головуючий суддя у першій інстанції: Плахтій Н.Б.
07 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №140/10466/25 пров. №А/857/5890/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 140/10466/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
15.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не розгляді та не наданні відповіді по суті рапорту про звільнення з військової служби на підставі п.п.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
-зобов'язати розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності;
-зобов'язати звільнити з військової служби на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призивом на період мобілізації на посаді водія автомобільного взводу забезпечення ремонтно-відновлювального батальйону у в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК №877097 від 13.09.2024р. позивачу встановлено третю групу інвалідності, яка підтверджена рішенням експертної команди з повсякденного оцінювання функціонування особи від 08.08.2025р. №198/25/943/Р.
17.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся до в/ч НОМЕР_1 через свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 сь.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю інвалідності ІІІ групи) (а.с.15). На рапорті міститься резолюція командира в/ч НОМЕР_1 від 12.06.2025р. «Не затверджую. Без реалізації».
Листом №3586 відповідач 15.07.2025р. повідомив представника позивача, що рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 - 17.05.2025, за вх. №10935. За результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби прийнято рішення відмовити у звільненні з військової служби. З результатами розгляду рапорту та причинами відмови у звільненні з військової служби можна ознайомитися у діловодстві в/ч НОМЕР_1 .
30.07.2025р. ОСОБА_1 поштою надіслав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби.
15.08.2025р. листом №4097 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на поданому рапорті від 17.05.2025р. №10935 накладена резолюція командира в/ч НОМЕР_1 , як це передбачено чинним законодавством - його розгляд завершено. Повторний рапорт повинен бути поданий своєму безпосередньому командиру.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закону №2232-XII) видно, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022р. оголошено про загальну мобілізацію, яка триває по даний час.
ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями пп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
ч.7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).
п.12 розділу І Положення № 1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 Положення № 1153/2008.
В п.п.2 п.225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
п.229 Положення № 1153/2008 передбачено, що за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
В п.233 Положення №1153/2008 видно, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
п.260 Положення №1153/2008 встановлено, що під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.
ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (далі - Інструкція № 170).
В розділі XII Інструкції № 170 видно, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними п.225 Положення (п.12.1).
п.14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII за станом здоров'я, зокрема при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).
В п.2 розділу І Порядку №531 видно, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (п.1 розділу ІІ Порядку №531).
Згідно п.п.1-3 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд зазначає, що військовослужбовці подають рапорти до безпосереднього командира і не погодження рапорту безпосереднім командиром не перешкоджає його подальшому руху. Рішення по суті рапорту приймається шляхом накладення резолюції, яка відповідно до визначених у додатку 1 до Порядку №531 відомостей повинна містити: ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування).
Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
При цьому розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що у рапорті від 17.05.2025р., який поданий до безпосереднього командира та погоджений ним і наступним прямим командиром, позивач просив звільнити його з військової служби за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, висловивши небажання продовжувати військову службу (а.с.15).
За результатами розгляду рапорту командир в/ч НОМЕР_1 надав відповідь шляхом накладення 12.06.2025р. резолюції «Не затверджую. Без реалізації».
У відповіді на адвокатський запит від 15.07.2025р. №3576 відповідач повідомив, що за результатами розгляду рапорту позивача прийнято рішення про відмову у звільненні з військової служби.
Отже, в даному випадку рапорт позивача від 17.05.2025р. в/ч НОМЕР_1 розглянутий та в задоволенні відмовлено, проте без викладення мотивів такої відмови.
Як наслідок в даному випадку колегія суддів вважає вірними є висновки суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у не розгляді рапорту позивача від 17.05.2025р., оскільки такий розглянутий командиром з прийняттям відповідного рішення про відмову.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що ОСОБА_1 не оскаржив в судовому порядку рішення суб'єкта владних повноважень про відмову в задоволенні рапорту від 17.05.2025р. про звільнення з військової служби та 31.07.2025р. надіслав через засоби поштового зв'язку до в/ч НОМЕР_1 повторний рапорт про звільнення з військової служби з відповідними документами.
Відповідно до п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно п.3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
В п.п. 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
В п.6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. …. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).
Відповідно до п. 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Положеннями п.п. 1 п. 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За результатами розгляду рапорту в/ч НОМЕР_1 надіслала ОСОБА_1 відповідь по суті рапорту, у якій зазначено про порушення порядку подання рапорту та необхідність звернення з рапортом через безпосереднього командира (а.с.20зворот-21, 33).
Таким чином, відповідь на рапорт від 31.07.2025р. позивачу надана та доведена до нього.
При цьому, відсутність прийнятого рішення за вказаним рапортом не може свідчити про протиправну бездіяльність відповідача у його не розгляді, оскільки не дотримання позивачем визначеного порядку подання рапорту виключає можливість його розгляду по суті.
Стосовно доводів апелянта про те, що після проходження переогляду та прийняття рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.08.2025р. №198/25/943/Р повторно подано рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я, однак відповіді щодо прийнятого рішення за результатом розгляду рапорту станом на день подання позову не отримано, суд зазначає, що доказів такого звернення матеріали справи не містять.
Отже, колегія суддів наголошує, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_1 не було допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивача про звільнення з військової служби.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання вчинити дії, а саме: розглянути рапорт про звільнення з військової служби та звільнити з військової служби на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ за станом здоров'я за наявності інвалідності, колегія суддів зазначає що такі є наразі передчасними.
Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з дотриманням процедури та новим рапортом в матеріалах справи відсутні.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 140/10466/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель