Справа №760/7370/26 1-кс/760/3922/26
01 квітня 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ СБУ у місті Києві та Київській області капітана юстиції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025101110000479 від 10.04.2025 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 та ч. 3 ст. 436-2 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України,
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 22025101110000479 від 10.04.2025 про накладення арешту на майно, а саме транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить підозрюваному ОСОБА_6 , з метою забезпечення збереження речових доказів та можливої конфіскації майна.
У клопотанні зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 436-2 КК України, у зв'язку з чим 12.03.2026 ОСОБА_6 повідомлено про підозру та того ж дня його затримано в порядку ст. 208, 615 КПК України.
Також зазначено, що 12.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», у ході якого вказаний транспортний засіб вилучено.
У клопотанні вказано, що вилучене майно може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, а також підлягати конфіскації як виду покарання, з огляду на санкцію інкримінованої статті. Крім того, існують ризики його відчуження, перереєстрації або приховування, що може унеможливити досягнення завдань кримінального провадження.
У зв'язку з цим сторона обвинувачення просить накласти арешт на зазначене майно шляхом заборони користування та розпорядження ним, а також розглянути клопотання без повідомлення власника майна з метою запобігання його відчуженню чи приховуванню.
У судовому засіданні слідчий ОСОБА_3 просив задовольнити клопотання з викладених у ньому підстав.
Адвокат ОСОБА_4 висловився проти задоволення клопотання про арешт майна. Подав заперечення, в яких позиція захисту зводиться до того, що клопотання про арешт є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Прокурором не доведено наявності правових підстав для накладення арешту, передбачених ст. 170 КПК України. Саме по собі посилання на санкцію ч. 3 ст. 436-2 КК України, яка передбачає можливість конфіскації майна, не є достатнім, оскільки така конфіскація є альтернативною, а не обов'язковою.
Транспортний засіб «Volkswagen Tiguan» не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не використовувався у протиправній діяльності та не містить слідів злочину, а відтак не відповідає критеріям речового доказу.
Крім того, автомобіль був придбаний до початку кримінального провадження, що виключає його зв'язок із ймовірною злочинною діяльністю.
Стороною обвинувачення не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність ризиків відчуження, приховування чи знищення майна.
Поведінка підозрюваного свідчить про його співпрацю зі слідством, відсутність намірів перешкоджати кримінальному провадженню та добросовісність.
Крім того, накладення арешту на транспортний засіб є непропорційним втручанням у право власності, оскільки його використання є необхідним для здійснення професійної діяльності підозрюваного.
За таких обставин, підстави для задоволення клопотання про арешт майна відсутні.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, заперечення сторони захисту, слідчий суддя вважає, що підстав для задоволення клопотання прокурора не вбачається виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України визначено правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. другої ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3,4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до протоколу обшуку транспортного засобу «Volkswagen Tiguan» від 12.03.2026, долученого до матеріалів клопотання, вбачається, що під час проведення слідчої дії будь-яких предметів чи речей, які б свідчили про використання вказаного транспортного засобу як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, або які б містили сліди такого правопорушення чи інші відомості, що мають доказове значення у даному кримінальному провадженні, не виявлено.
Слідчий суддя критично оцінює доводи сторони обвинувачення щодо можливості використання зазначеного транспортного засобу як речового доказу, оскільки такі доводи носять формальний характер та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Саме по собі вилучення транспортного засобу під час проведення обшуку не свідчить про його відповідність критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України.
Також слідчий суддя погоджується з доводами сторони захисту про те, що транспортний засіб не є предметом кримінально протиправних дій, не набутим злочинним шляхом та не використовувався як засіб чи знаряддя вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, що виключає можливість накладення на нього арешту з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Посилання прокурора на можливість застосування конфіскації майна як виду покарання також не може бути підставою для накладення арешту, оскільки санкція ч. 3 ст. 436-2 КК України передбачає конфіскацію майна як факультативний, а не обов'язковий вид покарання, а відтак сама лише гіпотетична можливість її застосування без наведення додаткових обставин не є достатньою правовою підставою для обмеження права власності.
Крім того, стороною обвинувачення не наведено жодних конкретних та обґрунтованих даних, які б свідчили про існування реальних ризиків відчуження, приховування чи знищення вказаного майна. Такі твердження мають загальний характер та не підкріплені доказами, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону щодо доведеності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Оцінюючи розумність та співрозмірність втручання у право власності, слідчий суддя враховує, що накладення арешту на транспортний засіб істотно обмежує права підозрюваного, зокрема у частині можливості його використання у повсякденному житті та професійній діяльності, тоді як стороною обвинувачення не доведено необхідності застосування такого заходу саме у даному випадку.
За таких обставин слідчий суддя доходить висновку, що у матеріалах клопотання відсутні належні та достатні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для накладення арешту на транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку з чим клопотання прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 309, 369-372 КПК України,
У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ СБУ у місті Києві та Київській області капітана юстиції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025101110000479 від 10.04.2025 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 та ч. 3 ст. 436-2 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1