печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21530/25-ц
пр. 2-6502/25
07 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Сіренко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди,
У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, у якому просив відшкодувати йому за рахунок державного бюджету майнову шкоду у розмірі 113910,11 грн та моральну шкоду у розмірі 1 500 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи позов зазначає, що йому завдано шкоду бездіяльністю службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яка полягає в умисному невиконанні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року в адміністративній справі № 400/9966/21 в частині перерахунку та виплати позивачу раніше призначеної пенсії з 01.04.2019 року, чим порушено його право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження" (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та підриває принцип верховенства права, зазначений в ст. 8 Конституції України.
Представник відповідача Державна казначейська служби України у відзиві не визнав позову, заперечував проти його задоволення і просив відмовити, зазначивши, що казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на казначейство як на порушника своїх прав). Отже, позивач помилково визначив казначейство, яке відповідно до законодавства є органом виконання рішень суду про стягнення коштів з державного бюджету, відповідачем у цій справі.
Окрім цього, у відзиві зазначено, що у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не обґрунтовує свої вимоги та не надає жодних доказів на підтвердження заподіяння майнової та моральної шкоди, а розмір такої шкоди визначений без урахування вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення за рахунок Держави.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області у відзиві не визнав позову, заперечував проти його задоволення і просив відмовити. Обґрунтовуючи позицію, представник вказує, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі №400/9966/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зобов'язано здійснити перерахунок пенсії позивача, який відповідачем виконано в повному обсязі шляхом проведення відповідного перерахунку, внаслідок чого сума нарахованої доплати становить 113910,11 грн., відомості про яку внесені до Реєстру судових рішень Пенсійного фонду України. Водночас виплата зазначеної суми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у межах бюджетних призначень та у порядку черговості виконання судових рішень, що визначається датою набрання ними законної сили. Оскільки рішення суду у зазначеній справі набрало законної сили 17.03.2022, тобто після рішень, виплата за якими здійснюється на даний час, черговість виплати коштів за вказаним судовим рішенням станом на теперішній час не настала, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача та підтверджує належне виконання ним покладених судом обов'язків.
Окрім цього, у справі, що розглядається, позивачем не надано належних та допустимих, доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної, шкоди, протиправність діяння Головного управління, наявність причинного зв'язку, між шкодою і протиправним діянням Головного управління та вини Головного управління в її заподіянні, то в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
15.05.2025 ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
07.10.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Сторони у судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими належним чином про час, дату і місце слухання справи, окрім вищевказаних, інших заяв з процесуальних питань не було подано.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі № 400/9966/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.04.2019, перерахунок та виплату раніше призначеної заявнику пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення виданої управлінням Служби безпеки України в Миколаївській області від 10.06.2021 № 108/2-136 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення зазначених в такій довідці.
Головним управлінням на виконання рішення суду від 14.02.2022 у справі №400/9966/24 здійснено перерахунок розміру пенсії позивачу відповідно до покладених судом.
Загальна сума доплати пенсії, що виникла на виконання рішення суду від 14.02.2022 у справі № 400/9966/21 склала 113910,11 грн.
Відомості щодо заборгованості за рішенням суду від 14.02.2022 у справі №400/9966/21 внесено Головним управління до «Реєстру судових рішень» інтегрованої комплексної інформаційної системи пенсійного фонду України.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Згідно зі положеннями статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалені судами іменем України є обов'язковими до виконання на всій території України.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).
Тому, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Положеннями статті 56 Конституції України, визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі статтею 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.
Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Отже, у цій справі позов пред'явлений до держави Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а саме Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області та Державну казначейську службу України.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Верховний Суд зазначив, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові".
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи представника Державної казначейської служби України про те, що казначейство являється неналежним відповідачем.
Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом частини 1статті 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Тобто правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Таким чином, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди.
Обов'язковою підставою відповідальності за завдану майнову шкоду є протиправність поведінки заподіювача шкоди. Протиправна поведінка означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Частиною 2 статті 1667 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пунктом 3 вказаної статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Збитки, заподіяні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) службових осіб, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) службових осіб і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) службових осіб має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування.
Відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода є обов'язковою умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитком.
У зазначених нормах встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправність заподіювача шкоди (незаконність дій, рішення або бездіяльності), причинний зв'язок між ними.
Тобто, правове значення при вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування шкоди на підставі наведених статей має встановлення сукупності обставин: факту спричинення шкоди, неправомірності дій (бездіяльності), якими цю шкоду завдано, причинного зв'язку між фактом спричинення шкоди та неправомірними діями (бездіяльністю).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок бездіяльності службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, що полягає в умисному невиконанні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі №400/9966/21 в частині перерахунку та виплати позивачу раніше призначеної пенсії з 01.04.2019 по 30.06.2022 йому було завдано майнову та моральну шкоду.
Також, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у адміністративній справі №400/2514/24 задоволено заяву позивача та встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду від 14.02.2022 у справі.
26.02.2025 Головним управлінням подано звіт про виконання рішення суду № 400/9966/21 на виконання ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2025.
Позивачем не додано доказів, які б свідчили про визнання дій службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, Державної казначейської служби України при здійснені перерахунку та виплати пенсії протиправними, що свідчить про відсутність усіх складових елементів шкоди.
Отже, позивачем не доведено факт протиправних або неправомірних дій Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, Державної казначейської служби України.
Окрім цього, суд звертає увагу позивача, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що на його думку підлягає стягненню, на його користь відповідно до судового рішення, то як наслідок ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
За таких обставин, вимоги позову в частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Також, варто зазначити, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, як уже встановлено під час судового розгляду, що рішенням суду було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити пенсію та відповідачем вказаний перерахунок було здійснено, проте на переконання позивача тривалий час невиплати грошових коштів, завдало позивачу моральну шкоду.
Разом з тим, при дослідженні матеріалів справи на предмет наявності визнання таких дій та/або бездіяльності відповідача протиправними, судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Наведена правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі №826/17656/16.
Встановлені обставини свідчать, що протиправна діяльність чи бездіяльності відповідачів не встановлена жодним судовим рішення.
Так, що стосується завданої моральної шкоди, то позивач не обґрунтовував та не надав доказів завдання моральної шкоди та не довів причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою.
В даному випадку відсутні всі обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення, без яких державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-23, 170, 1166, 1167, 1172, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Ю. Г. Головко