Справа № 357/4788/26
1-кс/357/664/26
про арешт майна
02 квітня 2026 року слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
третьої особи, щодо майна якої розглядається питання - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши в м. Біла Церква, у відкритому судовому засіданні, клопотання прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , про арешт тимчасово вилученого майна, у кримінальному провадженні № 42026112030000021 від 12 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 332 КК України,
26 березня 2026 року на розгляд слідчого судді надійшло клопотання прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , у якому він просив:
- накласти арешт на автомобіль марки «AUDI», моделі «Q5», чорного кольору з д.н.з. НОМЕР_1 та VIN-кодом: НОМЕР_2 із забороною права користування (в тому числі передачі у тимчасове користування, оренду тощо) та розпорядження (відчуження, дарування, знищення тощо), який відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу належить ОСОБА_4 , користувачем якого є ОСОБА_5 , який вилучений під час огляду місцевості 23 березня 2026 року в період часу з 15:30 год. по 16:00 год. та поміщений на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів ФОП « ОСОБА_7 », що розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3220489500:01:029:0160, з метою всебічного, повного і об'єктивного розслідування кримінального правопорушення, встановлення осіб, які його вчинили та збереження слідової картини, який в сукупності із іншими доказами, у відповідності до ст. 98 КПК України, має значення та інтерес для кримінального провадження;
- провести розгляд клопотання без виклику ОСОБА_4 , з метою забезпечення арешту майна та запобігання можливості подальшого відчуження майна третім особам або знищення наявної інформації, яка в сукупності із іншими доказами, у відповідності до ст. 98 КПК України має значення та інтерес для кримінального провадження.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що Білоцерківським районним управлінням поліції Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026112030000021 від 12 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 332 КК України.
На досудовому розслідуванні досліджуються неправомірні дії осіб, які здійснюють протиправну діяльність в м. Біла Церква Київської області щодо незаконного переправлення військовозобов'язаних осіб через державний кордон.
У ході досудового розслідування 22 березня 2026 року проведений огляд місцевості за адресою: Київська область, м. Біла Церква, автомобільна дорога за координатами 49.85667*С 30.12324*В, за результатами якого виявлений та вилучений: автомобіль марки «AUDI», моделі «Q5», чорного кольору з д.н.з. НОМЕР_1 та VIN-кодом: НОМЕР_2 .
22 березня 2026 року вказаний автомобіль визнаний речовим доказом.
На даний час з метою збереження вказаного речового доказу та забезпечення конфіскації, постала необхідність в накладенні арешту на нього.
Своєю чергою, необхідність розгляду клопотання, без виклику третьої особи щодо майна якої розглядається питання, обґрунтована тим, що ОСОБА_4 дізнавшись про це клопотання, може відчужити майно, яке є речовими доказами, на користь третіх осіб або знищити його, що унеможливить виконання завдання арешту майна.
Слідчий суддя проводив розгляд клопотання про арешт майна за участі прокурора та з викликом третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна ОСОБА_4 .
У слідчого судді не було підстав, передбачених ч. 2 ст. 172 КПК України, для розгляду клопотання про арешт майна без виклику ОСОБА_4 , оскільки майно, яке визнане речовим доказом, має статус тимчасово вилученого і зберігається майданчику тимчасового тримання транспортних засобів, а тому твердження, що воно може бути відчуженим є безпідставним.
Отож, прокурор не довів, що виклик ОСОБА_4 унеможливить забезпечення арешту майна.
У судовому засіданні від 01 квітня 2026 року прокурор ОСОБА_3 підтримував заявлене клопотання за підстав та обставин зазначених у ньому. Зазначав, що автомобіль на який накладається арешт є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення і за результатами розгляду справи підлягатиме спеціальній конфіскації, а тому є необхідність у його збереженні на штрафному майданчику до прийняття рішення у кримінальному провадженні.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна - ОСОБА_4 заперечив проти арешту, зазначав, що йому нічого не було відомо про використання належного йому автомобіля в незаконних цілях. ОСОБА_5 міг керувати ним, тільки з його дозволу і в той день він такого дозволу не надавав. Крім цього, арешт автомобіля матиме негативні наслідки для нього, оскільки він є пенсіонером та має необхідність їздити до лікарні, в магазин тощо.
Захисник ОСОБА_6 підтримав ОСОБА_4 вказував, що відповідно до вимог закону, слідчий суддя має застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Отож, посилаючись на те, що будь-якої слідової інформації на автомобілі немає, то досягнення мети арешту буде можливим шляхом заборони розпорядження автомобілем. Своєю чергою, зберігання автомобіля на штрафному майданчику матиме наслідком додаткові фінансові витрати, пов'язані з цим. Крім цього, автомобіль зберігатиметься на відкритому просторі і є загроза його пошкодження чи знищення, внаслідок ракетно-дронових атак російської федерації. А тому, він просив повернути автомобіль його власнику - ОСОБА_4 .
Підозрюваний ОСОБА_5 вказав, що автомобіль він взяв у батька без дозволу, останній не був обізнаний куди він їде та з якою метою, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Слідчий суддя заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали з кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання про арешт майна слід задовольнити.
Слідчий суддя зазначає, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Отже, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, який полягає у тимчасовому до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: (1) збереження речових доказів; (2) спеціальної конфіскації; (3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; (4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Як передбачено ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
До того ж, на виконання вимог ч. 3 ст. 132 КПК України, слідчий суддя має перевірити: чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; чи потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; чи може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Слідчий суддя зазначає, що досліджені копії матеріалів кримінального провадження, у своїй сукупності та взаємозв'язку обґрунтовано підтверджують наявність події та складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 332 КК України.
Вказаний висновок ґрунтується на дослідженому витягу з ЄРДР про кримінальне провадження № 42026112030000021 від 12 січня 2026 року та копіях документів із кримінального провадження, а саме: протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 22 березня 2026 року (а.с. 16-21); протоколу огляду місцевості від 22 березня 2026 року (а.с. 22-31); повідомлення про підозру від 23 березня 2026 року (а.с. 41-45).
Зміст вказаних доказів переконав слідчого суддю, що у слідства є обґрунтовані підстави стверджувати, що був вчинений закінчений замах на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприянні у такому переправленні шляхом надання порад, вказівок, наданням засобів, усунення перешкод, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто вчинення кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 332 КК України.
З тексту підозри, слідчий суддя установив, що автомобіль марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_1 використовувався ОСОБА_5 , для перевезення свідка ОСОБА_8 до міста Ворохта, Івано-Франківська область, для подальшого незаконного переправлення ОСОБА_8 за кордон України поза межами митного контролю.
Згідно з постановою від 22 березня 2026 року вказаний транспортний засіб визнаний речовим доказом.
У слідчого судді немає підстав ставити під сумнів вказане процесуальне рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя погоджується, що автомобіль марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_1 відповідає вказаним ознакам, оскільки є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення.
Своєю чергою, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Отож, автомобіль марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , на який пропонується накласти арешт, може бути підданий спеціальній конфіскації, оскільки формально відповідає ознакам визначеним п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, адже ч. 3 ст. 332 КПК України передбачає покарання у виді позбавлення волі, а автомобіль є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення.
Слідчий суддя вважає, що остаточне рішення про наявність підстав для спеціальної конфіскації буде ухвалене вже за результатами судового розгляду і на даному етапі кримінального провадження достатньою є лише формальна відповідність його ознакам визначеним у ст. 96-2 КК України.
Слідчий суддя погоджується, що іншим чином, аніж шляхом накладення арешту на майно, із забороною права користування та розпорядження автомобілем марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , забезпечити його збереження, як речового доказу та об'єкту спеціальної конфіскації неможливо, оскільки власник майна, будучи обізнаним про настання таких вкрай несприятливих для нього наслідків може вжити заходи щодо його приховування, перетворення, відчуження, внаслідок чого не буде досягнена мета спеціальної конфіскації.
Слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий спосіб втручання у право власності власника майна, а наслідки для нього, які настануть внаслідок арешту є виправданими. У даному випадку необхідність виконання завдання кримінального провадження, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, переважає приватний інтерес власника майна.
Слідчий суддя не погоджується із власником майна, що перебування автомобіля на штрафному майданчику потребує оплати.
Згідно з ч. 2 ст. 100 КПК України, зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок).
Відповідно до п. 20 Порядку, зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Згідно з п. 32 Порядку, фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Отже, зберігання автомобіля, який визнаний речовим доказом здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Отож, власник автомобіля після скасування арешту не має обов'язку сплачувати грошові кошти за зберігання його транспортного засобу.
Слідчий суддя критично оцінює аргумент власника майна, що у разі зберігання належного йому автомобіля під відкритим небом, він може бути знищеним внаслідок ракетно-дронових атак з боку російської федерації, оскільки інтенсивність і частота атак на м. Біла Церква, Київської області є значно меншою ніж на м. Київ, де проживає власник автомобіля.
Отож, виходячи з викладеного, враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою збереження речових доказів та забезпечення спеціальної конфіскації, слідчий суддя вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити в повному обсязі.
Керуючись ст. 170-175, 309-310 КПК України, слідчий суддя
клопотання прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , про арешт тимчасово вилученого майна, у кримінальному провадженні № 42026112030000021 від 12 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 332 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт на автомобіль марки «AUDI», моделі «Q5», чорного кольору, з д.н.з. НОМЕР_1 та VIN-код: НОМЕР_2 , із забороною права користування та розпорядження, власником якого є ОСОБА_4 , яким користувався ОСОБА_5 та зберігати його на майданчику тимчасового тримання транспортних засобів ФОП « ОСОБА_7 », який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3220489500:01:029:0160.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, безпосередньо до Київського апеляційного суду, протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала виконується негайно слідчим, прокурором.
Повний текст ухвали проголошений - 07 квітня 2026 року о 08:30 год
Слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1