07 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/2500/25
Cуддя І інстанції - Конишева О.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом до суду в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084050017874 від 05 березня 2025 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 13 квітня 2024 року на підставі довідки Запорізького апеляційного суду № 07-37/29 від 17.02.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на підставі проведеного відповідачем-1 перерахунку виплатити недоплачену суму щомісячного довічного грошового утримання (заборгованість) за період з 13.04.2024 (дата призначення довічного утримання вперше) з урахуванням раніше проведених виплат та, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», нарахувати та виплатити компенсацію інфляційних втрат на час виплати недоплаченої суми грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці та отримує щомісячне грошове утримання відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області складено довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі згаданої довідки, чим порушило його право на належне соціальне забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що Запорізький окружний адміністративний суд, відмовляючи в задоволенні позову, ухвалив таке рішення з порушенням частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 5 ст. 242 КАС України, оскільки керувався висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, які не є релевантними у даних правовідносинах. Так предметом спору у вказаній справі № 240/9028/24, розглянутій ВП ВС, є протиправність дій Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду щодо проведення при звільненні у відставку та виключенні зі штату суду неповного розрахунку з суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду; визначення розміру суддівської винагороди при звільненні судді у відставку без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. В той час, у даній справі № 280/2500/25, предметом оскарження є відмова пенсійного органу здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді на підставі виданої компетентним органом (на виконання судового рішення) довідки про розмір суддівської винагороди, виходячи із розміру, визначеного іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили. Суд першої інстанції у цій справі № 280/2500/25 навіть не встановлював ті обставини, що позивач звернулась з приводу оскарження рішення пенсійного органу про відмову в перерахунку призначеного з 12.04.2024р. щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки про розмір суддівської винагороди, яку Запорізький апеляційний суд видав на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто такої, що не підлягає вже переоцінці відносно розміру визначеної в ній суддівської винагороди, яка перевірена і визнана рішенням суду у справі № 280/8497/24 правильною, у зв'язку із чим на Запорізький апеляційний суд покладено обов'язок видати довідку саме з таким розміром суддівської винагороди та направити її пенсійному органу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8497/24 від 31 жовтня 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізького апеляційного суду, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними.
Визнано протиправними дії Запорізького апеляційного суду (лист від 29.08.2024 року за № 01-15/1861/24) про відмову у видачі та надісланні до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оновленої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до вимог ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із визначенням розміру суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язано Запорізький апеляційний суд направити мені та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану виходячи з базового посадового окладу судді, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. З ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абз. 4 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2024 залишено без змін за результатом його апеляційного розгляду, а тому набрало законної сили.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/8497/24 Запорізьким апеляційним судом 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 було видано довідку № 07-37/29 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року в розмірі 308 856,00 грн., у тому числі: посадовий оклад 181 680 грн., доплата за вислугу років (70%) 127 176,00 грн.
26 лютого 2025 року зазначену довідку позивачкою було подано особисто до відділу обслуговування громадян ПФУ у Вознесенівському районі м. Запоріжжя. Така ж довідка була спрямована Запорізьким апеляційним судом і до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За принципом екстериторіальності заява була опрацьована відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За результатами розгляду заяви від 26 лютого 2025 року рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 084050017874 від 05 березня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що статтею 7 Закону України від 09.11.2023 «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн., і такий базовий розмір зберігається з 2020 року. Отже, зміни розміру складових винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з 01.01.2024 не відбулося, а тому не мається підстав і для перерахунку розміру довічного грошового утримання.
Позивач вважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області безпідставним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, посилаючись на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, керувався висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24. В цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13.07.2023 року у справі № 280/1233/22, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23 та ін., зазначивши, що законодавець, починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік, не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи; окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, за висновками Великої Палати, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Колегія судді не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
статтею 7 Закону №1082-ІХ установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2189 гривень, з 1 липня 2294 гривні, з 1 грудня 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 1921 гривня, з 1 липня 2013 гривень, з 1 грудня 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2395 гривень, з 1 липня 2510 гривень, з 1 грудня 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2270 гривень, з 1 липня 2379 гривень, з 1 грудня 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1769 гривень, з 1 липня 1854 гривні, з 1 грудня 1934 гривні.
Крім того, статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Також, статтею 7 Закону № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059) установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня; осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.
Таким чином Законом № 4059-IX для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020р. діє в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. за №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2)судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закони України про державний бюджет на 2022 та 2023 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення для базового розміру посадових окладів суддів) було неправомірним.
Колегія суддів зауважує, що питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.
У п.п.104-106 цієї постанови викладений правовий висновок про те, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (п.111).
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (п.112).
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про застосування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 правових висновків, колегія суддів бере до уваги, що у постанові від 17 лютого 2026 року в справі № 200/2309/25 Верховний Суд детально проаналізувавши як зміст протилежних між собою висновків по справам № 580/2522/24 та № 520/32171/24 з подібними правовідносинами, так і положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають
підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які
встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній
конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та
оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного
Суду в кожній конкретній справі, чітко навів розуміння «подібності правовідносин» і «обов'язковості врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах» (пункти 62, 63,64), і такі висновки Верховного Суду у справі № 200/2309/25 колегія суддів визнає обов'язковими для застосування до спірних у цій справі правовідносин.
Зокрема, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 17 лютого 2026 у справі № 200/2309/25 зазначив, що «У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин» (пункт 65), а «у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді» (пункт 66)».
При цьому Верховним Судом за результатом аналізу предмету спору у справах № 910/719/19 і № 240/9028/24 в пункті 68 постанови від 17 лютого 2026 по справі № 200/2309/25 зазначив про «відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в зазначеній постанові, без оцінки її релевантної до встановлених обставин цієї справи, дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці».
За наведених обставин та виходячи з того, що предмет спору у цій справі за позовом ОСОБА_1 стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2024 року, а у розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIІІ), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн. - колегія суддів висновує, що справа № 280/2500/25, що розглядається, не є подібною до справи № 240/9028/24, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи № 200/2309/25, розглянутої Верховним Судом 17 лютого 2026 року, яка саме і стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2024 року, який Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов'язаний здійснити на підставі довідки суду, виданої за судовим рішенням, що набрало законної сили.
За таких обставин Запорізький окружний адміністративний суду, відмовляючи в задоволенні позову, ухвалив рішення з порушенням частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 5 ст. 242 КАС України, оскільки керувався висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, які не є релевантними у даних правовідносинах.
У спірних правовідносинах виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/8497/24, Запорізьким апеляційним судом позивачці була видана довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №07-37/29 від 17.02.2025.
У зазначеній справі, в якості третьої особи приймало учать ГУ ПФУ, вказаним рішенням, яке набрало законної сили 21.01.2025 року, було визначено, що Запорізький апеляційний суд для здійснення перерахунку Маловічко С.В. довічного грошового утримання повинен надати ОСОБА_1 і направити до ГУ ПФУ довідку про розмір суддівської винагороди станом на 01 січня 2024 року у відповідності до вимог частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розрахованої з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі- 3028 гривні.
Таким чином, оскільки рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/8497/24, яке набрало законної сили, встановило право позивача щодо перерахунку і видачі для цього довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, орган Пенсійного фонду відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1, якою було затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Порядок № 3-1), та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» був зобов'язаний здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки № 07-37/29.
Так Запорізьким апеляційним судом позивачці була видана довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана довідка була видана на виконання та у відповідності до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/8497/24. Така ж довідка Запорізьким апеляційним судом була направлена до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Отже, преюдиційними обставинами для цієї справи є обставини, встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/8497/24, за яким зобов'язано Запорізький апеляційний суд видати довідку із визначенням суддівської винагороди згідно з розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб для перерахунку довічного грошового утримання.
Позивачкою 12.04.2024 та подано органу Пенсійного фонду відповідну заяву та Довідку про розмір суддівської винагороди, який був визначений рішенням суду, яке набрало законної сили. Тож пенсійний орган не мав права ставити під сумнів відомості цієї довідки, зокрема, за підставами, які досліджувались судом та визнані необґрунтованими, а тому у останнього не було підстав відмовляти позивачці у перерахунку довічного грошового утримання.
Згідно з частинами 4, 5 статті 142 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» , органи Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюють перерахунок та виплачують щомісячне довічне грошове утримання судді.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Порядок № 3-1), згідно з яким органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір грошового забезпечення чи суддівської винагороди або їх складові, що враховуються для перерахунку пенсій (довічного грошового уримання). До їх функцій належать виключно питання призначення (перерахунку) і виплати пенсій (довічного грошового утримання) за наданими документами (зокрема, довідки роботодавця).
Розділом IV Порядку № 3-1 врегульовано питання перерахунку щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Так, абзацом першим п. 1 Розділу IV Порядку визначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Пунктами 6 вказаного розділу передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.
Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.
Заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання приймається органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, за наявності в судді всіх необхідних документів та оформляється відповідно до вимог розділу III цього Порядку.
Відповідні органи можуть звертатись до органів, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, із запитами щодо отримання додаткових відомостей, необхідних їм для видачі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.
Довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України надсилаються відповідними органами органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання.
Днем звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.
Відповідно до п. 7 вказаного розділу Порядку документи про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглядає орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
З аналізу вищенаведених правових норм та обставин справи вбачається, що підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді є довідка встановленої форми, видана уповноваженим органом - Запорізьким апеляційним судом на підставі рішення суду, а орган пенсійного фонду зобов'язаний здійснити такий перерахунок у встановлений законом строк.
Розмір складових грошового забезпечення (суддівської винагороди) визначається уповноваженим органом, в даному випадку Запорізьким апеляційним судом (на підставі рішення суду).
При цьому за Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Порядок №3-1), до компетенції органів ПФУ не входить оцінка змісту довідки компетентного органу, тим більш виданої на виконання та у відповідності до судового рішення, учасником якого в якості третьої особи було ГУ ПФУ.
Предметом даної справи не є питання наявності чи відсутності у позивача права на розрахунок суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки це питання вже було вирішено у судовому порядку та наявність вказаного права позивача підтверджена рішенням суду у справі № 280/8497/24, яке набрало законної сили.
Водночас, предметом цієї справи є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки уповноваженого органу, в якій зафіксовано розрахункову величину, право на застосування якої щодо позивача визначено рішенням суду в іншій справі, і не врахувавши вказане рішення суду у справі № 280/8497/24 та видану на його підставі довідку, відповідач діяв поза межами визначених діючим законодавством повноважень та не у визначений законом спосіб, а тому спірне рішення ГУ ПФУ не може вважатися законним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, і викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача як підставу для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції у цій справі.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що частиною 4 ст. 245 КАС України прямо передбачено, що у визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті випадку, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно, вирішуючи питання способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів виходить з положень частини першої статті 2 КАС України, за якою завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а також з позиції Верховного Суду, що раніше була висловлена у постановах від 4 вересня 2018 року по справі №826/1934/17, від 9 листопада 2018 року по справі №823/217/17 та від 11 грудня 2018 року у справі №826/8837/17, за змістом якої «справи, які розглядаються за правилами адміністративного судочинства, повинні максимально відповідати принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права, оскільки основна ідея/мета системи адміністративних судів полягає у тому, щоб захистити «малу людину» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу».
За наведених обставин та виходячи з положень статті 124 Конституції України, змісту рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі №3-рп/2003, статті 8 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, колегія суддів визнає, що у спірному випадку ефективним способом правового захисту прав позивача, який дійсно забезпечить поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату є не тільки скасування оскарженого рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084050017874 від 05 березня 2025 року, а і зобов'язання останнього провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 13 квітня 2024 року на підставі довідки Запорізького апеляційного суду № 07-37/29 від 17.02.2025.
Надаючи оцінку позивним вимогам щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на підставі проведеного відповідачем-1 перерахунку виплатити недоплачену суму щомісячного довічного грошового утримання (заборгованість) за період з 13.04.2024 (дата призначення довічного утримання вперше) з урахуванням раніше проведених виплат та, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», нарахувати та виплатити компенсацію інфляційних втрат на час виплати недоплаченої суми грошового утримання, колегія суддів виходить з наступного.
Так згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Враховуючи те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Запорізького апеляційного суду № 07-37/29 від 17.02.2025 не було здійснено, і, як наслідок, питання щодо виплати не вирішувалось, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо передчасності позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на підставі проведеного відповідачем-1 перерахунку виплатити недоплачену суму щомісячного довічного грошового утримання та відсутності підстав для їх задоволення.
Крім того питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою КМУ затверджено Порядок №159.
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Довічне грошове утримання ОСОБА_1 не нараховувалось та не виплачено, а тому позовні вимог в цій частині також є передчасними.
Аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, колегія суддів зазначає, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Відсутність факту нарахування, та виплати грошового доходу свідчить про відсутність виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення які є лише потенційно можливими у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов'язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.
Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов'язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов'язку.
У зв'язку з цим воно не може бути предметом судового захисту у цій справі, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов'язувати відповідача виплачувати компенсацію до того, як відповідний юридичний обов'язок виникне - тобто до місяця фактичної виплати основної суми заборгованості.
Виходячи з викладеного, вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб'єктом владних повноважень відповідного обов'язку.
Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.
Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23, де, зокрема, Суд наголосив на передчасності вимог позивача про нараховування і виплату компенсації до дня повної виплати сум недоплаченої пенсії відповідно до Закону № 2050-III.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084050017874 від 05 березня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 13 квітня 2024 року на підставі довідки Запорізького апеляційного суду № 07-37/29 від 17.02.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4844,80 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн. 80 коп.)
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 07 квітня 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Кальник
суддя С.В. Сафронова