Справа №:755/1862/26
Провадження №: 1-кп/755/807/26
"31" березня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
Головуючої судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дніпровського районного суду м. Києва клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Згурівка Київської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 220251011100000744 від 21 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Прокурор у судовому засіданні заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність обґрунтованої підозри та існування ризиків, які дають підстави вважати, що останній може продовжувати злочинну діяльність, переховуватись від суду, перешкодити встановленню істини по справі шляхом впливу на свідків, може знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на те, що ризики наведені прокурором необґрунтовані та не підтвердженими належними доказами,кримінальне правопорушення було вчинено під впливом обставин, оскільки ОСОБА_3 були необхідні кошти на власне лікування. Його підзахисний визнає вину, співпрацював з органами досудового розслідування, у зв'язку з чим просить обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника.
Обговоривши у судовому засіданні клопотання прокурора, вислухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного.
Розглядаючи клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу та визначення його виду, суд враховує вимоги кримінального процесуального законодавства України та висновки Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
За правилами ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6, ч. 8 ст. 176 цього Кодексу.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні; 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Водночас ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується, відповідно до вимог ст. 12 КК України, у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання вигляді позбавлення волі від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, оцінивши у сукупності всі обставини, зокрема, наявність ризиків, передбачених ч 1 ст. 177 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зав'язків та його майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачуються, також те, що у державі введено військовий стан та існують непідконтрольні державі території; те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом та конкретні обставини кримінального провадження, тому суд вважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 на 60 днів, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 та виконання ним, покладених процесуальних обов'язків.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_3 судом, на даному етапі розгляду кримінального провадження, не встановлено та сторонами не доведено.
Крім того, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Крім того, відповідно до вимог абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи підстави та обставини, передбачені вимогами ст. 177 та ст. 178 КПК України, з урахуванням вимог абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні.
На підставі наведеного та, керуючись вимогами ст.ст.176-177, 183, 331, 369-372, 376 КПК України, колегія судді,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням у Державній установі Київському слідчому ізоляторі Міністерства Юстиції на строк, що не перевищує 60 днів, тобто до 29 травня 2026 року (включно), без визначення суми застави.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1