Справа № 752/29794/25
Провадження №: 2/752/2057/26
Іменем України
06.04.2026 м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Кирильчук І.А.
при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Друга київська державна нотаріальна контора про скасування арешту нерухомого майна,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа -Друга київська державна нотаріальна контора про скасування арешту нерухомого майна.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_2 .
Після її смерті за заявою позивача 21 липня 2022 року Другою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №397/2022 до майна померлої ОСОБА_2 .
Зазначає, що у спадкову масу входило дві квартири, щодо однієї з яких нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину, натомість щодо іншої квартири у видачі свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом відмовлено, оскільки щодо вказаного об'єкту нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний арешт нерухомого майна.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 накладено арешт, а саме: реєстраційний номер обтяження 9198614, зареєстровано 29.10.2009 18:34:25 за №9198614 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України», підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника, 342/5, 29.10.2009, ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, об'єкт обтяження: квартира, вся квартира, адреса: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_2 , обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.
Вказує, що наявність діючої заборони розпоряджатися своїм майном позбавляє позивача отримати нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , у спадок після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому вона змушена звернутись до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
Ухвала суду від 10 грудня 2025 року та копія позовної заяви надіслано на адресу місцезнаходження відповідача Голосіївського відділу державної виконавчої у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та отримано представником відділу 19 січня 2026 року.
Ухвала суду від 10 грудня 2025 року та копія позовної заяви надіслано на адресу місцезнаходження третьої особи Другої київської державної нотаріальної контори та отримано її представником 20 січня 2026 року.
Клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Відповідно до положень частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28 лютого 2022 року, виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, із квартири під номером АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 22 травня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим М.К., зареєстрованого в реєстрі під №2679.
ОСОБА_1 є рідною сестрою померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14 червня 1973 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 18 серпня 1964 року.
21 липня 2022 року Другою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №397/2022 до майна померлої ОСОБА_2 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 накладено арешт, а саме: реєстраційний номер обтяження 9198614, зареєстровано 29.10.2009 18:34:25 за №9198614 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України», підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника, 342/5, 29.10.2009, ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, об'єкт обтяження: квартира, вся квартира, адреса: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_2 , обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.
29 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту.
Листом від 20 серпня 2025 року вих. №109544 Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив, що згідно відомостей АСВП на виконанні відділу перебувало виконавче провадження №11283850 з примусового виконання виконавчого листа №2-892 від 30 січня 2009 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСББ «Прогрес-2» коштів у розмірі 526,95 грн. Також повідомлено, що надати більш детальну інформацію не вбачається можливим, оскільки виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Окремо роз'яснено, для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна заявник можете звернутися до суду.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 754/11116/22).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).
У позовній заяві позивач стверджувала, що є спадкоємцем всього майна ОСОБА_1 , подала в законодавчо визначений шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини, проте державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 з причини наявності арешту.
Позивач не надала жодних доказів на підтвердження цих обставин, у позовній заяві не зазначила причини, з яких відповідні докази не може бути подано у зазначений строк, клопотання про витребування доказів (в тому числі спадкової справи) не заявляла.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту(частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Зазначена норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень у особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 2-85гс19) зробила правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
У постанові від 28 липня 2025 року у справі № 521/24137/23 Верховний Суд, розглядаючи питання належності суб'єктного складу учасників справи, у спорі за позовом спадкоємця за заповітом, погодився з висновками судів, що позивач, який позбавлений можливості оформити право власності на спірне нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом, правильно звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна до попереднього власника як до відповідача, оскільки саме на його майно було накладено арешт в межах іншої справи, а тому заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків. Водночас Верховний Суд вказав, що співвідповідачем у цій справі має бути особа, в інтересах якої на майно було накладено арешт. Натомість, Верховний Суд врахував, що така особа не заявила про порушення своїх прав, а суди з огляду на положення статей 13, 17 ЦПК України не мали правових підстав вирішувати питання щодо порушення прав цієї особи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 також зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачу. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
За змістом частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 71) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п'ятою, шостою статті статті 453-1 цього Кодексу; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
У цій справі суд дійшов висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - Голосіївського відділу ДВС, оскільки належними відповідачами у справах про зняття арешту з майна є боржник або стягувач, в інтересах якого накладено арешт. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та безумовною підставою для відмови у його задоволенні. Крім того, позивач не надала суду жодних належних доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, щодо прийняття спадщини та факту відмови нотаріуса у видачі свідоцтва через наявність арешту, чим не виконала обов'язку доведення обставин, на які посилається.
З огляду на те, що позивачем пред'явлено вимоги про скасування арешту нерухомого майна до особи, яка не є стягувачем, або стороною виконавчого провадження, в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статями 4, 5, 12, 13, 49, 76 ,81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Друга київська державна нотаріальна контора, про скасування арешту нерухомого майна - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ЄДРПОУ 34999976, місцезнаходження: 03022, м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Юлії Здановської, буд. 22/15.
Третя особа: Друга київська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02901813, місцезнаходження: 01033, м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Саксаганського, буд. 45.
Повне рішення суду виготовлено 06 квітня 2026 року.
Суддя І.А. Кирильчук