Провадження № 22-ц/803/3588/26 Справа № 216/6683/25 Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 216/6683/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року, яка постановлена суддею Гайтко Л.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,
В січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в сумі 247 560 грн, як безпідставно набутого майна, та стягнення 247 560 грн моральної шкоди.
15 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , які знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_2 в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах та на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у межах суми позову 495 120 грн.
Заява про забезпечення позову обґрунтована, зокрема, тим, що 03 грудня 2025 року позивачці стало відомо про те, що відповідачка по справі ОСОБА_2 звернулася до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори державного нотаріуса Ситнік О.О. та намагається отримати повторно витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію та бажає здійснити відчуження нерухомого майна двох кімнатної квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 іншій особі. Позивач стверджує також, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, оскільки відповідач може вжити заходів для відчуження майна, щоб зробити стягнення боргу неможливим.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , які знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_2 в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах та на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у межах суми позову 495 120 грн - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, позивач просить ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апелянт зауважує на тому, що вона, при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову, до заяви додала оригінал витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, оригінал витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, оригінал технічного паспорту на квартиру, копію заповіту, копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом, копію акту про місце проживання ОСОБА_1 , копії запитів до відділення ДРАЦС, копії свідчення свідків та в обґрунтування заяви зазначила, що 03 грудня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса та бажала отримати повторно витяг про право власності на нерухоме майно (квартиру), оскільки остання бажає уникнути відповідальності і намагається здійснити відчуження нерухомого майна (квартири) іншим особам.
Доказом того, що відповідачка ОСОБА_2 намагається повторно отримати документи на квартиру, а саме витяг про право власності на нерухоме майно, є усне звернення позивача до нотаріуса Ситнік О.О. з повідомленням про наявність спору щодо стягнення грошових коштів, на яке нотаріус надала відповідь про те, що стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 немає обтяжень, більш детальну інформацю вона надати не може, оскільки це, відповідно до Закону України «Про нотаріат», є нотаріальною таємницею.
Суд не звернув уваги на обгрунтування заяви про забезпечення позову щодо існування загрози продажу відповідачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, в той час як обраний позивачкою вид забезпечення позову не призведе до невиправдованого обмеження майнових прав відповідачки, арештоване майно фактично обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Також апелянт посилається на те, що вона не може надати інформацію про те, в яких банківських установах та на яких рахунках у відповідача наявні грошові кошти, оскільки вона позбавлена можливості отримання такої інформації, яка є банківською таємницею.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, третю особу ОСОБА_3 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення цієї заяви.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в сумі 247 560 грн, як безпідставно набутого майна, та стягнення 247 560 грн моральної шкоди.
У заяві про забезпечення позову зазначається, що 03 грудня 2025 р. позивачці стало відомо про те, що відповідачка по справі ОСОБА_2 звернулася до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори державного нотаріуса Ситнік О.О. та намагається отримати повторно витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію та бажає здійснити відчуження нерухомого майна двох кімнатної квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 іншій особі.
Однак, доказів зазначених обставин позивачем суду не надано.
При цьому саме по собі бажання відповідачки отримати повторно витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію, не свідчить про існування у відповідачки наміру відчужити нерухоме майно.
Також позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що неприйняття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідачки, що знаходяться на всіх її рахунках в межах суми позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів у випадку задоволення судом позовних вимог, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявниця у своїй заяві не навела доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача, не надала підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивачки про вжиття заходів забезпечення позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є хибними та правильних висновків суду першої інстнції не скасовують.
Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: