печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13825/26-к
30 березня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю:
прокурора - ОСОБА_3
представника власника майна - адвоката ОСОБА_4
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100000000954 від 24.07.2025,-
10.03.2026 року в провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100000000954 від 24.07.2025.
В обґрунтування клопотання, прокурор зазначив, що Печерською окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12025100000000954 від 24.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою особистого збагачення, виник протиправний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах під приводом укладення довгострокових договорів оренди та суборенди для здійснення ремонтних робіт за рахунок суборендаря.
09.03.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянину України, уродженцю м. Київ, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому, було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 197-1 КК України.
На виконання наданого доручення, слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в місті Києві від оперативного підрозділу надійшла відповідь, згідно з якою встановлено осіб, на ім'я яких реєструвалися права власності на рухоме та не рухоме майно, яке набуте за грошові кошти, отримані злочинним шляхом.
З урахуванням викладених обставин, сторона обвинувачення вказує, що на даний час є необхідність у накладенні арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ДП «ВІТАЛАГРО» ДП «ВІТАЛ-АГРО», оскільки у сторони обвинувачення наявні обґрунтовані підстави вважати, що права власності на майно, якими володіють вищевказані фізичні та юридичні особи, набуті злочинним шляхом з метою приховування та маскування фактичних володільців майна з числа організаторів злочинного механізму.
Таким чином, метою арешту нерухомого майна є забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Посилаючись на зазначені обставини прокурор просить слідчого суддю накласти арешт на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223387201:03:007:0146; корпоративні права суб'єктів господарської діяльності, які належать ОСОБА_7 :
- ТОВ «ВІТАЛ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 39538795), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, буд. 10;
- ТОВ «Туристична фірма «САМ» (код ЄДРПОУ 24670113), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Маяковського, буд. 15;
- Дочірнє підприємство Туристична фірма «САМ» (код ЄДРПОУ 22425929), розташоване за адресою: м. Миколаїв, проспект Миру, буд. 36, кімната 508-509, з метою збереження речових доказів, шляхом заборони Державним реєстраторам прав на нерухоме майно та будь-яким іншим органам державної реєстрації прав відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в тому числі Міністерства юстиції України, його структурним підрозділам та територіальним органам, виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам, іншим особам та органам та будь-яким іншим третім особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно) вчиняти будь-які дії, в тому числі реєстраційні, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Представник власника майна в судовому засідані зазначив, що, усупереч зазначених вимог, прокурор не вказані ані у клопотанні, ані у долучених до нього документах, будь-які докази, які б підтверджували право власності на майно, яке він просить арештувати.
Крім того, прокурором не встановлено розмір часток права власності ОСОБА_7 у ньому, що унеможливлює прийняття законного рішення.
Також, представник власника майна зазначив, що корпоративні права ТОВ «Туристична фірма «САМ» (код ЄДРПОУ 24670113), відповідно до відомостей із «YouControl», не належать на праві власності ОСОБА_7 . Засновниками даного товариства є: ОСОБА_8 частка 71 %, ТОВ «Турфірма «САМ» з часткою 24%, ОСОБА_9 з часткою 5%.
Корпоративні права Дочірнє підприємство Туристична фірма «САМ» (код ЄДРПОУ 22425929) відповідно до відомостей із «YouControl», не належать на праві власності ОСОБА_7 . Засновниками даного товариства є: ТОВ «Турфірма «САМ».
Корпоративні права ТОВ «ВІТАЛ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 39538795) відповідно до відомостей із «YouControl», не належать на праві власності ОСОБА_7 . Засновниками даного товариства є: Підприємство з іноземними інвестиціями за участі українського капіталу - Фірма «ВІТАЛ-ТЕР» з часткою 100 %.
Відтак, представник власника майна звернув увагу, що значна частина майна, про арешт якого просить сторона обвинувачення, належить третім особам, які не мають жодного відношення та процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12025100000000954.
Також, представник зазначив, що прокурором не обґрунтовано віднесено майно ОСОБА_7 до речових доказів, в тому числі не наведено підтверджуючих фактів, що це майно являється об'єктом кримінально протиправних дій, знаряддям вчинення будь-якого кримінального правопорушення або зберігає на собі його сліди.
Таким чином, просив відмовити у задоволенні клопотання, долучивши письмові заперечення.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, заслухавши позицію учасників розгляду, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.5ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Згідно з частиною 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 10 ст. 171 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні прокурора мають бути зазначені документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Відповідно до ч. 5 ст. 96-2 КК України, гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.
Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.
Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.
Так, частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Судовим розглядом встановлено, що стороною обвинувачення не встановлено розмір часток права власності ОСОБА_7 з приводу корпоративних прав, оскільки з долучених доказів представником власника майна, вбачається, що вони належать третім особам, а тому накладення арешту на заявлені корпоративні права без чіткого визначення розміру часток може призвести до порушення прав третіх осіб.
Також, положеннями ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, вбачається, що рухоме та нерухоме майно, яке перебуває на праві власності у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ДП «ВІТАЛАГРО» ДП «ВІТАЛ-АГРО», постановою слідчого визнано речовим доказом.
Проте, варто зауважити на тому, що навіть при наявності в матеріалах справи постанови про визнання речовими доказами майна, відносно якого прокурор ініціює клопотання про арешт, остання не може слугувати безумовною підставою для накладення на нього арешту, адже, якщо виходити з структурного змісту норми ч. 3 ст. 170 КПК України, то слідує, що при вирішенні питання про накладення арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 указаного Кодексу, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
В контексті вказаного наголошую на тому, що долучені до матеріалів клопотання постанови від 09.03.20226 про визнання майна речовим доказом не містять чітко сформульованих мотивів їх прийняття та належного обґрунтування цих мотивів, як цього вимагають положення ч.5 ст.110 КПК України.
Крім того, оскільки прокурор просить накласти арешт і на земельну ділянку, з метою збереження збереження речових доказів, про що зазначено у прохальній частині клотання, слідчий суддя звертає увагу, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим лише тоді, коли існує реальна загроза втрати, пошкодження, знищення чи приховування відповідного об'єкта матеріального світу, що унеможливить його подальше використання саме як доказу у кримінальному провадженні.
Земельна ділянка за своєю правовою та фізичною природою належить до нерухомого майна, яке не може бути переміщене у просторі, знищене чи приховане. Зміна власника внаслідок правочину відчуження, не змінює об'єктивного існування земельної ділянки як об'єкта матеріального світу. Вона залишається ідентифікованою за кадастровим номером, місцем розташування, площею та іншими індивідуалізуючими ознаками, незалежно від суб'єкта права власності.
Отже, на відміну від рухомих речових доказів, які можуть бути знищені, пошкоджені або сховані, земельна ділянка не втрачає свого існування за будь-яких умов . Тому арешт такої ділянки з мотиву «збереження речових доказів» не узгоджується із функціональним призначенням цього заходу забезпечення кримінального провадження. Його застосування у даному випадку виходить за межі мети, визначеної законом, оскільки відсутня будь-яка об'єктивна небезпека втрати чи недоступності земельної ділянки як доказу.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що зміст клопотання та його прохальна частина належним чином не сформовані, є формальними та можуть нести негативні наслідки для третіх осіб, оскільки при накладенні арешту на майно може буде порушений принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Відтак, при зверненні до суду з даним клопотанням, сторона обвинувачення належним чином не сформувала його, не визначилась чітко з метою арешту, не здійснила аналіз права власності та необгрунтувала належним чином клопотання, що вказує на не дотримання вимог ч. 2 ст. 173 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Слідчий суддя, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріалами клопотання, вважає, що воно не підлягає задоволенню, з підстав зазначених вище.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Недоторканість права власності забезпечується у всіх сферах суспільного життя. Разом з тим, право власності не є абсолютним. В інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
З врахуванням зазначеного, клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100000000954 від 24.07.2025 - відмовити.
Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_10