вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2026 р. Справа№ 911/2183/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Спаських Н.М.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 24.03.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд»
на рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 (повний текст складено 22.01.2026)
у справі № 911/2183/25 (суддя Рябцева О.О.)
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області
в інтересах держави в особі Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд»
про стягнення 8 460 052,10 грн.
У липні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд», у якому просив стягнути з відповідача 8 460 052,10 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що на виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем договору № 2-24 будівельного підряду по об'єкту «Реконструкція поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» з прибудовою ліфтової шахти по вул. Поліська, 65, в смт Іванків Іванківського району Київської області» від 24.01.2024, позивач перерахував відповідачу 8 460 052,10 грн. авансу/попередньої оплати, що складає 30 % вартості робіт, передбачених договором, проте відповідач акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 для звітності витрачених коштів попередньої оплати у порядку, передбаченому п.п. 4.2, 13.3-13.7, 13.12 договору не надав, авансовий платіж не повернув. Таким чином, прокурор зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання щодо реалізації авансу у 90 денний строк у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення авансового платежу у сумі 8 460 052,10 грн., які прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача, посилаючись на п. 4.2 спірного договору та абз. 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- згідно з п. 5.1.1 спірного договору об'єкт реконструкції не був переданий актом передачі майданчика, а доступ був наданий із затримкою; проектна документація не була надана в день підписання спірного договору в повному обсязі з підписанням відповідного акта; вивчивши проектну документацію та фронт робіт були надані письмові зауваження;
- оскільки вимоги про зупинення робіт від замовника не надходило, з метою придбання основних матеріалів і забезпечення цільового використання коштів, відповідач уклав договори з постачальниками матеріалів для придбання основних матеріалів, за якими 12 та 13 березня були сплачені авансові платежі;
- значною перешкодою виконання більшості обсягів робіт була потреба виконання додаткових робіт для припинення можливого руйнування будівлі, тому, за усним погодженням, невідкладно були виконані додаткові роботи з необхідністю внесення змін в проектні рішення;
- 01.11.2023 набув чинності новий ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту», в зв'язку з чим виконання робіт, згідно проектним рішенням передбачених проектом 23-01 по влаштуванню протирадіаційного укриття, не відповідає чинному державному стандарту;
- вищевказані та інші обставини вимагали коригування проектно-кошторисної документації, про що постійно зазначали на нарадах та було написано чергового листа від 13.05.2024 № 002;
- відповідач протягом всього строку дії спірного договору докладав максимальних зусиль для виконання робіт, які передбачені договором та які необхідні для досягнення проектних рішень, проте, враховуючи значні недоліки в проектній документації та її коригування, невідповідність обсягів робіт по проекту обсягам, визначеним в договірній ціні, яка є додатком до договору, здати роботи замовнику не було можливості до погодження договірної ціни в новій редакції;
- на даний момент він оформлює акти виконаних робіт та виконавчу документацію, яка найближчим часом буде передана замовнику на погодження та підписання.
У відповіді на відзив прокурор зазначив, що затримка виконання робіт по договору з причин тривалого узгодження проектної документації, необхідності коригування проектної документації не звільняють підрядника від зобов'язань повернути невикористаний аванс, а також наголосив на тому, що станом на 05.08.2025 підрядником лише оформлялися акти виконаних робіт та виконавча документація, а, отже, зобов'язання відповідача щодо використання авансу у передбачений договором строк є порушеним, доказів його використання відповідачем не надано. Таким чином, прокурор зазначає, що невиконання підрядником зобов'язання щодо реалізації авансу у 90 денний строк доведено аргументами позовної заяви та долученими до неї доказами та відповідачем не спростовано.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Також відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про долучення доказів, яке судом першої інстанції було задоволено, в якому відповідач просив поновити строк надання доказів та долучити до матеріалів справи наступні докази: копію акта приймання виконаних робіт № 1 (Форма № КБ-2в) за серпень 2025 року на суму 4 823 467,76 грн. від 06.08.2025 р.; копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2025 р. (Форма № КБ-3) на суму 4 823 467,76 грн. від 06.08.2025 р.
Крім того, прокурор звернувся до суду першої інстанції з заявою про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на суму 4 832 467,76 грн., в якій він просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 4 832 467,76 грн. на підставі п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 231 ГПК України та повернути Київській обласній прокуратурі 72487,01 грн. судового збору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 позов задоволено частково:
- до стягнення з відповідач на користь позивача присуджено 3 636 584,34 грн. авансового платежу та 54 548,77 грн. судового збору;
- в іншій частині позову, а саме в частині позовних вимог про стягнення 4 823 467,76 грн. авансового платежу, провадження у справі закрито;
- повернуто Київській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 72 352,02 грн. судового збору за подачу позову.
При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції виснував, що:
- відповідно до пункту 4.2. спірного договору відповідач зобов'язаний був використати аванс в сумі 8 460 052,10 грн., що був сплачений позивачем 21.02.2024 р., протягом 90 днів з дня одержання авансу (фактично датою одержання є 22.02.2024 р. - дата, коли було проведено оплату та кошти надійшли на рахунок відповідача), тобто до 22.05.2024 включно, а після спливу цього строку, в разі невиконання робіт, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу авансу;
- у даній справі сторони у п. 4.2. спірного договору чітко визначили вимоги щодо документів, які підтверджують факт використання суми авансу, зазначивши, що такими документами є акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка форми КБ-3;
- отже, підрядник був зобов'язаний використати одержаний аванс на виконання робіт протягом 90 днів після його одержання, підтвердженням чого були б підписані сторонами акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2 та довідка форми КБ-3. У випадку невикористання авансу - він мав бути повернутий замовнику;
- при цьому, враховуючи, що сторони укладали договір відповідно до вимог законодавства про закупівлі, така вимога щодо повернення авансу є імперативною, від якої сторони не могли відступити.
З огляду на вказане, суд першої інстанції встановив, що, як вбачається з матеріалів справи, протягом 90 днів після одержання авансу відповідач не виконав своїх зобов'язань та не надав замовнику на підтвердження використання попередньої оплати належним чином оформлені акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма -КБ3), виходячи з чого у підрядника з 23.05.2024 виникли зобов'язання щодо повернення невикористаної суми попередньої оплати замовнику у розмірі 8 460 052,10 грн.
Водночас суд першої інстанції:
- встановивши, що 06.08.2025 (після звернення прокурора з даним позовом до суду) між позивачем та відповідачем підписані акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року (форми № КБ-2в) на суму 4 823 467,76 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2025 року (Форма № КБ-3) на суму 4 823 467,76 грн. за договором № 2-24 від 24.01.2024 р. будівельного підряду з яких вбачається, що відповідач виконав, а позивач прийняв роботи відповідно до умов спірного договору на загальну суму 4 823 467,76 грн.;
- дійшов висновку про закриття провадження у справі № 911/2183/25 в частині позовних вимог про стягнення невикористаних коштів авансового платежу у сумі 4 823 467,76 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (у зв'язку з відсутністю предмета спору). При цьому, суд першої інстанції зауважив, що у поданій заяві про закриття провадження у справі прокурор просив закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 4 832 467,76 грн., проте предмет спору припинив своє існування в частині стягнення з відповідача 4 823 467,76 грн.;
- встановивши, що неповернутим позивачу залишився невикористаний відповідачем аванс в сумі 3 636 584,34 грн. (8 460 052,10 грн. - 4 823 467,76 грн.), задовольнив позовні вимоги у цій частині.
Суд першої інстанції оцінивши аргументи відповідача щодо непередачі об'єкта актом та затримки доступу, ненадання проектної документації в повному обсязі при підписанні договору, надання письмових зауважень після вивчення документації та фронту робіт, укладення договорів з постачальниками та здійснення авансових платежів без вимоги зупинення робіт, потреби у додаткових роботах за усним погодженням для запобігання руйнуванню будівлі, набрання чинності новим ДБН В.2.2-5:2023 та невідповідності проектних рішень, потреби коригування проектно-кошторисної документації з посиланням на нотатки нарад та лист від 13.05.2024 № 002, максимальних зусиль для виконання робіт, а також недоліків документації, невідповідності обсягів та неможливості здачі робіт до погодження нової ціни, вказав, що вказане не спростовує зобов'язання відповідача використати отриманий аванс протягом імперативного 90-денного строку або повернути його невикористану частину відповідно до п. 4.2 спірного договору, п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1764 від 27.12.2001 р., ст. 526 ЦК України; зазначені обставини не зупиняють перебіг вказаного строку, та не звільняють відповідача від зобов'язання підтвердити використання суми авансу відповідними документами.
Крім того, суд першої інстанції визнав, що у контексті Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та повідомив позивача про звернення з позовною заявою.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення у відповідній частині, відмовивши в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а в обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зокрема на відсутність його вини у затримці виконання робіт, додатково зауваживши на тому, наявність об'єктивних перешкод визнає і позивач, що підтверджується підписанням сторонами додаткових угод про продовження строків виконання робіт, які станом на сьогодні, продовжені на 2026 рік.
Крім того, до апеляційної скарги апелянтом додано копію додаткової угоди № 7 від 29.12.2025 до спірного договору, а у апеляційній скарзі апелянт просить, додатково до доказів наданих до суду першої інстанції, на підтвердження обставин існування перешкод для виконання робіт у встановлені строки, та визнання цих обставин позивачем, долучити вказану угоду до матеріалів справи та зазначає, що вказана угода була підписана сторонами після прийняття судом рішення тому не могла бути надана до суду раніше.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 справа № 911/2183/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026:
- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;
- надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 65 458,52 грн.;
- попереджено Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 26.02.2026 (судом зареєстровано 27.02.2026) подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція № 5861 від 26.02.2026 про сплату 65 458,52 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір за скаргою ЄВРОЕЛІТБУД, на рішення від 16.12.2025 по справі 911/2183/25, Північний апеляційний господарський суд».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 911/2183/25 призначено до розгляду на 24.03.2026; витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2183/25.
17.03.2026 до суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що ГПК України у чинній редакції містить перелік підстав для скасування рішення, проте апеляційна скарга не містить посилань на норми процесуального права, які були порушенні судом першої інстанції при ухваленні рішення.
18.03.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 № 09.1-08/967/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2183/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 18.03.2026 по 31.03.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 справа № 911/2183/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Спаських Н.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 справу № 911/2183/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Спаських Н.М.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 24.03.2026 об 11:00 год.
23.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій заявник, зазначив про неможливість забезпечити явку представника позивача з огляду на його зайнятість в іншому судовому засіданні, просить провести судове засідання без участі представника позивача та зазначає та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
24.03.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість свого керівника у виробничій нараді з питань будівництва Національного військового меморіального кладовища, як керівника генерального підрядника Консорціуму «Білдінг Юа», просить відкласти розгляд апеляційної скарги та повідомити заявника про новий день і час судового засідання.
Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 24.03.2026 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що він не був позбавлений направити в судове засідання іншого представника. До того ж, до клопотання не додано і доказів проведення 24.03.2026 об 11:00 год. виробничої наради з питань будівництва Національного військового меморіального кладовища за участю Консорціуму «Білдінг Юа».
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 24.03.2026 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Щодо поданого апелянтом додаткового доказу, а саме копії додаткової угоди № 7 від 29.12.2025 до спірного договору, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає про те, що такий доказ не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.
Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 та від 10.09.2025 у справі №906/127/24.
За таких обставин, додана відповідачем під час апеляційного перегляду копія додаткової угоди № 7 від 29.12.2025 до спірного договору як додатковий доказ колегією суддів не приймається.
Станом на 24.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач представників в судове засідання не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи прокурор та представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
24.01.2024 Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» (підрядник) укладено договір № 2-24 будівельного підряду по об'єкту «Реконструкція поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» з прибудовою ліфтової шахти по вул. Поліська, 65 в смт. Іванків Іванківського району Київської області. (коригування. Облаштування протирадіаційного укриття)» (далі договір) (а.с. 22-41 т. 1), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язувався своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі III договору, виконати роботи з реконструкції поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» з прибудовою ліфтової шахти по вул. Поліська, 65 в смт. Іванків Іванківського району Київської області. (коригування. Облаштування протирадіаційного укриття) за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику, а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх.
Відповідно до п. 1.2. договору роботи виконуються підрядником згідно проектно-кошторисної документації, тендерної документації в межах ціни цього договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору строки виконання робіт - до 31.12.2024, якщо інше не встановлено календарним графіком виконання робіт (додаток № 2, який є невід'ємною частиною цього договору), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об'єкта будівництва в цілому, передбачених даним договором. Календарний графік виконання робіт складає підрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання договору. Календарне планування будівельних робіт виконується з максимально можливим їх суміщенням, з забезпеченням безперервної технологічної послідовності та врахування термінів завершення окремих етапів або будівництва в цілому, з дотриманням вимог законодавства, нормативних актів та документів. Розподіл робіт на етапи та комплекси виконання визначається з урахуванням прогнозних чинників ризику, індивідуальних властивостей об'єкту та умов будівництва (конструктивні рішення, заглибленість, висотність, геологія, погодні умови: низька/висока температура повітря, атмосферні опади, тощо). Комплекс робіт, передбачений графіком повинен відповідати сезонності будівельних робіт, в яких вплив чинників ризику можливо звести до мінімуму. До календарного графіка виконання робіт підрядник надає копію наказу про призначення та закріплення на об'єкті відповідальної особи (виконроба) або витяг з наказу, засвідчені в установленому порядку.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна цього договору становить 28 200 173,68 грн. у тому числі ПДВ 4 700 028,95 грн. (додаток № 1 до цього договору).
Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (із змінами), згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) замовник може перерахувати підряднику аванс/попередню оплату в розмірі до 30% вартості річного обсягу робіт, який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я підрядника в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів/роботи і послуги протягом 90 днів з дня одержання авансу, але не пізніше 24 грудня, у разі отримання авансу в останні місяці бюджетного року. Для звітності витрачених коштів авансу підрядник повинен надати замовнику акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 за вказаний період, або повернути невикористану суму авансу/попередньої оплати на розрахунковий рахунок замовника. У разі не повернення/не відпрацювання суми авансу, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 25% від суми не поверненого/не відпрацьованого авансу.
Відповідно до п. 13.2. договору строк подання документації з виконаних робіт від підрядника до замовника до 20 числа звітного місяця. Строк внесення виправлень, доповнень і уточнень, необхідність в яких може виникнути в процесі роботи, становить два робочі дні від дати надання документів. У випадку надання з актом приймання виконаних будівельних робіт неповного комплекту документів з виконаних робіт або не усунення виявлених помилок протягом 2-х днів, такий акт приймання виконаних будівельних робіт у поточному місяці до оплати не приймається.
Підрядник надає замовнику не пізніше 20 числа звітного місяця в друкованому та електронному вигляді (програмний комплекс АВК, тощо) наступну документацію з виконаних робіт: акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в); довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3); підсумкові відомості ресурсів (сортування матеріалів якої виконано з найменуванням з посиланням у примітці на номер видаткової накладної, калькуляції, акту наданя послуг, договорів оренди, тощо); схему на перевезення матеріальних ресурсів, виробів та працівників (при наявності) для погодження з технічним наглядом; виконавчу документацію на виконаний обсяг робіт, паспорти на обладнання та ін. (п. 13.3. договору).
Відповідно до п. 19 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024 або до передачі об'єкта будівництва замовнику, а у випадку невиконання сторонами зобов'язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
31.12.2024 сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору (а.с. 51-52 т. 1), відповідно до пункту 1 якої сторони абзац перший пункту 2.1. договору виклали у такій редакції: « 2.1. Строки виконання робіт до 31.01.2025 р., якщо інше не встановлено календарним графіком виконання робіт (додаток № 2, який є невід'ємною частиною цього договору), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об'єкта будівництва в цілому, передбачених даним договором. Календарний графік виконання робіт складає підрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання договору». Вказаною додатковою угодою № 2 додаток № 2 до договору «Календарний графік виконання робіт» викладено у новій редакції. Вказаною додатковою угодою пункт 19.1. договору викладено у такій редакції: « 19.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 28.02.2025 року або до передачі об'єкта будівництва замовнику, а у випадку невиконання сторонами зобов'язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.»
31.01.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору (а.с. 54-55 т. 1), відповідно до пункту 1 якої сторони абзац перший пункту 2.1. договору виклали у такій редакції: « 2.1. Строки виконання робіт до 30.09.2025 р., якщо інше не встановлено календарним графіком виконання робіт (додаток № 2, який є невід'ємною частиною цього договору), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об'єкта будівництва в цілому, передбачених даним договором. Календарний графік виконання робіт складає підрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання договору». Вказаною додатковою угодою пункт 19.1. договору викладено у такій редакції: « 19.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2025 року або до передачі об'єкта будівництва замовнику, а у випадку невиконання сторонами зобов'язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань».
