Справа № 463/1110/26
Провадження № 2/463/1098/26
07 квітня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про захист прав споживачів та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10.03.2026 року, просить стягнути з відповідача 1715,34 гривень неустойки за затримку повернення сплаченої суми грошей за продукцію та 3000,0 гривень моральної шкоди, завданої внаслідок непостачання товару.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона у жовтні 2025 року в мережі Інтернет, в програмі Інстаграм (Instagram) знайшла сторінку із пропозиціями продажу взуття, назва сторінки (dishopshop_ua). Після перегляду пропозицій жіночого взуття, її зацікавила одна пара зимового взуття жіночого і вона написала у дірект (приватні повідомлення). На її повідомлення, від сторінки (dishopshop_ua) надійшло повідомлення в якому їй пропонували продати взуття, але за умови авансового платежу 50% від вартості або повну вартість оплатити та переконували, що все безпечно, оскільки рахунок на оплату від ФОП; строк поставки товару вказували 10-20 робочих днів, з моменту внесення передоплати. Позивач вибрала повну оплату, у зв'язку із чим їй у (приватні повідомлення) від сторінки (dishopshop_ua) надійшло повідомлення, в якому вказано: «Загальна сума замовлення 2599,0 гривень, реквізити для оплати ФОП ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; рахунок IBAN; у призначенні вкажіть «оплата за товар». Цього самого дня, 07.10.2025 року позивач оплатила вищевказаний рахунок на суму 2599,0 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 236632904 від Укрсиббанку, вислала у приватні повідомлення вказане платіжне доручення та повідомила свої дані та адресу для надсилання товару (жіночого взуття зимового). В подальшому, їй у приватні повідомлення обіцяли вислати товар, пояснювали, що товар надсилають з-за кордону, що на митниці затримки. Неодноразові її приватні повідомлення на сторінку (dishopshop_ua), щодо повернення коштів не дали результату та на теперішній час ні коштів, ні замовленого товару вона не отримала. Звертає увагу також на те, що через значну кількість обіцянок відповідача поставити товар, значну затримку 4 (чотири) місяці і в результаті не постачання товару (зимового жіночого взуття) вона зазнала душевних страждань, переживала, непокоїлась, мала поганий сон та настрій, часто хвилювалась, що вплинуло на її самопочуття, настрій та ставлення до близьких їй людей. Моральну шкоду оцінює у розмірі 3000,0 гривень. При цьому, в результаті неповернення коштів за товар, позивачем здійснено нарахування неустойки на підставі ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 05.12.2025 року по 09.02.2026 року (66 днів), що становить 1715,34 гривень. На підставі вищевикладеного, просить стягнути вказані вище суми, а також понесені судові витрати.
Відповідач не погодилася та подала відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення позивачу. Вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що позивачем дійсно було сплачено грошові кошти у розмірі 2599,0 гривень за товар придбаний в її магазині, що підтверджується платіжними документами. Товар не був відправлений. Після виникнення спору відповідач висловив готовність повернути кошти. Станом на 16.02.2026 року грошові кошти у розмірі 2599,0 гривень повернуті позивачу добровільно, що підтверджується платіжним документом. Отже, вважає, що на момент розгляду справи відсутній предмет спору в частині основної суми, оскільки зобов'язання виконано добровільно. При цьому вважає, що сума стягнення є необґрунтованою та такою, що не відповідає фактично сплаченій сумі. Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, збитками є реальні втрати та упущена вигода, які мають бути доведені належними доказами. Позивачем не надано доказів понесення збитків у заявленому розмірі. Крім того, враховуючи добровільне повернення коштів, підстави для додаткового стягнення відсутні. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів факту моральних страждань їх інтенсивності реальних негативних наслідків. Факт наявності спору сам по собі не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди. Відповідач діяла добросовісно, умислу на порушення прав споживача не мала та добровільно усунула порушення шляхом повернення коштів. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористалася.
Позовна заява поступила до суду 09.02.2026 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 11.02.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача в судове засідання 07.04.2026 року не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення їх розміру підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Разом з тим, 23.02.2026 року подала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог заперечує з підстав зазначених у відзиві.
Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з'явились, подавши заяви про розгляд справи без їхньої участі, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу 07.04.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 07.10.2025 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу товару (взуття), шляхом листуванням сторін в соціальній мережі «Інстаграм», Інтернет-магазин «dishopshop_ua», згідно якого ОСОБА_1 замовила зимові черевики, вартістю 2599,0 гривень, з повною оплатою 2599,0 гривень.
Факт укладення вказаного договору підтверджується платіжним документом від 07.10.2025 року про оплату ОСОБА_1 2599,0 гривень на користь ФОП ОСОБА_2 , призначення платежу «Оплата за товар» та роздруківками листування сторін в соціальній мережі «Інстаграм», Інтернет-магазин «dishopshop_ua» (а.с.6-16).
При цьому, обставини укладення даного договору та отримання грошових коштів за товар, відповідачем не оспорююється та фактично підтверджуються її поясненнями викладеними у письмовій заяві по суті.
Згідно умов переписки (договору) сторонами погоджено термін доставки товару 10 - 20 робочих днів, проте, оскільки строки виконання було порушено, позивач просила повернути їй сплачені кошти, на що позитивної відповіді не отримала.
Станом на день розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач не направила замовленого товару позивачу, проте повернула сплачені за нього кошти в сумі 2599,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 24.02.2026 року. Факт повернення коштів також підтверджується самим позивачем у заяві про зменшення позовних вимог.
Згідно розрахунку неустойки представленого позивачем на підставі ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 05.12.2025 року по 09.02.2026 року (66 днів), розмір неустойки за затримку повернення сплаченої суми грошей за продукцію становить 1715,34 гривень.
З метою стягнення зазначених коштів в примусовому порядку, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що: 7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ); 18) продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частина 1 статті 6 Законом України «Про захист прав споживачів» передбачає, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
В пунктах 1, 2, 5, 6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав, в тому числі шляхом розробки та проведення відповідних освітніх програм. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Положеннями ст.2 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
За приписами ст.662 ЦК України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч.1 ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частиною 3 статті 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору. У разі неможливості виконання договору через відсутність замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.
Частиною 4, 9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем виникли договірні правовідносини, кожна із сторін мала виконати взяті на себе зобов'язання. Позивач виконала своє зобов'язання - сплатила кошти у розмірі 2599,0 гривень на розрахунковий рахунок відповідача ФОП ОСОБА_2 . Однак, відповідач не виконала свій обов'язок та не поставила позивачу товар (зимове взуття), чим порушила умови договору. Проте, під час судового розгляду справи повернула позивачу грошові кошти за товар.
Враховуючи факт укладення договору між сторонами, неналежного його виконання відповідачем в позасудовому порядку, суд приходить до висновку про доведення факту порушення прав позивача, як споживача послуг. Проте, беручи до уваги факт повернення відповідачем сплачених за непоставлений товар грошових коштів до ухвалення рішення у даній справі, а також заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд не вирішує питання відшкодування суми оплати вартості товару в примусовому порядку.
Щодо стягнення неустойки за затримку повернення сплаченої суми грошей за продукцію, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.7 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів» до договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п'ятою - дев'ятою статті 12 цього Закону.
Згідно приписів ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
За змістом ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Враховуючи викладене, оскільки виконання умов договору відповідачем фактично відбулось після пред'явлення позивачем позовної заяви та судового розгляду справи, у позивача наявне право на нарахування неустойки згідно приписів ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку неустойки за затримку повернення сплаченої суми грошей за продукцію, визначеної за період з 05.12.2025 року по 08.02.2026 року включно, тобто за 66 днів, виходячи з 1% суми неповернутих коштів день (25,99 гривень), що становить 1715,34 гривень, вважає його правильним, підстави для її зменшення відсутні, а тому вказані вимоги підлягають до задоволення.
При вирішенні питання щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом - ч.1 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц зроблено висновок про те, що вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Статтею 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
З приводу завдання моральної шкоди у розмірі 3000,0 гривень позивачем зазначено, що внаслідок довготривалого невиконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач зазнала моральних та психологічних страждань, переживала, непокоїлась, мала поганий сон та настрій, часто хвилювалась, що вплинуло на її самопочуття, настрій та ставлення до близьких людей, а також негативно позначилось на її здоров'ї, невизначеністю та переживаннями щодо сплачених коштів.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач, в результаті порушення її прав відповідачем щодо невиконання договору, має право на відшкодування моральної шкоди через душевні страждання.
Разом з тим, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає суму моральної шкоди у розмірі 3000,0 гривень завищеною та такою, що не відповідає ступеню понесених позивачем душевних страждань та непропорційною сумі позову, а тому, вважає за необхідне в цій частині позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000,0 гривень.
Позивач у зв'язку із захистом своїх прав понесла судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,0 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Цебаком Іваном Семеновичем укладено договір № 07/26 від 06.02.2026 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.17).
У п.4.2 Договору, сторони погодили вартість послуг. За правничу допомогу, передбаченому в цьому договорі Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар), який становить 1000,0 гривень.
Відповідно до Звіту про надану правничу допомогу від 09.02.2026 року, вбачається, що правова допомога полягала у підготовці та складенні позовної заяви, вартістю 1000,0 гривень (а.с.18).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 01 від 09.02.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснила оплату послуг на користь адвоката Цебака І.С. за договором № 07/26 від 06.02.2026 року у розмірі 1000,0 гривень (а.с.19).
Зазначені вище докази в матеріалах справи свідчать про реальність надання Цебак О.Ю. - адвокатом правничої допомоги в рамках укладеного між ними договору.
Одночасно суд зауважує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, враховано те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; взято до уваги критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету спору та фінансового стану обох сторін.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ч.6 ст.141 ЦПК України.
Загальна ціна позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог становила 4715,34 гривень. Суд задовольнив позовні вимоги на суму 2715,34 гривень.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням часткового задоволення позову, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 575,80 гривень відповідатиме принципу пропорційності розподілу судових витрат.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 575,80 гривень.
Крім того, оскільки позивач на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, тому з огляду на висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 766,50 гривень.
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за затримку повернення сплаченої суми грошей за продукцію у розмірі 1715,34 гривень (одна тисяча сімсот п'ятнадцять гривень 00 копійок) та моральну шкоду у розмірі 1000,0 гривень (одна тисяча гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 766,50 гривень.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 575,80 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Повний текст судового рішення складено - 07 квітня 2026 року.
Суддя Грицко Р.Р.