Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 квітня 2026 року справа № 520/31148/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03168, код ЄДРПОУ00034022) , Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (просп. Повітряних Сил, буд. 6,м. Київ,03049, код ЄДРПОУ00034022) третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби із захисту Вітчизни, без встановлення інвалідності у відповідності до п.п. 7 п. 2 ст. 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями);
- скасувати п.15 рішення Мінстерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25 вересня 2025 року № 90/в, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби із захисту Вітчизни, без встановлення інвалідності у відповідності до п.п. 7 п. 2 ст. 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу передбачену п.п. 7 п. 2 ст. 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями) у разі часткової втрати працездатності, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби із захисту Вітчизни, без встановлення інвалідності.
Позов в інтересах позивача подано до суду його представником - адвокатом Мосіним Андрієм Володимировичем.
В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач з 26.02.2022 р. по 19.08.2024р. проходив військову службу в Збройних Силах України та був звільнений за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 03.04.2025р. № 169/25/1959/Р позивачеві визначено втрату працездатності без встановлення інвалідності, що пов'язано із захистом Батьківщини. В зв'язку з цим позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі визначення часткової втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини згідно п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а ІНФОРМАЦІЯ_1 сформував та подав відповідачу як розпоряднику бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги. За результатами розгляду поданих документів було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, з посиланням на пропущення позивачем тримісячного строку, передбаченого п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями) для визначення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Позивач з зазначеним не погоджується, в зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 04.12.2025р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін, запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву, поновлено позивачці строк звернення до суду.
Відповідач - Міністерство Оборони України позовні вимоги не визнав і надав до суду відзив на позовну заяву.
У поданому відзиві відповідач зазначив, що ОСОБА_1 лише через 1 рік і 7 місяців з дати отримання травми (15.12.2022р.) звернувся за отриманням та 24.06.2024 р. отримав Довідку військової частини НОМЕР_3 №1572/2555 від 24.06.2024 р. про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка свідчить про отримання ним 15.12.2022 р. поранення за обставин безпосередньої участі ним у бойових діях під час захисту Батьківщини. Вказана Довідка стала підставою для висновку Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» МО України», визначеного у Свідоцтві про хворобу №937 від 22.07.2024 р., про пов'язаність захворювання та поранення позивача - із захистом Батьківщини. Висновок Госпітальної військово-лікарської комісії про пов'язаність захворювання та поранення позивача із захистом Батьківщини став підставою для встановлення позивачу 03.04.2025 р. ступеня втрати професійної працездатності, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Таким чином, як висновував відповідач, незважаючи на те, що всі дії з приводу досягнення мети встановлення ступеня втрати професійної працездатності та отримання одноразової грошової допомоги носять заявницький характер, позивач, отримавши поранення 15.12.2022 р., зволікаючи без поважних причин, звернувся за отриманням відповідної Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка свідчить про отримання ним зазначеного поранення за обставин безпосередньої участі ним у бойових діях під час захисту Батьківщини, через 1 рік і 7 місяців з дати отримання поранення, хоча спірна у цій справі одноразова грошова допомога призначається у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через рік після звільнення її з військової служби.
Ухвалою суду від 27.01.2026р. до участі у справі в якості другого відповідача залучено Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, якою вирішувалося питання призначення позивачу спірної допомоги та рішенням якої, оформленим протокольно, а не Міністерства Оборони України, як стверджувалося в позові, було фактично відмовлено у призначенні допомоги.
Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повідомлена судом про можливість надати відзив на позовну заяву, у строк, визначений судом, відзив не надала.
Суд зазначає, що надання відзиву є правом відповідача. Відповідно до частини 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З врахуванням викладеного суд вважає за можливе розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є належними та достатніми.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходив з 26.02.2022р. військову службу у Збройних Силах України. Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 14.08.2024 р. №175-РС позивач звільнений з військової служби у відставку та наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 19.08.2024 р. №239 виключений із списків особового складу військової частини з 19.08.2024 р. за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
15.12.2022 р. під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини позивач отримав поранення: вибухова травма, вогнепальне осколкове сліпе поранення правого плеча. Згідно Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 24.06.2024р. № 1572/2555, виданої ВЧ НОМЕР_3 , зазначене поранення отримано за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, під час виконання бойового завдання.
Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 03.04.2025 р. № 169/25/1959/Р позивачеві визначено втрату працездатності без встановлення інвалідності, що пов'язано із захистом Батьківщини, в зв'язку з чим він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі визначення часткової втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, відповідно до п.п. 7 п. 2 ст. 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями).
Отримавши заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 сформував та подав до Міністерства Оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Як свідчить копія витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.09.2025р. № 90/в, Комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 19.08.2024р., а 03.04.2025р. встановлено ступінь втрати працездатності, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тобто, позивач звернувся за отриманням та 24.06.2024 р. отримав зазначену вище Довідку військової частини НОМЕР_3 №1572/2555 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), через 1 рік і 7 місяців з дати отримання травми - 15.12.2022р. Вказана Довідка військової частини НОМЕР_3 №1572/2555 від 24.06.2024 р. з приводу отриманого поранення стала підставою для висновку Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» МО України», визначеного у Свідоцтві про хворобу №937 від 22.07.2024 р. про пов'язаність захворювання та поранення позивача із захистом Батьківщини, про що свідчить безпосередньо сам зміст Свідоцтва про хворобу №937 від 22.07.2024 р., копія якого наявна в матеріалах справи.
В свою чергу, саме висновок Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» МО України», визначений у Свідоцтві про хворобу №937 від 22.07.2024 р., про пов'язаність захворювання та поранення позивача - із захистом Батьківщини став підставою для встановлення йому 03.04.2025 р. експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи ступеня втрати професійної працездатності, пов'язаної із захистом Батьківщини, відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №169/25/1959/В від 03.04.2025 р., копія якого наявна в матеріалах справи.
Вказані обставини сторонами у справі не заперечуються, а доводи позовної заяви фактично зведено до того, що на момент прийняття рішення комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначені одноразової грошової допомоги, вже діяли приписи п.п. 7 п. 2 статті 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції Закону від 16 липня 2025 року № 4546-IX) і Підпунктом 7 пунктом 4 Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2025 № 1000), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, в частині встановлення строку для визначення часткової втрати працездатності з моменту звільнення в один рік, які мали бути застосовані до спірних правовідносин.
Позивач висновував, що у період по 19.08.2024 р. проходив військову службу в Збройних Силах України, був звільнений у серпні 2024 року; відповідно до Постанови госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ'МО України» від 22.07.2024 р. № 937 визначено причинний зв'язок діагностований захворювання і поранення, що пов'язані із захистом Батьківщини, позивач направлений лікарсько-консультативною комісією КНП «Солоницівської селищної ради «Медичний центр «Здоров'я Харківського району» на медико-соціальну експертну комісію, про що складене направлення на медико-соціальну-експертну комісію від 16.08.2024 р. Вказане направлення разом з медико-соціальною справою 24.09.2024 р. надійшло до КЗОЗ «Обласний центр медико- соціальної експертизи» та на доопрацювання не поверталось. Тобто, позивач своєчасно звернувся до органів медико-соціальної експертизи для встановлення інвалідності або рівня часткової втрати працездатності, а в подальшому через запровадження процесів реформування органів медико- соціальної експертизи, документи передавались до різних установ, направлення та паперова справа надійшла до КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» та позивачу призначено дату огляду, який відбувся 03.04.2025 р. Відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 03.04.2025р. № 169/25/1959/Р позивачу визначено втрату працездатності без встановлення інвалідності, що пов'язано із захистом Батьківщини.
З огляду на вищенаведене позивач стверджував, що він своєчасно звернувся до лікувального закладу і своєчасно був оглянутий лікарями лікарсько-консультативної комісії лікувального закладу, проте через обставини, що не залежали від волевиявлення, зокрема запровадження процесів реформування, позивач не був оглянутий комісією своєчасно. Встановивши часткову втрати працездатності без встановлення інвалідності, позивач вчасно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призначення та виплати спірної одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 16-3 Закону №2011-XII).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом другим пункту 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.
Суд також вказав, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:
суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;
визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби;
відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги» від 16 липня 2025 року № 4546-IX, підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII викладено в новій редакції, що почала діяти з 31.08.2025 р., якою визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через один рік після звільнення її з військової служби.
Так само, постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2025 року № 1000 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 875 і від 28 лютого 2022 р. № 168» затверджено зміни до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а саме: у підпункті 7 пункту 4 слова «три місяці» змінено словами «один рік».
Таким чином, право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності є обмеженим річним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби; причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
В даній справі встановлено, що позивача звільнено з військової служби 19.08.2024р., а втрата ним працездатності встановлена рішенням експертної команди 03.04.2025р., отже річний строк між цими подіями дотримано. На час вирішення відповідачем 2 в цій справі питання призначення спірної допомоги діяла редакція Закону №№2011-XII та Порядку 975, яка визначала саме річний строк для визначення права на отримання допомоги з моменту звільнення зі служби, однак при ухваленні рішення про відмову у виплаті спірної допомоги цього враховано не було та не застосовано як актуальну та найбільш сприятливу для особи.
В зв'язку з цим суд відхиляє посилання Міністерства Оборони України на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 08 листопада 2023 року по справі №320/4821/19 та від 2 квітня 2024 року по справі №260/2081/23, оскільки їх було ухвалено за дії попередньої редакції Закону №№2011-XII та Порядку 975, з огляду на що вони не є релевантними до цієї справи.
Як вказувалося вище, межі судового контролю при розгляді справ стосовно незаконності рішень суб'єктів владних повноважень визначено ст. 2 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги про скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних про відмову в призначенні спірної допомоги від 25.09.2025р. є обгрунтованими, а саме рішення є протиправним.
При цьому суд зауважує, що за наслідками розгляду справи встановлено ухвалення другим відповідачем - Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протокольного рішення про відмову в призначенні спірної допомоги від 25.09.2025р. Міністерство Оборони України лише повідомило представника позивача про ухвалене рішення листом від 18.11.2025р. № 220/13/27407.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначені спірної одноразової грошової допомоги, то вони є необгрунтованими та задоволенню не підлягають за відсутності встановлення судовим розглядом протиправних дій Міністерства Оборони України з приводу призначення спірної допомоги.
Стосовно позовних вимог в зобов'язальній частині, то суд також вважає їх в цілому обгрунтованими, оскільки, відмовляючи позивачу у призначенні спірної допомоги, відповідач 2 посилався лише на формальні підстави, здійснюючи невірне застосування норми Закону.
Разом з тим, суд ураховує наявність у Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, як колегіального органу, певної дискреції при вирішенні питання про виплату спірної одноразової грошової допомоги.
Суд бере до уваги, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає при цьому, що позивач, заявляючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача призначити спірну одноразову грошову допомогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження.
З огляду на зазначене, а також беручи до уваги те, що позовні вимоги в зобов'язальній частині звернуто до Міністерства Оборони України, яке оскаржуване рішення не ухвалювало, суд вважає зазначені позовні вимоги необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Між тим, обираючи належний та достатньо ефективний спосіб захисту права позивача, суд доходить до висновку, на підставі ч.2 ст. 9 КАС України, про необхідність вийти за межі позовних вимог, визнавши оскаржуване рішення відповідача 2 протиправним та зобов'язавши Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, підготовлені та надані ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити за ними рішення з врахуванням висновків суду про застосування річного строку для встановлення позивачу часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, яке відбулось 19.08.2024р., а втрата ним працездатності встановлена рішенням експертної команди 03.04.2025р., отже річний строк між цими подіями дотримано.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати п.15 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання від 25 вересня 2025 року № 90/в, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби із захисту Вітчизни, без встановлення інвалідності у відповідності до п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої п.п. 7 п. 2 ст. 16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями) у разі часткової втрати працездатності, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби із захисту Вітчизни, без встановлення інвалідності, підготовлені та надані ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити за ними рішення з врахуванням висновків суду про застосування річного строку для встановлення позивачу часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, яке відбулось 19.08.2024р., а втрата ним працездатності встановлена рішенням експертної команди 03.04.2025р., отже річний строк між цими подіями дотримано.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров