Рішення
ІмЕНЕм УкрАїни
справа № 522/27169/25
провадження № 2/521/2958/26
23 березня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
Головуючого судді Михайлюка О.А.,
при секретарі Тарасюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №122929256.
Позивач вказує, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №122929256. 03 січня 2019 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20190103, відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №122929256 від 15 березня 2019 року.
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Кредитним договором №122929256 в розмірі 13330 (тринадцять тисяч триста тридцять) гривень, з яких: 5000 (п'ять тисяч) гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу ((тіло кредиту), 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень - сума по відсоткам; стягнути понесені судові витрати.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до позовної заяви, просить суд позовні вимоги задовольнити, справу розглянути в спрощеному провадженні.
Відповідач в судове засідання з'явився, подав до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги визнав частково, а саме тіло кредиту у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, відсотки у розмірі 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень не визнав, справу просив розглянути за його відсутності.
Відповідно до ч. 5, 9 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 15 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №122929256.
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №122929256.
03 січня 2019 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20190103, відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №122929256 від 15 березня 2019 року.
Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги №8 від 28 травня 2020 року до Договору факторингу №20190103 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13330 (тринадцять тисяч триста тридцять) гривень, з яких: 5000 (п'ять тисяч) гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу ((тіло кредиту), 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень - сума по відсоткам.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст.1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Судом встановлено, що відповідно до розділу 1 Договору №122929256 від 15 березня 2019 року строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 18 днів (п.1.2); кредит надається строком на 18 днів (п.1.3); нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,70 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору (п.1.4); з врахуванням положень п.1.4. договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 620,50 відсотків річних
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень, що перевищує суму отриману відповідачем у кредит та суму заборгованості за тілом кредиту - 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що в наданому стороною позивача розрахунку заборгованості відсутні періоди прострочення та дані про те, яка процентна ставка підлягала застосуванню, з огляду також на те, що умовам договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень не є співрозмірною сумі заборгованості відповідача по тілу кредиту 5000 (п'ять тисяч) гривень за кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума неповернутого тіла кредиту в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, а в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 8330 (вісім тисяч триста тридцять) гривень слід відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №149694 від 25 листопада 2025 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 261, 526, 530, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1082 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77, 89, 141, 265, 354 ЦПК України, суд -
Вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ - 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за Кредитним договором №122929256 в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, з яких: 5000 (п'ять тисяч) гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ - 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») - 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень в рахунок сплаченого судового збору.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.Михайлюк
23.03.26