27.05.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору (а.с. 57-58 т. 1), відповідно до пункту 1 якої сторони пункт 1.1. договору виклали у такій редакції: « 1.1. Підрядник зобов'язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі III договору, виконати роботи з реконструкції поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» з прибудовою ліфтової шахти по вул. Поліська, 65 в смт Іванків Іванківського району Київської області (коригування).» за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику, а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх».
Вказаною додатковою угодою № 4 сторони виклали пункт 3.1. договору в наступній редакції: «Ціна цього договору становить 27 429 938,55 грн., у тому числі ПДВ 4 571 656,43 грн.».
Позивач відповідно до пункту 4.2. договору перерахував відповідачу аванс в сумі 8 460 05,10 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 21.02.2024 (а.с. 64 т. 1), дата виконання якої - 22.02.2024 та випискою з рахунка ТОВ «Євроелітбуд» в Державній казначейській службі України за 22.02.2024 (а.с. 113 т. 1).
Звертаючись до суду з цим позовом прокурор зазначає про те, на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 8 460 052,10 грн. авансу/попередньої оплати, що складає 30 % вартості робіт, передбачених договором, проте відповідач акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 для звітності витрачених коштів попередньої оплати у порядку, передбаченому п.п. 4.2, 13.3-13.7, 13.12 договору не надав, авансовий платіж не повернув. Таким чином, прокурор зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання щодо реалізації авансу у 90 денний строк у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення авансового платежу у сумі 8 460 052,10 грн., які прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача, посилаючись на п. 4.2 спірного договору та абз. 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 позов задоволено частково:
- до стягнення з відповідач на користь позивача присуджено 3 636 584,34 грн. авансового платежу та 54 548,77 грн. судового збору;
- в іншій частині позову, а саме в частині позовних вимог про стягнення 4 823 467,76 грн. авансового платежу, провадження у справі закрито;
- повернуто Київській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 72 352,02 грн. судового збору за подачу позову.
Крім того суд першої інстанції визнав, що у контексті Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та повідомив позивача про звернення з позовною заявою.
Колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.
Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі 911/2183/25 в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення у відповідній частині, відмовивши в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Отже, рішення суду першої інстанції в частинах закриття провадження по справі щодо позовних вимог про стягнення 4 823 467,76 грн. авансового платежу, повернення Київській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 72 352,02 грн. судового збору за подачу позову, а також в частині встановлення судом першої інстанції наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із позовом у даній справі, апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
З огляду на вказане рішення суду першої інстанції в частинах закриття провадження по справі щодо позовних вимог про стягнення 4 823 467,76 грн. авансового платежу, повернення Київській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 72 352,02 грн. судового збору за подачу позову, а також в частині встановлення судом першої інстанції наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із позовом у даній справі колегією суддів не переглядається.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача авансового платежу в сумі 3 636 584,34 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Отже, між сторонами за договором виникли правовідносини щодо будівельного підряду.
Згідно зі статтею 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
За приписами частин 1 та 3 статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно з частиною 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Як встановлено ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Як встановлено вище, пунктом 4.2 договору сторони погодили, що відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (із змінами), згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) замовник може перерахувати підряднику аванс/попередню оплату в розмірі до 30% вартості річного обсягу робіт, який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я підрядника в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів/роботи і послуги протягом 90 днів з дня одержання авансу, але не пізніше 24 грудня, у разі отримання авансу в останні місяці бюджетного року. Для звітності витрачених коштів авансу підрядник повинен надати замовнику акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути невикористану суму авансу/попередньої оплати на розрахунковий рахунок замовника. У разі не повернення/не відпрацювання суми авансу, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 25% від суми не поверненого/не відпрацьованого авансу.
За п. 18 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764, (у редакції, чинній на момент укладення договору) (далі Порядок) розрахунки за виконані роботи, поставлену продукцію та надані послуги в будівництві здійснюються за договірними цінами відповідно до укладених договорів (контрактів), вимог законодавства та проводяться платежами за об'єкт у цілому або проміжними платежами (за етапи, черги будівництва, пускові комплекси або окремі види робіт, конструктивні елементи). Розрахунки здійснюються на підставі актів приймання виконаних робіт.
Згідно з п. 19 Порядку замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом). Розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків вартості річного обсягу робіт. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу. По закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.
Порядок є обов'язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень (п. 3 Порядку).
Відповідно до пункту 3.1 договору в первісній його редакції, ціна цього договору становить 28 200 173,68 грн. у тому числі ПДВ 4 700 028,95 грн. (додаток № 1 до цього договору).
Отже, враховуючи ціну договору, аванс/попередня оплата в розмірі 30 % вартості річного обсягу робіт становить 8 460 052,10 грн. (28200173,68 x 30%).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний аванс був перерахований замовником (позивачем) підряднику (відповідачу), що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 21.02.2024 та випискою з рахунка ТОВ «Євроелітбуд» в Державній казначейській службі України за 22.02.2024. Факт перерахування зазначених кошьтів учасниками судового процесу не заперечується.
Відповідно до пункту 4.2. договору відповідач зобов'язаний був використати аванс в сумі 8 460 052,10 грн., що був сплачений позивачем 21.02.2024, протягом 90 днів з дня одержання авансу (фактично датою одержання є 22.02.2024 - дата, коли було проведено оплату та кошти надійшли на рахунок відповідача), тобто до 22.05.2024 включно, а після спливу цього строку, в разі невиконання робіт, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу авансу.
Верховний Суд у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 зазначив:
« 131. Верховний Суд враховує, що згідно з положеннями ст.879 ЦК та укладеного сторонами Договору ТОВ «Проектно-будівельний Альянс» придбавало відповідні матеріали та устаткування у ТОВ «Будівельна Індустрія Будпроект» (постачальника).
132. Підписання Департаментом Реєстру накладних, зважаючи на те, що придбані матеріали мають бути оплачені Департаментом за рахунок бюджетних коштів, фактично свідчить про його обізнаність стосовно того, що саме вказані матеріли використовуватимуться для виконання проекту за Договором, а також про згоду щодо цільового використання коштів. При цьому накладні фактично свідчать лише про придбання ТОВ «Проектно-будівельний Альянс» відповідних матеріалів, однак із них не вбачається, що генпідрядник використовував їх саме на виконання Договору.
133. З моменту придбання такі матеріали і устаткування фактично були у власності генпідрядника, а відтак могли бути використані ним не лише для реалізації проекту Департаменту на виконання Договору, однак і для виконання інших замовлень, що не пов'язані зі спірним проектом, або могли бути відчужені.
134. Натомість такі документи як акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 в сукупності є належними доказами того, що відповідні матеріали та устаткування були використані генпідрядником саме для виконання робіт за Договором.
135. Верховний Суд у постановах від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, на які також посилався суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 908/659/23.
При цьому, і у п. 4.2 договору сторонами, серед іншого, погоджено, що для звітності витрачених коштів авансу підрядник повинен надати замовнику акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 за вказаний період, або повернути суму авансу/попередньої оплати, в повному обсязі, на розрахунковий рахунок замовник.
За таких обставин колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції:
- у даній справі сторони у п. 4.2. договору чітко визначили вимоги щодо документів, які підтверджують факт використання суми авансу, зазначивши, що такими документами є акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка форми КБ-3;
- з урахуванням цього, підрядник був зобов'язаний використати одержаний аванс на виконання робіт протягом 90 днів після його одержання, підтвердженням чого були б підписані сторонами акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2 та довідка форми КБ-3. У випадку невикористання авансу - він мав бути повернутий замовнику;
- враховуючи, що сторони укладали договір відповідно до вимог законодавства про закупівлі, така вимога щодо повернення авансу є імперативною, від якої сторони не могли відступити.
Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 904/1500/24.
З огляду на вказане колегія суддів вважає вірними твердження прокурора про те, що, враховуючи дату отримання авансового платежу (22.02.2024) та положення пункту 4.2. договору, підрядник повинен був використати або повернути на користь замовника аванс на суму 8 460 052,10 грн. протягом 90 днів з моменту його отримання, а користування авансом після спливу встановленого договором 90-денного терміну на його використання та погашення є порушенням умов договору, а отже, є підставою для настання передбачених договором наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом 90 днів після одержання авансу відповідач не виконав своїх зобов'язань та не надав замовнику на підтвердження використання попередньої оплати належним чином оформлені акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма -КБ3), виходячи з чого у підрядника з 23.05.2024 виникли зобов'язання щодо повернення невикористаної суми попередньої оплати замовнику у розмірі 8 460 052,10 грн.
Водночас, 06.08.2025 (після звернення прокурора з даним позовом до суду) між позивачем та відповідачем підписані акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року (форми № КБ-2в) на суму 4 823 467,76 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2025 року (Форма № КБ-3) на суму 4 823 467,76 грн. за договором № 2-24 від 24.01.2024 р. будівельного підряду.
З довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за серпень 2025 року від 06.08.2025 (форма КБ-3) та акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 06.08.2025 (форма КБ-2в) вбачається, що відповідач виконав, а позивач прийняв роботи відповідно до умов договору на загальну суму 4 823 467,76 грн.
Тобто, матеріалами справи підтверджується витрата лише частини авансу на суму 4 823 467,76 грн.
Вказані факти сторонами не заперечуються.
Відтак, оскільки відповідачем частково підтверджено витрату авансу на суму 4 823 467,76 грн., то неповернутим позивачу залишився невикористаний відповідачем аванс в сумі 3 636 584,34 грн. (8 460 052,10 грн. - 4 823 467,76 грн.), належних доказів використання відповідачем якого матеріали справи не містять.
Як вже зазначалось, після 22.05.2024 у відповідача виникло зобов'язання відповідно до п. 4.2 договору та п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1764, повернути позивачу невикористану суму авансу.
При цьому суд першої інстанції цілком вірно виснував, що аргументи відповідача щодо: непередачі об'єкта актом та затримки доступу; ненадання проектної документації в повному обсязі при підписанні договору; надання письмових зауважень після вивчення документації та фронту робіт; укладення договорів з постачальниками та здійснення авансових платежів без вимоги зупинення робіт; потреби у додаткових роботах за усним погодженням для запобігання руйнуванню будівлі; набрання чинності новим ДБН В.2.2-5:2023 та невідповідності проектних рішень; потреби коригування проектно-кошторисної документації; неможливості здачі робіт до погодження нової ціни - не спростовують зобов'язання відповідача використати отриманий аванс протягом імперативного 90-денного строку або повернути його невикористану частину відповідно до п. 4.2 договору, п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1764 від 27.12.2001, ст. 526 ЦК України, адже зазначені обставини в розумінні як положень договору так і приписів чинного законодавства не зупиняють перебіг вказаного строку, та не звільняють відповідача від зобов'язання підтвердити використання суми авансу відповідними документами.
Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками місцевого суду, оскільки жоден з наведених скаржником аргументів не спростовує обов'язку відповідача використати отриманий аванс протягом імперативного 90-денного строку або повернути його невикористану частину, який(обов'язок) встановлений п. 4.2 договору та нормативно закріплений в п. 19 Порядку.
Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відхиляючи доводи відповідача, суд першої інстанції не навів аргументів для їх відхилення.
Відтак єдиною підставою для неповернення відповідачем отриманого авансу є його використання протягом 90-денного строку, однак відповідач лише частково підтвердив витрату авансу на суму 4 823 467,76 грн., а неповернутим позивачу залишився невикористаний відповідачем аванс в сумі 3 636 584,34 грн. (8 460 052,10 грн. - 4 823 467,76 грн.).
Враховуючи викладене вище, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що після 22.05.2024 у відповідача виникло зобов'язання відповідно до п. 4.2 договору та п. 19 Порядку, повернути позивачу невикористану суму авансу, а оскільки відповідачем не повернено позивачу решту невикористаного авансу в сумі 3 636 584,34 грн. і станом на час прийняття рішення, розмір вказаної суми авансу відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача невикористаного авансу у сумі 3 636 584,34 грн. підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін "вмотивованість" прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі «Van de Hurk v. the Netherlands» ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі «Hirvisaari v. Finland» Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 в оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 911/2183/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 08.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
Н.М. Спаських