Справа № 120/16984/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
07 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18 листопада 2024 року № 025150006267.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 11 червня 2023 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року, а також період навчання за програмою підготовки водія транспортних засобів з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 02 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09 червня 2023 року № 025150006267 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
12 листопада 2024 року позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою, у якій просив призначити йому пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке рішенням № 025150006267 від 18 листопада 2024 року відмовило заявнику в призначенні пенсії за віком.
Зі змісту згадуваного рішення слідує, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідний страховий стаж для призначення пенсії складає 30 років. Водночас страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 16 днів.
При цьому до страхового стажу заявника не зараховано період його навчання з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації, а також періоди роботи в Республіці Польщі з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року, оскільки відсутній формуляр підтвердження працевлаштування на території іншої держави.
В рішенні пенсійного органу зазначено, що для зарахування страхового стажу, набутого за кордоном в державах, з якими укладено двосторонні Угоди за пропорційним принципом, відбувається на підставі формулярів про підтвердження наявного стажу, які видає інша сторона за запитом Пенсійного фонду України.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно частин першої та другої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 року.
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Законом України № 458-VII від 05 вересня 2013 року ратифіковано Угоду між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі - Угода).
Відповідно до статті 2 Угоди ця Угода застосовується стосовно України - до законодавства щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, що стосується, серед іншого, пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 4 Угоди визначено, що якщо цією Угодою не передбачено інше, особи, на яких поширюються положення цієї Угоди, несуть обов'язки і користуються правами, які передбачені законодавством другої Договірної Сторони, на тих самих умовах, що громадяни цієї Договірної Сторони.
Крім того, статтею 10 Угоди передбачено, що періоди страхового стажу, набуті відповідно до законодавства кожної із Договірних Сторін, враховуються, у разі необхідності, при визначенні права на допомогу та періоду її виплати, за умови, якщо вони не співпадають.
Відповідно до статті 12 Угоди якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність набуття, збереження або поновлення права на пенсію від набуття страхового стажу, то компетентна установа цієї Договірної Сторони враховує, у необхідному обсязі, страховий стаж, набутий відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони так, ніби цей страховий стаж набутий відповідно до законодавства, яке вона застосовує, за умови, що цей стаж не співпадає.
Отже, зазначеними положенням Угоди прямо передбачено право позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи у Республіці Польща.
Водночас, як свідчить зміст оскаржуваного у цій справі рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року, оскільки відсутній формуляр підтвердження працевлаштування на території іншої держави.
У свою чергу, позивачем до заяви про призначення пенсії долучалася довідка Управління соціального страхування відділу у м.Новий Сонч від 18 вересня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_1 працював в періоди з 03 жовтня 2011 року по 22 лютого 2012 року та з 05 березня 2012 року по 13 лютого 2014 року в товаристві з обмеженою відповідальністю РТМ (м.Вишкув, вул.Пшемислова, буд.5); в період з 18 лютого 2014 року по 19 вересня 2014 року у Даріуш Гольчиньскі ( АДРЕСА_1 ); в період з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року у товаристві з обмеженою відповідальністю Zakres (м.Варшава, вул.Станіслава Монюшки, буд.1); в період з 07 червня 2018 року по 06 лютого 2020 року в ТСП "Damar" (с.Вісьнев, буд.101); з 07 лютого 2020 року по 12 лютого 2020 року в Даріуш Бартніцкі (с.Вісьнев, буд.101).
За таких обставин факт трудової діяльності ОСОБА_1 в Республіці Польща є доведеним, а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області безпідставно не зараховано до страхового стажу зазначені вище періоди роботи позивача.
При цьому критично слід оцінити посилання про ненадходження від фонду соціального страхування Республіки Польща до територіального органу Пенсійного фонду України інформації про підтвердження страхового стажу, набутого позивачем на території Договірної Сторони, як на підставу для можливості зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Колегія суддів зважає на те, що позивач не може бути позбавлений права на соціальне забезпечення лише з тих підстав, що уповноважений орган Договірної Сторони не направив територіальному органу Пенсійного фонду України відомостей про стаж роботи позивача.
При цьому позивачем разом із заявою про призначення пенсії надавалися документи, які підтверджують факт його роботи на території Республіки Польща, а тому періоди роботи позивача з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року слід зарахувати до його страхового стажу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року.
Стосовно доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, оскаржуваним рішенням до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період його навчання з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
На момент проходження позивачем курсів про підвищення кваліфікації водіїв діяв Закон УРСР "Про народну освіту" від 01 жовтня 1974 року.
Відповідно до частини 1 статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.
Частиною 4 статті 48 згаданого вище Закону передбачалося, що особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
На підтвердження навчання на курсах водіїв позивачем надано копію свідоцтва № 000949, яким підтверджується те, що ОСОБА_1 дійсно з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року навчався по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії "С" (свідоцтво оформлене російською мовою).
При цьому у такому свідоцтві дійсно відсутня інформація про присвоєння ОСОБА_1 відповідної кваліфікації.
Разом із тим суд зазначає, що хоча свідоцтво і не містить інформацію про присвоєння кваліфікації, проте це не спростовує того, що позивач дійсно навчався на курсах водіїв, а тому такі доводи не можуть слугувати підставою для незарахування до страхового стажу позивача згаданого вище періоду навчання.
Слід зауважити, що свідоцтво не мiстить помарок, виправлень тощо, воно містить пiдпис уповноваженої особи, у ньому проставлена печатка та вiдмiтка про дату його видачі та реєстраційний номер.
Отже, з вказаного свідоцтва можна визначити вci данi для встановлення факту навчання позивача, що є підставою для зарахування періоду навчання до страхового стажу.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення свідоцтва з вини адміністрації навчального закладу не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
За таких обставин пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його навчання з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року.
Між тим, положеннями статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відтак необхідними умовами для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 є досягнення ним необхідного віку (60 років), а також наявність страхового стажу не менше 30 року.
Так, вперше позивач звертався за призначенням пенсії 02 червня 2023 року (рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09 червня 2023 року №025150006267 йому відмовлено в призначенні пенсії). В згадуваному рішенні зазначалося, що вік заявника становить 59 роки 11 місяців 22 дні, а страховий стаж - 28 років 10 місяців 27 днів.
При цьому в силу приписів пункту 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Саме на реалізацію згадуваних вище приписів Порядку позивач подав заяву про призначення пенсії за місяць до досягнення пенсійного віку, а тому умову щодо досягнення необхідного пенсійного віку позивачем дотримано.
При цьому в ході судового розгляду встановлено, що періоди роботи позивача з 03 жовтня 2011 року по 21 лютого 2012 року, з 15 березня 2012 року по 12 лютого 2014 року, з 18 лютого 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 19 вересня 2014 року по 31 травня 2018 року, а також період навчання з 10 грудня 1980 року по 10 березня 1981 року безпідставно не зараховані до страхового стажу позивача.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача згадувані вище періоди роботи, його страховий стаж буде становити більше 30 років, а оскільки такого стажу достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області належить зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 11 червня 2023 року, адже первинне звернення позивача за призначенням пенсії мало місце у червні 2023 року.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.