Справа №582/400/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/798/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
02 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 29.12.2025, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козельне, Недригайлівського району, Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
потерпілої - ОСОБА_10 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_11 ,
захисника - ОСОБА_12 ,
цивільного позивача - ОСОБА_13 ,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 29.12.2025 ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 1 (один) рік.
На підставі статті 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік та на підставі статті 76КК України покладено обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 500 000 грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, 38 432 грн 64 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 15 000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
В іншій частині позову відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_13 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 20 000 грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, та 16 790 грн 88 коп в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу.
Стягнуто із ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_13 47 751 грн 20 коп у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу.
В іншій частині позову відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 13.02.2025 на: автомобіль марки «SUZUKI» моделі «GRAND VITARA», р.н. НОМЕР_1 та автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21043», р.н. НОМЕР_2 .
Вирішено долю речових доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.02.2025 близько 13 год 00 хв ОСОБА_11 , керуючи автомобілем марки «SUZUKI» моделі «GRAND VITARA», р.н. НОМЕР_1 , рухався автодорогою Н-07 «Київ-Суми-Юнаківка» зі сторони м. Суми в напрямку с-ща Недригайлів, Роменського району Сумської області.
Перебуваючи поблизу будинку № 5 по вул. Довга в с. Віхове, Роменського району Сумської області, у порушення вимог пункту 2.3 б, 12.1, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, ОСОБА_11 не врахував безпечної швидкості руху, був не уважним, не встежив за дорожньою обстановкою, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21043», р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_14 , який перебував попереду нього на його смузі руху у нерухомому стані з увімкненим лівим показником повороту та мав намір здійснити маневр повороту ліворуч в напрямку вул. Довгої, в с. Віхове, Роменського району Сумської області, ОСОБА_11 маючи змогу здійснити безпечний об'їзд вказаного автомобіля з дотриманням безпечного інтервалу, не проконтролював рух свого транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21043», р.н. НОМЕР_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирка заднього сидіння автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21043», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми тазу: порушення цілісності тазового кільця (розрив лобкового сімфозута розрив правого крижово-клубового симфозу, вивих лівого стегна з переломом лівої вертлюжної западини зі зміщенням), порушення цілісності (розрив довжиною 7 см) передньої стінки сечового міхура, що кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження.
Допущені водієм ОСОБА_11 , порушення вимог пункту 12.1, 13.1, 13.3, 2.3.б Правил дорожнього руху знаходяться у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортною пригоди та наслідками, що настали.
Дії водія ОСОБА_11 по порушенню Правил дорожнього руху умисні, форма вини до наслідків, що настали - необережна (злочинна самовпевненість).
Суд кваліфікував дії ОСОБА_11 за частиною 2 статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 29.12.2025 з апеляційними скаргами звернулись:
1. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , який просив вирок скасувати через безпідставне звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі статті 75 КК України та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування на строк 3 роки. Виключити з вироку суду посилання на Недригайлівський відділ Роменської окружної прокуратури, як третю особу в позовних вимогах, в іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при призначенні покарання суд допустив порушення пунктів 1,2 частини 1 статті 413 КПК України. При вирішенні питання про звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням, суд зазначив, що враховує дані про його особу та пом'якшуючі покарання обставини, до яких відніс щире каяття. Суд безпідставно відхилив доводи прокурора та потерпілої про відсутність щирого каяття обвинуваченого, оскільки його поведінка та ставлення до потерпілої не свідчать про його глибоку критичну оцінку своєї протиправної поведінки та щире намагання відшкодувати заподіяну шкоду. Обвинувачений створював видимість щирого каяття, намагаючись передати потерпілій грошові кошти в сумі 10000 грн., що безпідставно враховано судом як складову його щирого каяття. Спричинена шкода в повному обсязі не відшкодована.
Позитивна характеристика ОСОБА_11 , відсутність судимостей, не перебування на обліку лікарів психіатра та нарколога не є достатніми підставами для звільнення від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком.
Крім того, суд, задовольняючи позовні вимоги потерпілої, безпідставно вказав третьою особою Недригайлівський відділ Роменської окружної прокуратури, який в даних правовідносинах не може бути третьою особою.
2. Представник потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , згідно зміненої апеляційної скарги просив скасувати вирок в частині призначеного покарання, ухвалити новий, яким ОСОБА_11 вважати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_11 на її користь грошові кошти в сумі 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнути понесені судові витрати (судовий збір, витрати пов'язані з наданням позивачу послуг з професійної правничої допомоги) у сумі 56 000 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд неправильно застосував норми закону України про кримінальну відповідальність, призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Суд першої інстанції не повністю врахував всі обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту та наслідки, які настали, а саме: каліцтво потерпілої ОСОБА_10 (станом на момент розгляду кримінальної справи в суді призначена інвалідність), яка потребує значного часу на реабілітацію. Наведені дії ОСОБА_11 мають підвищений ступінь суспільної небезпеки.
Визнані судом обставини, які пом'якшують покарання не є винятковими і не знижують істотним чином тяжкість скоєного злочину та його наслідки у вигляді спричинення каліцтва потерпілій ОСОБА_10 та завданих невиправних ушкоджень здоров'ю, що спричинили повну зміну життєдіяльності, не дають підстав для застосування статей 69, 75 КК України.
У обвинуваченого відсутнє щире каяття.
Обвинувачений під час досудового розслідування і судового розгляду не цікавився станом здоров'я потерпілої, не намагався залагодити свою провину. Обставини відображені у вироку про те, що потерпіла відмовляється брати кошти від обвинуваченого не відповідають дійсності. Реальне покарання у виді позбавлення волі буде законним, справедливим та сприятиме його меті.
Другому цивільному позивачу у кримінальному провадженні ОСОБА_13 обвинувачений не відшкодував ні копійки, що також свідчить про відсутність щирого каяття у обвинуваченого.
Вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 3 роки, не застосування додаткового покарання не забезпечить в достатній мірі досягнення мети покарання.
Не погоджуючись з вирішенням судом цивільного позову вказує, що внаслідок злочину потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження. Її стан здоров'я потребує тривалого відновлення, що спричиняє негативні емоції та переживання, позбавлена можливості повноцінно жити, потребує стороннього догляду та допомоги, обмежена в свободі вільного пересування, їй встановлено інвалідність. Пересувається за допомогою ходунків. На момент ДТП доглядала за своєю матір'ю, а тепер сама потребує допомоги. Потерпіла завдану моральну шкоду оцінює в 1000000 грн.
Не погоджуючись з вирішенням судом витрат потерпілої на правничу допомогу, вказує на укладення потерпілою 17.03.2025 договору про надання правової допомоги і відповідно до акту №1 від 17.03.2025 приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги сторони погодили, що вартість послуг становить 56000 грн. Цивільним позивачем заявлені судові витрати в межах цивільного позову, що не враховано судом, а суд самостійно визначив їх розмір вийшовши за межі наданих повноважень.
Інші учасники кримінального провадження вирок суду в апеляційному порядку не оскаржували.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_9 підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні в частині неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Вказувала, що в апеляційній скарзі не наведено чому призначене судом покарання у виді позбавлення волі є явно несправедливим через м'якість. Просила призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік та виключити посилання на прокуратуру як третю особу за цивільним позовом. У задоволенні апеляційної скарги представника потерпілої в частині вирішення цивільного позову і витрат на правову допомогу просила відмовити.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити у повному обсязі, апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково. Потерпіла зазначала, що прийняла вибачення обвинуваченого лише в частині того, що кримінальне правопорушення вчинив необережно, в іншій частині не приймає вибачення, оскільки будучи обізнаним про її потребу в коштах на лікування ОСОБА_11 їх не надав.
Обвинувачений ОСОБА_11 та його захисник ОСОБА_12 у задоволенні апеляційних скарг прокурора і представника потерпілої просили відмовити. Вказували, що після ухвалення вироку потерпілій перерахували у відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Цивільний позивач ОСОБА_13 просив вирок залишити без зміни.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю - доповідача щодо суті оскаржуваного рішення та поданих апеляційних скарг, вислухавши доводи та заперечення учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (частина 1 статті 404 КПК України).
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, правильність кваліфікації його дій у апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілої не оспорюється.
Стосовно призначення покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частин 1, 2 статті 50 КК України).
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При призначенні покарання за статтею 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного (пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).
Прокурор вказував на невідповідність вироку суду вимогам пунктів 1,2 частини 1 статті 413 КПК України у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Представник потерпілої вважає, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість.
Згідно з пунктами 1,2 частиною 1 статті 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Отримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Призначаючи покарання ОСОБА_11 суд першої інстанції встановив наявність обставин, які відповідно до статті 66 КК України пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих збитків потерпілій.
Обставини, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання суд не встановив.
При призначенні покарання ОСОБА_11 суд першої інстанції врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що обвинувачений є особою з інвалідністю ІІІ групи, має похилий вік (70 років), пенсіонер, раніше не судимий, до кримінальної, адміністративної відповідальності (в тому числі і за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння відповідно до ст. 130 КУпАП) не притягувався, має ряд тяжких захворювань (цукровий діабет 1 типу інсулінозалежний, онкозахворювання), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг та заяв на його поведінку не надходило.
Також обставинами, що пом'якшують покарання суд визнав похилий вік обвинуваченого та наявність тяжких захворювань.
Щодо доводів апеляційних скарг прокурора і представника потерпілої про відсутність пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття.
Відповідно до правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, які висловлені у, серед інших, постановах від 28.02.2024 (справа № 183/2097/23, провадження № 51-5624км23), від 15.05.2024 (справа № 521/20842/15-к, провадження № 51-5128км23), за якими щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї протиправної поведінки, визнання вини і тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об'єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_11 винуватість у пред'явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі, неодноразово висловлював жаль щодо факту трагедії і спричинення потерпілій ушкоджень, засуджував вчинене, співпрацював зі слідством, розкривши всі обставини справи, добровільно відшкодував процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, надав правдиві покази, під час досудового розслідування добровільно надав потерпілій грошову допомогу в розмірі 46 000,00 грн та зобов'язався в майбутньому компенсувати шкоду в розмірі визначеному судом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені обставини вказують на наявність в діях обвинуваченого щирого каяття.
Ті обставини, що спричинена шкода в повному обсязі не відшкодована не є обставинами, які спростовують наявність щирого каяття, оскільки обвинувачений намагався відшкодувати шкоду, відшкодував судові витрати у кримінальному провадженні.
Встановлена судом обставина, яка пом'якшує покарання - часткове відшкодування завданих збитків потерпілій в апеляційних скаргах не оспорюється.
Не спростовують щирого каяття і доводи апеляційної скарги представника потерпілої про те, що кошти на відшкодування шкоди надавалися одноразово дружиною обвинуваченого під час судового розгляду, а не самим ОСОБА_11 та не відвідування останнім у лікарні потерпілої.
Є неспроможними доводи представника потерпілої про відсутність щирого каяття через невідшкодування шкоди цивільному позивачу ОСОБА_13 , оскільки останній не є потерпілим у кримінальному провадженні.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, не досягнення згоди між потерпілою та обвинуваченим щодо розміру відшкодування, не свідчить про небажання ОСОБА_11 відшкодувати заподіяні збитки та завдану шкоду, оскільки він надав посильну матеріальну допомогу на лікування потерпілої.
Приймаючи рішення про можливість застосування положень статті 75 КК України при призначенні ОСОБА_11 покарання, суд взяв до уваги відомості про його особу, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою похилого віку, пенсіонером, особою з інвалідністю ІІІ групи, має ряд тяжких захворювань, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до адміністративної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг та заяв на його поведінку не надходило, вчинений ним тяжкий злочин вчинений ненавмисно, з необережності, процесуальну поведінку, спрямовану на сприяння досудовому розслідуванню і судовому розгляду, добровільне відшкодування судових витрат на залучення експертів, що розцінено як готовність нести відповідальність за вчинене. Свою вину визнав в повній мірі, висловлював щирий жаль перед потерпілою, просив у неї неодноразово вибачення, вживав заходів по відшкодуванню шкоди ОСОБА_10 .
Вважав, що таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_11 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а покладення на нього обов'язків, передбачених статтею 76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою обвинуваченого.
Таке рішення суд належним чином умотивував.
Щодо доводів апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої про неврахування судом позиції потерпілої про призначення покарання без застосування статті 75 КК України, то колегія суддів зазначає, що думка потерпілої та її представника може враховуватись судом при призначенні покарання в сукупності з іншими обставинами, передбаченими статтею 65 КК України, однак не є вирішальною, і не має над ними пріоритету.
Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 (справа № 752/8309/16-к, провадження № 51-284км18), від 26.10.2023 (справа № 285/2048/22, провадження № 51-3203км23) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19).
За змістом статті 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Апеляційний суд, відповідно до частини 3 статті 404 КПК України, за клопотанням прокурора дослідив дані на обвинуваченого та встановив, що ОСОБА_11 є особою похилого віку, пенсіонером, інвалідом третьої групи, перебуває на диспансерному обліку у сімейного лікаря загальної практики сімейної медицини з діагнозом: хронічна хвороба нирок IV ст. Єдина права нирка. Нефректомія зліва (2014) з приводу ЦА лівої нирки. Хронічний пієлонефрит єдиної правої нирки. Вторинна артеріальна гіпертензія. Цукровий діабет тип ІІ інсулінозалежний варіант. Важкий перебіг, некомпенсований. ІХС: кардіосклрероз дифузний. Артеріальна гіпертензія ст 11 ст. 2, ризик ІІІ СН2а (т.3 а.с. 95-99).
З огляду на зазначені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, зміст і обсяг допущених ОСОБА_11 порушень Правил дорожнього руху, його вік (70 років), стан здоров'я - наявність онкологічного захворювання, лише однієї нирки, цукрового діабету тип ІІ інсулінозалежого варіанту у своїй сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання та ізоляції від суспільства зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, з встановленням іспитового строку, покладенням обов'язків згідно зі статтею 76 КК України.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги прокурора про те, що висновок суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, ґрунтується лише на позитивній характеристиці, відсутності судимостей, не перебуванні на обліку лікарів психіатра та нарколога.
Додатково слід зазначити, що іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим, який під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки.
Іспитовий строк дисциплінує засудженого, має на меті привчити його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Суд апеляційної інстанції цілком погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає обґрунтованим звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням на підставі частини 1 статті 75 КК України, врахувавши конкретні обставини справи та особливості застосування цієї норми Закону.
Звільнення від реального відбування покарання з випробуванням сприятиме відшкодуванню обвинуваченим завданої злочином шкоди.
Доводи апеляційних скарг про неможливість застосування інституту призначення покарання з випробуванням, підґрунтям яких є тяжкість та ступінь суспільної небезпеки інкримінованого злочину, не узгоджуються із усталеною правовою позицією, відповідно до якої врахування тих чинників, які охоплюються об'єктивною стороною злочину, для посилення кримінальної відповідальності поза зв'язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Суд також призначив ОСОБА_11 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої не містять обґрунтування у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення в цій частині.
Апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої місять вимоги про ухвалення нового вироку та призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, проте в них не наведено жодних обставин внаслідок чого призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік не відповідають вимогам закону внаслідок м'якості.
Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої не містить даних та переконливих доводів, які би спростовували висновки суду першої інстанції і давали підстави визнати призначене обвинуваченому покарання із застосуванням статті 75 КК України явно несправедливим через м'якість або свідчили би про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину та відомостей про особу винного, апеляційний суд дійшов висновку, що судом враховано всі обставини, передбачені у статті 65 КК України. Призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням та застосуванням додаткового покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому вважати призначене покарання явно несправедливим через м'якість, апеляційний суд підстав не вбачає.
За таких обставин доводи апеляційної скарги прокурора і представника потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є безпідставними.
Щодо вирішення цивільного позову.
18.04.2025 потерпіла ОСОБА_10 через представника - адвоката ОСОБА_7 звернулася з цивільним позовом до ОСОБА_11 , третя особа - Недригайлівський відділ Роменської окружної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3 Конституції України).
За змістом частин 1-3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав . Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.
Суд першої інстанції позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 задовольнив частково, стягнув 500 000 грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, при цьомуналежним чином врахував ступінь тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень та її моральні страждання.
Зокрема, суд першої інстанції зважив на те, що безперечно ОСОБА_10 завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких остання зазнала у зв'язку із заподіянням їй тяжких тілесних ушкоджень, каліцтвом, порушенням звичного способу життя через тривале лікування. Врахувавши характер немайнових втрат, глибину фізичних та душевних страждань, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках та вимоги розумності і справедливості, і хоча такі душевні страждання неможливо оцінити матеріальним виміром, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в частині мотивування підстав до задоволення цивільного позову та вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначено, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до втрати працездатності та потреби в постійному сторонньому догляді, обмеженні навантаження на нижні кінцівки та таз, подальшому лікуванні та встановлення ІІІ групи інвалідності (т.1 а.с.115, т. 3 а.с.25, 31-32).
Отже, з урахуванням обставин, за яких було спричинено моральну шкоду, вважати висновки суду першої інстанції необґрунтованими у суду апеляційної інстанції підстав немає.
Потреба у подальшому лікуванні не є складовою моральної шкоди, а право потерпілої на відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, передбачено частиною 1 статті 1195 ЦК України. У разі виникнення, підстав, визначених у вказаній нормі права потерпіла не позбавлена можливості звернутися з позовом у порядку цивільного судочинства.
Крім того, потерпіла ОСОБА_10 не позбавлена можливості звернутися з позовом про компенсацію моральної шкоди до страховика - ПАТ «НАСК «ОРАНТА», яким забезпечено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_11 .
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне залучення Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури.
Так, потерпілою ОСОБА_10 пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_11 і третьою особою залучено - Недригайлівський відділ Роменської окружної прокуратури.
До учасників кримінального провадження кримінальним процесуальним законом віднесено, серед інших, цивільного позивача (стаття 61 КПК України) та цивільного відповідача (стаття 62 КПК України).
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (стаття 42 ЦПК України).
За змістом статей 53,54 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача).
ЦПК України передбачає порядок залучення третіх осіб для участі у справі (частини 3-5 статті 53 ЦПК України), проте не містить приписів щодо виключення залучених до участі у справі третіх осіб.
Подібні висновки Верховного Суду містяться в ухвалі від 06.09.2021 у справі №9901/243/21 (адміністративне провадження №П/9901/243/21).
З урахуванням того, що норми КПК України та ЦПК України не передбачають процесуальної можливості виключити зі складу третіх осіб, залучених до участі у справі, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в частині виключення з вироку суду посилання на Недригайлівський відділ Роменської окружної прокуратури як третьої особи в позовних вимогах.
Стосовно вирішення питання про відшкодування процесуальних витрат.
Як передбачено положеннями статті 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат на правову допомогу.
Частиною 2 статті 120 КПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до частин 1, 5 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом, а якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
У постанові від 28.10.2025 у справі № 446/491/23 (провадження № 51-5311км24) Верховний Суд звернув увагу, що положення закону, які стосуються вирішення питання про стягнення процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України. Натомість положення, які стосуються вирішення цивільного позову, визначені главою 9 КПК України, що вказує на їх різну правову природу і порядок вирішення.
Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов'язана не з процесуальними витратами, а з матеріально - правовими наслідками вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно з частиною 1 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Таким чином, законом визначено, що саме на обвинуваченого покладається обов'язок відшкодування потерпілому документально підтверджених процесуальних витрат, зокрема й витрат, пов'язаних з правовою допомогою представника потерпілого, у разі ухвалення судом обвинувального вироку.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом першої інстанції встановлено, що 17.03.2025 між ОСОБА_10 та Адвокатським бюро «Андрія Пєтухова» укладено договір про надання правничої допомоги № 4К. Відповідно до Акту № 1 від 17.04.2025 приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 17.03.2025 сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору становить 56 000,00 грн (т. 1 а.с. 118).
Підготовка позовної заяви 25 годин, вартість 2000 грн, ціна 50000 грн., представництво та захист клієнта, як цивільного позивача в суді першої інстанції під час розгляду справи 3 год, вартість 2000 грн.
Предметом договору про надання правничої допомоги є надання послуг з правничої допомоги: представництво (захист) інтересів у кримінальному провадженні, підготовка та направлення цивільного позову у кримінальному провадженні (ст. 128 КПК), представництво цивільного позивача у кримінальному провадженні. Контактна особа від клієнта - ОСОБА_13 (п.4.3.1 Договору). У пункті 5.1 Договору визначено, що вартість однієї години спеціаліста Адвокатського бюро складає 2000 грн., загальна вартість послуг розраховується відповідно до фактично наданих послуг згідно з наданими клієнтом дорученнями та пропорційна кількості витраченого часу, включаючи інші витрати передбачені договором (пункт 5.2 Договору). Передбачена 100% попередня оплата послуг Адвокатського бюро (пункт 5.4.1 Договору).
У Додатку 3 до Договору визначено процесуальний статус ОСОБА_15 - потерпіла. Тобто, адвокат ОСОБА_7 залучений як представник потерпілої у кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 118,121-126, т. 2 а.с. 149-155).
ОСОБА_10 перерахувала на рахунок Адвокатського Бюро «Андрія Пєтухова» 106000 грн за послуги з правничої допомоги, що підтверджується квитанцією від 26.03.2025 (т. 1 а.с. 119).
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які є співмірними зі складністю справи, тривалістю її розгляду, кількістю судових засідань, де адвокат ОСОБА_7 був одночасно представником потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_13 , обсягом наданих адвокатом послуг ОСОБА_10 , що узгоджується з пунктом 1 частини 1 статті 118 КПК України.
Істотних порушень КПК України, які б стали підставою для зміни або скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
За встановлених обставин колегія суддів ретельно перевіривши доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої дійшла висновку, що вони є необґрунтованими, підлягають залишенню без задоволення, а вирок, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 407 КПК України слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 29.12.2025, відносно ОСОБА_11 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і вона може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4