Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 квітня 2026 року № 520/29853/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ 21108013) від 25.08.2025 №122950002816 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ 21108013) призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.08.2025, зарахувавши ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 03.08.1984 по 30.01.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.08.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсі за віком.
За результатами розгляду даної заяви та доданих до неї документів за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення від 25.08.2025 №122950002816 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю страхового стажу на дату звернення.
Вважає таке рішення відповідача протиправним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 14.11.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач у встановлений судом строк правом надати відзив не скористався.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 18.08.2025 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області , яким прийнято рішення №122950002816 від 25.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Причиною відмови вказано відсутність необхідного стажу, а саме: згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1984 до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 03.08.1984 по 30.01.1997, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18.10.1993 №643 та містяться виправлення в даті звільнення з роботи.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1984 позивач у період, який не зараховано відповідачем до страхового стажу, з 03.08.1984 по 30.01.1997 працювала на Попаснянській міжрайбазі на посаді товаровіда (запис №1), товаровіда ІІ категорії (запис №2), продавчинею І категорії (запис №3), товаровіда ІІ категорії (запис №4).
З урахуванням викладеного позивач просить зобов'язати пенсійний орган зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 03.08.1984 по 30.01.1997 зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_2 від 03.08.1984.
Надаючи правову оцінку рішенню пенсійного органу, що оскаржується, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Зі змісту наведених норм слідує, що застосування положень Порядку №637 в частині необхідності надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу може мати місце лише у разі відсутності у трудовій книжці (або відповідних записах у ній) відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Порядок ведення трудових книжок, був урегульований «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162 та «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Надалі була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.93 р. (далі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а .
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як стверджує відповідач, в трудовій книжці позивачки НОМЕР_2 від 03.08.1984 року щодо запису про період роботи з 03.08.1984 по 30.01.1997, звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18.10.1993 №643 та містяться виправлення в даті звільнення з роботи, втім вказане не перешкоджає встановити період її роботи, займану посаду та реквізити документів на підставі, яких були внесені відповідні записи.
Водночас, записи щодо прийняття та звільнення виконані чітко, з зазначенням документів, на підставі яких їх здійснено, запис про звільнення містить підпис посадової особи та печатку установи.
З матеріалів справи встановлено, що з 03.08.1984 по 30.01.1997 позивачка працювала на Попаснянській міжрайбазі, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Слід наголосити на тому, що положеннями Інструкції №58, передбачено засвідчення печаткою запису про звільнення працівника з роботи.
Так, оскільки підприємство не змінило свою печатку новим взірцем після розпаду в 1991 році СРСР на 15 самостійних республік, серед яких була і УРСР, до складу якої входив населений пункт, в якому було зареєстрована Попаснянська міжрайбаза, цей факт не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу УРСР, правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Надалі, положення Закону України "Про підприємство" від 07.02.1991 за №698-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України" від 14.07.1993 за №538, постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 за №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, не містили в собі приписів про автоматичне припинення діяльності суб'єктів господарської діяльності, які були зареєстровані за нормативно-правовими актами СРСР, чи його союзних республік, що входили до 1991 року до складу такого Союзу.
Крім того, положення Постанови президії Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 за №643, не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів з символікою УРСР та про обов'язок щодо їх заміни.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
Відповідач не навів жодної норми права, які б вимагали від суб'єктів господарської діяльності, реєстрація яких проведена у встановленому порядку до розпаду СРСР, після 1991 року в обов'язковому порядку здійснити здачу в органи внутрішніх справ старих печаток на їх знищення.
З огляду на вищевказане, безпідставним є встановлення спірного страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно Постанови №637, оскільки трудова книжка містить усі необхідні записи про трудовий стаж позивача у період з 03.08.1984 по 30.01.1997.
Дана позиція узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.02.2018 по справах №275/615/17, №644/9324/16-а і від 27.03.2020 по справі №607/4451/16-а.
Докази на підтвердження того, що дані трудової книжки НОМЕР_3 в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості відсутні, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №122950002816 від 25.08.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювалось ГУ ПФУ в Сумській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
З огляду на неналежне виконання визначеним Пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд зазначає про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 03.08.1984 по 30.01.1997, з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання призначити пенсію з 18.08.2025 року, суд зазначає наступне.
Обчислення страхового стажу, визначення розміру пенсії та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 804/3646/18 та від 21.12.2019 у справі №663/574/17).
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 у справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов'язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд враховує вказані висновки Верховного Суду (ч. 5ст. 242 КАС України).
Оскільки права позивача порушені, але прийняття рішення на користь останнього, в тому числі щодо зарахування стажу та призначення пенсії за віком з дня звернення за пенсією належить до безпосередніх повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2025, з урахуванням висновків суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №122950002816 від 25.08.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 03.08.1984 по 30.01.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду у цій справі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18.08.2025 року про призначення пенсії за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 07 квітня 2026 року.
Суддя Бадюков Ю.В.