Провадження № 22-ц/803/1197/26 Справа № 211/8265/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 211/8265/2
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко О.П.,
сторони:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Міністерство оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 28 серпня 2025 року,
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: Міністерство оборони України.
Заява мотивована тим, що заявниця та ОСОБА_2 познайомилися ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кривий Ріг. Вони з самого початку симпатизували один одному. Взаємовідносини розвивалися, почуття, що об'єднало їх зростало, а тому, усвідомлюючи, що їм добре разом, вони прийняли рішення спільно проживати однією сім'єю. Фактично проживати однією сім'єю як чоловік та жінка вони стали з 17 лютого 2014 року у квартирі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 працював в АТ «ПівдГЗК», а ОСОБА_1 працювала медичною сестрою в КНП «ЦПМСД №5» КМР. Сімейний бюджет складали їх спільні кошти. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 виховували сина заявника - ОСОБА_3 , який сприймав ОСОБА_2 як чоловіка матері, та з яким у нього було гарні сімейні відносини.
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який було розірвано 10 серпня 2010 року. У свою чергу, ОСОБА_2 ніколи не перебував у зареєстрованому шлюбі, дітей не мав. За час проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 спільно зробили ремонт у квартирі заявника, причому ОСОБА_2 активно долучався як фізично, так і фінансово.
Окрім цього, ОСОБА_2 систематично купував різні речі особистого користування та побутового призначення для ОСОБА_1 та її сина. Заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання неодноразово їздили на відпочинок. У вільний час відпочивали разом з друзями.
25 лютого 2023 року ОСОБА_2 було мобілізовано. З 03 березня 2023 року ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних сил України.
26 березня 2023 року ОСОБА_2 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув в районі н.п. Іванівське, н.п. Бахмут, Донецької області.
Заявник просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 17 лютого 2014 року по 25 лютого 2023 року.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року заяву задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 17 лютого 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В апеляційній скарзі, Міністерство оборони України, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що право на отримання передбаченої Законом № 2011-ХІІ виплати виникає у осіб визначених цим законом станом на дату загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 9 Сімейного кодексу України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. В даній справі військовослужбовець помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, станом на цю дату, Закон № 2011-ХІІ діяв в редакції, яка не передбачала категорію осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як особу, яка проживала однією сім'єю з загиблим/загиблою, як чоловік та жінка, без шлюбу. Таким чином, оскільки заявниця за встановленими обставинами у справі не набула прав подружжя, вона не має права на отримання виплат зазначених нею у заяві (одноразова грошова допомога), тобто факт, який вона просить встановити не викликає для неї юридичних наслідків.
Крім того апелянт зазначає, що заявниця не наводить допустимих та належних доказів, які б свідчили про те, що у неї та загиблого військовослужбовця були взаємні права та обов'язки, спільний побут, спільне проживання однією сім'єю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Андрущенко Д.С. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, заявника ОСОБА_1 та її представника - адвоката Андрущенко Д.С., які, кожна окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , про що 31 березня 2023 року Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис №292 (а.с.18).
Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть № 2691 від 28 березня 2023 року хворобою, що призвела до смерті стала: перелом склепіння черепа; вогнепальне поранення голови; ушкодження внаслідок військових дій, не уточнені (а.с.22).
Відповідно до Акту від 22 січня 2025 року, складеного й підписаного майстром ОСОБА_5 , затвердженого й підписаного заступником директора ТОВ «Комбінат благоустрою» Кузьменко Г.О. та підписаного сусідами, у період з 17 лютого 2014 року по 25 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24).
Задовольняючи заяву та встановлюючи факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 17 лютого 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , підтверджений письмовими доказами та поясненнями свідків.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України)
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1,2 ст. 315 ЦПК України що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18).
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи містять докази, що підтверджують факт проживання заявниці однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, зокрема ОСОБА_6 , який суду пояснив, що ОСОБА_2 - це його син, а ОСОБА_1 - це дружина сина, разом вони з 2014 року. З цього часу вони жили разом, як сім'я, вели спільне господарство, купували все разом, їздили на відпочинок, проводили разом свята.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 суду першої інстанції пояснив, що ОСОБА_1 приходиться йому матір'ю, ОСОБА_2 - це чоловік його матері, вони проживали разом з 2014 року в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , і до моменту, як його мобілізували. Вони проживали разом як сім'я, вели спільне господарство, святкували свята та їздили разом на відпочинок. Фактично ОСОБА_2 був для нього як батько.
Також було долучено Акту від 22 січня 2025 року, складений й підписаний майстром ОСОБА_5 , затверджений й підписаний заступником директора ТОВ «Комбінат благоустрою» Кузьменко Г.О. та підписаний сусідами, у період з 17 лютого 2014 року по 25 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24).
Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, що підтверджують факт проживання заявниці ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається існування спору про право між заявником і заінтересованою особою, оскільки у разі встановлення факту, що має юридичне значення права заінтересованої особи жодним чином порушенні не будуть.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що мета заявниці не буде досягнута у разі задоволення заяви, з огляду на те, що у такому випадку заявник не набуде права на призначення та отримання нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення, є необґрунтованими. Зазначене зумовлено тим, що у межах поданої заяви відсутній предмет спору у вигляді стягнення грошових коштів із заінтересованої особи, а відтак наведені доводи не стосуються предмета та підстав заяви, поданої до суду та суд не вирішує таке питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Отже, відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України, на справи окремого провадження не поширюється норма ЦПК України щодо меж судового розгляду. З огляду на специфіку окремого провадження, яке спрямоване не на вирішення спору про право, а на встановлення юридичних фактів або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав та обов'язків, суд у справах цієї категорії не обмежений виключно змістом заявлених вимог.
У зв'язку з цим суд, з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, а також забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів заявника, у разі наявності відповідної потреби має право виходити за межі вимог, заявлених у поданій до суду заяві, у межах предмета окремого провадження та вимог процесуального закону.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Дніпровський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року- без змін, розподіл судових витрат Дніпровським апеляційним судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення скалдено 07 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: