Справа № 201/5566//25
Провадження № 2/201/543/2026
06 квітня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого - судді Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Піняєва В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2017 року у встановленому законом порядку був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), у відповідності до умов якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
На день укладання вищевказаного договору ОСОБА_2 перебувала у шлюбі із позивачем ОСОБА_1 , який надав нотаріально посвідчену згоду на укладання правочину.
Державна реєстрація переходу речових прав до ОСОБА_2 , як сторони вказаного договору, була здійснена 08 червня 2017 року.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 05 вересня 2014 року Жовтневим ВДРАЦС реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ, актовий запис № 699, розірвано.
Позивач вказував, що державна реєстрація одноосібно за ОСОБА_2 речового права на квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно норм ст.ст.60,7 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, порушує його особисті цивільні права та законні інтереси, а тому він змушений звернутись до суду.
Просив у порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя:
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, позивач просив припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірну квартиру (а.с. 1-3).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2025 року головуючим у справі визначено суддю Куць О.О. (а.с.25).
Ухвалою судді від 12 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.28).
Ухвалою судді від 26 травня 2025 року відкрито провадження у даній цивільні справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 33).
Відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Алпенідзе К.Т. 23 червня 2025 року подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказувала, що частково визнає позов.
Дійсно, у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка, в розумінні ст. 60 СК України, належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Відповідач зазначала, що від шлюбу вони з позивачем мають малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина мешкає разом з нею у Республіці Німеччина. З моменту розірвання шлюбу - 18 квітня 2022 року вона не зверталась до суду із заявами щодо стягнення з позивача аліментів, оскільки позивач нерегулярно переказував кошти на утримання дитини, що підтверджується випискою про рух коштів за період 13 грудня 2023 року по 12 вересня 2024 року.
Так в січні, лютому та березні 2024 року позивачем перераховані кошти на картковий рахунок її батька на подарунки для доньки на Новий рік, Різдво та 8 Березня у сумі 3500 грн., 4250 грн., 1550 грн., 3500 грн., 1600 грн., що в очевидь не є аліментами та є недостатнім для гармонійного та повноцінного утримання доньки протягом всього року.
ОСОБА_2 зазначала, що перебуває за межами України з 01 березня 2022 року, позивач мав змогу переказувати кошти на утримання доньки на картковий рахунок, проте на регулярній основі не робив цього, а ті кошти, що надсилалися ним, були нерегулярними та недостатніми для забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини, що свідчить від ухилення позивача від участі в утриманні доньки.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази перерахування позивачем грошових коштів на утримання дитини, позивач надавав недостатню матеріальну допомогу дитині, наявні підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя та зменшення частки позивача з 1/2 до 1/3 частини. Крім того, відповідач посилалась на те, що вимога про припинення права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру є неефективним способом захисту цивільних прав (а.с. 41-44).
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію про рух коштів на рахунках ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.03.2022 року по 23.06.2025 року (а.с.70).
26 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 направив до суду письмові пояснення щодо позиції відповідача ОСОБА_2 , в яких вказував, що відповідач не зверталась до суду із позовами про сплату аліментів, відповідне рішення відсутнє, відтак ухилитись від акого невстановленого способу утримання дитини неможливо. Крім того, його вимога про припинення права спільної сумісної власності на спірну квартиру відповідає нормам ч.3 ст. 372 ЦК України (а.с. 128-129).
Ухвалою суду від 26 березня 2026 року було закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд по суті.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Алпенідзе К.Т. у судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити частково, відступити від засад рівності часток подружжя та зменшити частку позивача з 1/2 до 1/3 частини.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач та відповідач з 05 вересня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року, яке набрало законної сили 19 травня 2022 року (а.с.18-19)
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір'ю, зокрема, з березня 2022 року відповідач з дочкою виїхали до Республіки Німеччина, де вони мешкають і на теперішній час (а.с.41)
У шлюбі, 08 червня 2017 року, на підставі договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12-15).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 89153934 вказана квартира 08 червня 2017 року зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , номер запису про право власності - 20822145 (а.с.17).
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
У даній цивільній справі сторони не заперечують, що квартира належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частково заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказувала, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування позивачем їй грошових коштів на утримання дитини, позивач надавав недостатню матеріальну допомогу дитині, а тому наявні підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя та зменшення частки позивача з 1/2 до 1/3 частини.
Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до частини третьої статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20 Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя під час поділу спірного майна, здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням наданих сторонами доказів.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи.
Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.
Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).
Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя.
Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності.
Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов'язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя.
Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.
Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)».
Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов'язку з утримання дитини (дітей).
Законодавець не пов'язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів.
Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).
Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Тобто законодавець пов'язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують.
Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується.
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21.
Судом встановлено, що договір про сплату аліментів на дитину між сторонами не укладався.
Банківськими виписками підтверджене перерахування позивачем грошових коштів відповідачеві у період з 09 січня 2022 року по 05 грудня 2023 року (а.с. 130), а також у період з 13 грудня 2023 року по 12 вересня 2024 року (а.с. 48-52, 85-99).
Слід зазначити, вказуючи, що розмір грошових коштів, які відповідач одержувала від позивача в очевидь є недостатніми для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини, ОСОБА_2 не зверталась до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Відтак, відповідачем не дотриманий вищевказаний алгоритм дій, а відтак відсутні підстави для збільшення її частки в майні під час поділу майна подружжя, відступлення від засад рівності їх часток у спільному майні.
Отже, суд вважає за необхідне у порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 , за кожним, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, суд зауважує наступне.
Задоволення вимоги про поділ спірної квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об'єкт.
Тобто, при поділі майна подружжя право спільної сумісної власності припиняється автоматично.
Тому у суду немає підстав зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірної квартири.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.
Відтак вимога про припинення права спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.
У порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повний текст складено 08 квітня 2026 року.
Суддя О.О. Куць