щодо надходження певної суми від відповідача і поставки товару на таку ж суму відповідачу цього ж або наступного дня. Проте заборгованість, за поставлений за період з вересня 2022 року до березня 2023 року товар так і не була в повному обсязі сплачена відповідачем.
На підтвердження викладених доводів позивачем надано копії видаткових накладних, рахунки на оплату та платіжні інструкції, зокрема:
- поставлений за видатковою накладною від 22.11.2024 №Б01497 на суму 10 300,08 грн товар сплачено відповідачем на підставі рахунку на оплату від 22.11.2025 №1512 за платіжною інструкцією від 22.11.2024 №1685;
- поставлений за видатковою накладною від 03.12.2024 №Б01551 на суму 56 998,80 грн товар сплачено на підставі рахунку від 02.12.2024 №1562 за платіжною інструкцією від 02.12.2024 №1707;
- поставлений за видатковою накладною від 19.12.2024 №Б01652 на суму 56 998,80 грн товар сплачено на підставі рахунку на оплату від 18.12.2024 №1674 за платіжною інструкцією від 18.12.2024 №134;
- поставлений за видатковою накладною від 27.12.2024 №Б01704 на суму 10 300,08 грн товар сплачено на підставі рахунку на оплату від 27.12.2024 №1722 за платіжною інструкцією від 27.12.2024 №178;
- поставлений за видатковою накладною від 24.01.2025 №Б00096 на суму 48 299,28 грн товар сплачено на підставі рахунку на оплату від 22.01.2025 №93 за платіжною інструкцією від 23.01.2025 №223;
- поставлений за видатковою накладною від 24.02.2025 №Б00271 на суму 37 999,20 грн товар сплачено на підставі рахунку на оплату від 20.02.2025 №267 за платіжною інструкцією від 22.02.2025 №256;
- поставлений за видатковою накладною від 14.03.2025 №Б00380 на суму 37 999,20 грн товар сплачено на підставі рахунку на оплату від 12.03.2025 №376 за платіжною інструкцією від 13.03.2025 №349;
- поставлений за видатковою накладною від 28.03.2025 №Б00473 на суму 56 998,80 грн товар сплачено на підставі рахунку від 25.03.2025 №461 за платіжною інструкцією від 27.03.2025 №408.
Так, у платіжних інструкціях вказані посилання на наведені рахунки на оплату, що спростовує в сукупності з іншими наданими позивачем доказами доводи відповідача про відсутність простроченої заборгованості.
Відповідач також наводив доводи, що непротермінованою лишається заборгованість у сумі 101 713,48 грн, оскільки повернено неякісну продукцію загальною вартістю 419 997,60 грн, що підтверджується видатковою накладною на повернення від 29.10.2025 №18.
Як вбачається з акта про брак від 06.10.2025 №3, продукцію, яку описано як браковану, виготовлено 29.07.2025 і поставлено відповідачу у 2025 році. У той же час, позивачем заявлено вимоги про стягнення боргу, який виник за інший період - 2022-2023 роки.
Таким чином, перераховані відповідачем кошти за товар поставлений йому у 2025 році здійснені авансовим платежем, як вбачається з вищенаведених пояснень позивача та наданих ним доказів.
Оскільки це була попередня оплата, то після того як позивачу повернено товар, його вартість зараховано у рахунок погашення відповідачем боргу за попередні періоди і таким чином борг у цьому спорі зменшився на 419 997,60 грн.
Крім того, відповідачем надано копію акта звірки, який складений і підписаний ним з печаткою товариства, з якого вбачається, що 29.10.2025 зараховано 419 997,60 грн (повернення товарів від покупця №11) в рахунок погашення боргових зобов'язань перед позивачем.
З огляду на наведене, наявність несплаченого відповідачем перед позивачем боргу у сумі 36 114,28 грн за договором матеріалами справи підтверджено та відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що станом на день ухвалення цього рішення доказів, погашення боргу у сумі 36 114,28 грн матеріали справи не містять, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).
За умовами пункту 8.2 договору, у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, позивачем на суму боргу нараховано відповідачу пеню в сумі 518 029,88 грн.
Як стверджує позивач, він здійснював розрахунок пені в системі Ліга Закон, яка рахує пеню з подвійною обліковою ставкою НБУ і ділив на половину цю суму, щоб розрахунок пені відповідав вимогам пункту 8.2 договору.
Також відповідачем нараховано до стягнення з відповідача 299 146,61 грн інфляційних втрат та 90 512,56 грн трьох процентів річних.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Контррозрахунку нарахованих фінансових санкцій відповідачем суду не надано.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з місцевим господарським судом, що з відповідача підлягає стягненню 518 029,88 грн пені, 299 146,61 грн інфляційних втрат та 90 512,56 грн трьох процентів річних.
Доводи позивача про те ще суд першої інстанції не застосував статтю 551 ЦК України" не заслуговують на увагу, оскільки лише в тексті апеляційної скарги міститься посилання на статтю 551 ЦК України, яка передбачає право суду на зменшення штрафних санкцій. Водночас відповідачем відповідного клопотання у ході розгляду справи заявлено не було.
Також, позивачем заявлено до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання адвокатських послуг від 05.06.2025 №05/06-25-ЮО; рахунок на оплату від 05.06.2025 №17; інформаційне повідомлення про зарахування коштів від 05.06.2025 №528; ордер від 16.06.2025 №1924304 серії АІ (адвокат Демченко М.М.).
Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у своєму відзиві на позов зазначив, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з предметом позову та надмірно завищеною.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом першої інстанції враховано висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 11.11.2021 у справі №910/7820/21, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Приймаючи до уваги приписи частин 4, 5 статті 126 ГПК України, а також враховуючи заперечення відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність у зменшенні розміру заявленої до стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 40 000,00 грн. Решта суми витрат на професійну правничу допомогу позивачу не відшкодовуються та залишаються за ним.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Комфорт Хоум" задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі №910/7779/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум".
4. Матеріали справи №910/7779/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 07.04.2026.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран