Справа №522/6127/25-Е
Провадження № 2/522/5879/26
07 квітня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
27 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 100,00 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат. У позові позивач зазначав про те, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Косіциній В.В.
Разом із позовною заявою до суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» про витребування доказів, у якому заявник просить витребувати у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , а також підтвердження факту зарахування коштів 15.10.2023 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «ПРИВАТБАКН», у сумі 5 000 грн., за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».
Ухвалою суду від 01 квітня 2025 року провадження у справі - відкрито. Задоволено клопотання про витребування доказів. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
16 квітня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду від 01.04.2025 року.
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 100,00 гривень, витрати на професійну допомогу у розмірі 3 000,00 гривень та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.
26 січня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2025 року у справі №522/6127/25-Е, у якій заявник просить суд скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2025 року у справі №522/6127/25-Е та призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року заяву прийнято до розгляду. Засідання по справі з урахуванням ухвали від 05.02.2026 року про виправлення описки призначено на 09 лютого 2026 року та було відкладено на 23 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2025 року у справі №522/6127/25-Е задоволено частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2025 року у справі №522/6127/25-Е - скасовано. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копія вказаної ухвали доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
02 березня 2026 до Приморського районного суду м. Одеси надійшло заперечення ОСОБА_1 проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у якому заявник просив перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03 березня 2026 року у задоволенні заперечення ОСОБА_1 проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - відмовлено.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
15 жовтня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4056946, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало ОСОБА_1 в кредит грошову суму у розмірі 5 000,00 гривень на строк 350 днів, стандартна процентна ставка - 2,00% в день, знижена процентна ставка - 0,01% (застосовується у разі, якщо клієнт до 08.11.2023 року або протягом 3-х календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти у сумі, не менше суми першого платежу або здійснить дострокове погашення заборгованості (а.с.40)
У письмових поясненнях від 05.02.2026 року ОСОБА_1 зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт електронного підписання договору, лог-файли, ІР-адреси, одноразові коди підтвердження тощо.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 6 ч. 1ст. 3Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зі змісту договору вбачається, що ОСОБА_1 підписав договір електронним підписом та вказано, зокрема, номер телефону - НОМЕР_3 .
Вказаний номер телефону зазначений ОСОБА_1 як такий, що йому належить в заяві про перегляд заочного рішення (а.с.114).
Суд також зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував ту обставину, що зазначена ідентифікація була проведена не ним, а іншою особою. Також не надано жодного доказу, який би спростовував факт належності йому номеру телефону - НОМЕР_3 .
Тому, суд вважає, що договір був підписаний саме ОСОБА_1 ..
У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
У п.10 Договору вказано, що реквізити належного клієнту платіжного засобу/поточного рахунку для перерахування коштів клієнту за договором є платіжна картка № НОМЕР_1 (а.с.40).
Згідно відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що надійшла до суду 16.04.2025 року, платіжна картка № НОМЕР_4 була емітована на ім'я ОСОБА_1 та 15 жовтня 2023 року на зазначену картку було зараховано грошову суму у розмірі 5 000,00 гривень.
Факт виконання зобов'язання за договором також підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 31.05.2024 року №3241-3105 (А.С.33).
У письмових поясненнях відповідач зазначає про те, що відповідач не надав доказів на підтвердження переходу права вимоги.
Проте, зазначені доводи не відповідають обставинами справи з огляду на наступне.
24 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» та ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» було укладено договір факторингу №24/05/2024 за яким фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги, строк зобов'язання за якою настав або виникне в майбутньому, за яким було відступлене право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за кредитним договором №4056946, що підтверджується витягом з реєстру боржників.
У п.1.2. Договору зазначено, що перехід права вимоги відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників та надходження ціни проваджу відповідно до п.3.3. Договору.
Згідно п.3.3. Договору, ціна продажу становить 93 718 046,56 гривень.
Акт прийому-передачі боржників за договором було підписано 24 травня 2024 року.
Факт виконання ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» зобов'язання за договором факторингу підтверджується копіями платіжних інструкцій (а.с.54-56).
Саме тому, наявні у справі докази у повній мірі підтверджують перехід права вимоги від первісного кредитора до його правонаступника.
На підставі рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» від 25.11.2024 року №251124/1, прийнято рішення про зміну найменування з ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (а.с.70).
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості становить 40 100,00 гривень та складається з:
- тіло кредиту - 5 000,00 гривень;
- проценти за користування кредитом - 35 100,00 гривень.
У додаткових поясненнях відповідач зазначає про те, що в матеріалах справи відсутній обґрунтований розрахунок заборгованості, який би містив поділ заборгованості за періодами, інформацію про застосовані процентна ставки, підстави нарахування тощо.
Проте, зазначені доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки, у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості, що здійснений ТОВ «ЛІНЕУРА Україна», у якому чітко визначено період нарахування, сума на яку нараховуються відсотки, розмір процентної ставки, за якою здійснюється нарахування, розмір нарахованої суми тощо.
Суд також зауважує, що у разі, якщо відповідач не згоден із наданим позивачем розрахунком заборгованості, він мав право подати контррозрахунок, у якому б відповідач обґрунтував у чому саме полягає помилка у наданому позивачем розрахунку. Проте, під час розгляду справи відповідач не скористався вказаним правом та контррозрахунок не подав.
У додаткових поясненнях відповідач зазначає про те, що заявлена до стягнення сума відсотків прямо суперечить вимогам закону.
Суд частково погоджується із доводами відповідача щодо правомірності нарахування відсотків за користування кредитом з огляду на наступне.
У заяві про перегляд заочного рішення відповідач зазначає про те, що проходить військову службу.
Так, відповідно до пункту 15 статті 14 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, чинній на момент укладення договору, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 щодо особливого періоду зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.
Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов'язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин, строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надає право військовослужбовцям та членам їх сімей на отримання пільг при виконанні зобов'язань за кредитним договором.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до роз'яснень Національного Банку України, для звільнення військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі позичальники мають надати до Банку документи, що підтверджують їх призов під час мобілізації та проходження військової служби та відповідають переліку документів, зазначеним в листі Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142.
Документом, який підтверджує призив та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
Кредитний договір було укладено 15.10.2023 року, строк кредитування - 350 днів. Тобто, кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом у період з 15.10.2023 року по 29.09.2024 року.
ОСОБА_1 подав до суду копію військово квитка, зі змісту якого вбачається, що він був призваний на строкову військову службу 31 липня 2015 року.
Вказана обставина також підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 , що видане 24 липня 2024 року.
З метою перевірки того, чи проходив ОСОБА_1 військову службу в період строку дії кредитного договору, судом було отримано відповідь з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 23.03.2026 року №2499963Ю, зі змісту якого вбачається, що місцем роботи ОСОБА_1 у період з жовтня 2023 року по вересень 2024 року є В/Ч НОМЕР_6 , при цьому, перебування відповідача на військовій службі у вказаний період - не переривалося.
Саме тому, починаючи з моменту укладання кредитного договору, тобто, з 15.10.2023 року до закінчення строку дії кредитного договору, тобто, до 29.09.2024 року проценти за користування кредитом не підлягають нарахування на підставі пункту 15 статті 14 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому, як первісним так і новим кредитором були нараховані відсотки без належних на те правових підстав.
За таких обставин, розрахунок заборгованості за кредитним договором повинен виглядати наступним чином:
- тіло кредиту - 5 000,00 гривень;
- всього - 5 000,00 гривень.
Тому, враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором від 15.10.2023 року №4056946 у розмірі 5 000,00 гривень.
Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2 422,40 гривень.
Згідно платіжної інструкції 17.03.2025 року №1334 року, позивач сплатив 2 422,40 гривень в якості судового збору (а.с.86).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 40 100,00 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 5 000,00 гривень.
Питома вага - 0,124 (5 000/40 100).
Розмір судового збору - 300,37 гривень (2 422,40*0,124)
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору, пропорційної задоволеним позовним вимогам у розмірі 300,37 гривень.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
10 грудня 2024 року між ТОВ "ФК "ФІНТРАНС КАПІТАЛ" та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги №10/12-2024 (а.с.74).
Згідно копії акту прийому передачі виконаних робіт до договору, що складений 13 березня 2025 року, адвокатом було надано наступні види послуг:
- зустріч адвоката та клієнта, усна консультація та роз'яснення правових питань - 440,00 гривень;
- дослідження документів та аналіз фактичних обставин - 840,00 гривень;
- аналіз чинного законодавства та судової практики - 440,00 гривень;
- підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом - 840,00 гривень;
- письмова юридична консультація - 840,00 гривень;
- самостійне отримання доказів (складання та подання адвокатських запитів) - 840,00 гривень;
- складання позову - 1 640,00 гривень;
- формування додатків - 840,00 гривень;
-складання інших процесуальних документів - 1640,00 гривень;
- представництво інтересів клієнта в суді, в тому числі участь в судовому засіданні.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 10 000,00 гривень.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Правовий висновок щодо того, що суд може з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23. На момент ухвалення рішення, Велика Палата Верховного суду не відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23.
На думку суду, заявлена позивачем тривалість часу, витраченого на надання правничої (правової допомоги) не відповідає критерію співмірності, розумності та справедливості.
Щодо послуг у вигляді надання усної та письмової консультації, то на думку суду такі витрати є виключною ініціативою представника, оскільки, позивач участі у судових засіданнях - не брав, власну позицію щодо справи - не висловлювали, а позовна заява складалася безпосередньо адвокатом, будь-яких заяв або клопотань самостійно - не подавав. Будь-яких доводів на підтвердження того, що надання такої послуги як консультація не є невідворотною та неминучою - позивачем надано не було. Окрім того, у змісті позовної заяви та акті приймання передачі не розкрито з приводу якого саме питання (яких документів) надавалася така консультація. Тому, суд вважає, що підстави для відшкодування витрат за зазначену послугу - відсутні.
Щодо дослідження документів, аналізу чинного законодавства та судової практики, підготовка позицій, то на думку суду, зазначені дії не є самостійними в контексті надання правової допомоги та повинні оцінюватися як послуга, пов'язана зі складанням та поданням позову.
Щодо самостійного отримання доказів, то матеріали справи не містять жодного доказу, який би був отриманий адвокатом - самостійно.
У матеріалах справи наявна відповідь АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» на адвокатський запит.
Проте, відповідно до ч.1 ст.1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
У статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», встановлено вичерпний перелік осіб, яким може бути розкрита інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. При цьому, адвокати не включені до кола осіб, на запити яких така інформація буде розкрита, тобто, представник позивача в будь-якому випадку не міг її самостійно отримати.
Суд вважає, що така дія є виключною ініціативою представника позивача, а тому, витрат за складання та подання адвокатського запиту не підлягає відшкодуванню.
Щодо витрат, пов'язаних зі складанням та поданням позову, сама позовна заява - не значна за обсягом та складається з 13 аркушів, а складання такої заяви не вимагає значного проміжку часу, оскільки, за своєю формою та змістом така позовна заява є типовою.
Додатки до позовної заяви не містять будь-яких доказів, які б були отримані представником позивача самостійно, а тому, це дає підстави вважати, що адвокат не вчиняв будь-яких дій задля їх отримання (в тому числі шляхом подання адвокатських запитів)
Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.
Визначаючи вартість такої послуги, як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини характеризуються чітким правовим регулювання, а тому, від представника позивача не вимагалося здійснення пошуку додаткового законодавства, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері.
При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.
На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно відносини між кредитором та боржником.
Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 2 800,00 гривень.
Щодо витрат, пов'язаних із поданням заяв та клопотань, то представником було подано до суду клопотання про витребування доказів, яке в подальшому було задоволено судом. Відповідь на зазначену ухвалу була врахована під час ухвалення рішення. Тому, враховуючи встановлені законом та судової практикою, суд вважає, що вартість такої послуги становить 200,00 гривень.
Щодо витрат, пов'язаних із участю у справі, то розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому, судові засідання - не проводилися, а представник позивача участь у судових засіданнях - не брав. Тому, суд вважає, що такі витрати відшкодування - не підлягають.
Враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який би відповідав критерію співмірності, розумності та справедливості становить 3 000,00 гривень.
Проте відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 40 100,00 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 5 000,00 гривень.
Питома вага - 0,124 (5 000/40 100).
Витрати на професійну правничу допомогу - 372,00 гривень (3 000*0,124).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, сума витрат на професійну правничу допомогу, яка була б пропорційна задоволеним позовним вимогам та яка підлягає стягненню з відповідача становить 372,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.118/2, ЄДРПОУ - 44559822, заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.118/2, ЄДРПОУ - 44559822, витрати на професійну допомогу у розмірі 372 (триста сімдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.118/2, ЄДРПОУ - 44559822, суму сплаченого судового збору у розмірі 300 (триста) гривень 37 (тридцять сім) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення складено та підписано 07 квітня 2026 року.
Суддя Косіцина В.В.