Справа №576/2810/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/800/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
02 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 жовтня 2025 року за № 12025205580000212, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2025 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
з участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ),
захисника - ОСОБА_9 (в режимі ВКЗ)
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 відповідно до якої апелянт просить скасувати вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою ОСОБА_6 звільнити від кримінальної відповідальності.
Даним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані з виконанням експертиз, у сумі 3565 грн 60 коп. Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що наявні всі необхідні підстави та умови, передбачені ст. 45 КК України, для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, які були встановлені та відображені у вироку.
Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду в справі № 357/11205/19. Так, добровільним слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу в контексті ч. 4 ст. 309 КК України, яке здійснюється за її особистою згодою або згодою представника та мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї заохочувальної норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію у такої особи може бути встановлений уперше. Такий первинний діагноз також зумовлює необхідність надання особі медичної допомоги у виді лікування від наркоманії.
Вказані, на думку сторони захисту, порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними та перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_6 на початку жовтня 2025 року (точної дати та часу органом досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на території двору домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виявив кущ рослини коноплі та, достовірно знаючи, що ця рослина є наркотичною, діючи умисно, зірвав декілька стебел із листям та верхівками, таким чином незаконно придбав наркотичний засіб. У подальшому він висушив його та став незаконно зберігати за місцем свого проживання з метою подальшого особистого вживання.
15 жовтня 2025 року під час обшуку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено на підвіконні в будинку сухі рослини, які, згідно з висновком експерта, є канабісом, що належить до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено, масою у перерахунку на висушену речовину 5,38 г.
Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили вирок суду скасувати та звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, оскільки відсутні підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , позицію прокурора ОСОБА_8 , вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394, ч. 1 ст. 404 КПК України, з урахуванням того, що фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, а докази щодо них на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Необгрунтованими, на думку колегії, є твердження захисника, про безпідставне не звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована законом відмова держави від засудження особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та від застосування щодо неї примусу у формі покарання.
Згідно вимог ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
За змістом ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Отже, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе за наявності передумови - вчинення особою вперше кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину, крім кримінальних правопорушень щодо яких встановлено застереження в законі; а також підстави - дійового каяття, яке полягає у щирому розкаянні особи у вчиненні кримінального правопорушення, активному сприянні нею у розкритті цього кримінального правопорушення та повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, передбачене ст. 45 КК, можливе за наявності усіх умов, визначених цією статтею, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування положень зазначеної статті.
Питання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям стороною захисту під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції не піднімалось, відповідні докази з цього приводу не досліджувалися.
Відповідно до обвинувального акту, органом досудового розслідування обставинами, що пом'якшують покарання, зазначено щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Судом першої інстанції, при ухвалені вироку, дані обставини враховані як пом'якшуючі.
Згідно з вироком суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, щиро розкаявся у вчиненому та засуджував свої дії у придбанні та зберіганні коноплі, але у той же час, матеріали кримінального провадження свідчать, що наркотичний засіб було виявлено та вилучено працівниками поліції під час проведення обшуку, а не видано добровільно обвинуваченим, він не повідомив нових обставин у кримінальному провадженні, не допоміг викрити інші правопорушення, фактично лише підтвердив те, що вже і так було установлено досудовим розслідуванням.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що щире каяття та активне сприяння розкриттю проступку у цьому конкретному випадку можуть бути визнані судом лише як обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого у контексті ст. 66 КК України, але вони не свідчать про наявність дійового каяття як підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності у контексті ст. 45 КК України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що стороною захисту не доведено наявності сукупності умов, передбачених ст. 45 КК України, необхідних для звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.
Також, необґрунтованими та неспроможними, на думку колегії суддів, є твердження захисника про безпідставне незастосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ч. 4 ст. 309 КК України, з огляду на таке.
Так, ч. 4 ст. 309 КК України передбачено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Отже, зазначена норма підлягає застосуванню за наявності таких умов: 1) особа, яка хворіє на наркоманію, добровільно звернулася до лікувального закладу; 2) особа розпочала лікування від наркоманії.
Водночас для правильного застосування цієї норми необхідно керуватися й положеннями Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» № 62/95-ВР від 15 лютого 1995 року, які містять дефініції таких понять:
добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника;
наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною;
особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія»;
медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія».
Відповідно до долученої виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2454 від 10 листопада 2025 року КНП Сумської обласної ради «Обласна спеціалізована лікарня у м. Глухів», ОСОБА_6 у період з 03 по 10 листопада 2025 року пройшов курс добровільного стаціонарного лікування за діагнозом «розлад психіки та поведінки внаслідок вживання канабіоїдів, синдром залежності».
Із вказаної виписки слідує, що діагноз «наркоманія», наявність якого є обов'язковою умовою для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, ОСОБА_6 не встановлювався, а той діагноз, який зазначений у виписці із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2457, був встановлений лікарем одноособово, а не лікарсько-консультаційною комісією.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» № 62/95-ВР від 15 лютого 1995 року та п. 7 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого на виконання ст. 13 цього Закону спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України № 158/417 від 16 червня 1998 року, діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією, однак надані матеріали не містять підтвердження дотримання цієї процедури.
Відповідно до висновку про застосування ч. 4 ст. 309 КК України, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року (справа № 357/11205/19, провадження № 51-2776 кмо21), для правильного застосування цієї норми права (щодо встановлення наявності передбачених у ній умов для звільнення від кримінальної відповідальності) суду належить визначити, зокрема, і те, чи за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Закону № 62/95-ВР, обвинуваченій особі було встановлено діагноз «наркоманія».
Отже, ОСОБА_6 , за результатами проходження медичного обстеження в КНП СОР "Обласна спеціалізована лікарня у м. Глухів" лікарсько-консультаційною комісією не встановлено ані діагнозу «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіоїдів, с-м залежності», ані діагнозу «наркоманія». Його перебування на стаціонарному лікуванні в КНП СОР «Обласна спеціалізована лікарня у м. Глухів» не є тим лікуванням, яке в розумінні ч. 4 ст. 309 КК України надає право на звільнення його від кримінальної відповідальності.
Також, згідно з медичною довідкою, обвинувачений ОСОБА_6 із 13 років вживає наркотичний засіб - канабіс, з приводу чого лікувався в наркологічному відділенні Глухівської міської лікарні, більше 10 років тому, мав ремісію протягом 06 років, однак протягом останніх 03 роквів почав вживати знову.
Відповідно до довідки з Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_6 , 15.07.2016 був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, а 29.12.2020 року - засуджений Глухівським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 309 КК.
Таким чином, наведені обставини не свідчать про добровільне звернення ОСОБА_6 до лікувального закладу з метою лікування, а вказують на формальний характер такого звернення, пов'язаний із намаганням уникнути кримінальної відповідальності.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке належить до кримінальних проступків, особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, офіційно не працевлаштований, але має тимчасовий підробіток, його стан здоров'я, постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, які пом'якшують покарання, судом визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням всіх обставин у сукупності та відомостей про особу обвинуваченого, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення останньому покарання в межах санкції статті у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Враховуючи викладене, апеляційні вимоги сторони захисту щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, є недоведеними належними та достатніми доказами.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі захисника не встановлено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок - без змін.
Керуючись статтями 404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2025 року відносно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4