Справа № 420/29403/25
07 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання незаконної та скасування постанови, -
До суду звернулася Військова частина НОМЕР_1 з позовною заявою до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконної та скасування постанови №ВП78607207 від 18.08.2025 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив, третій особі - пояснень щодо позовної заяви.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Позов обґрунтований позивачем тим, що 18 серпня 2025 року в особистий кабінет Військової частини НОМЕР_1 в підсистемі «електронний суд» доставлено постанову №ВП78607207 від 18.08.2025 року старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тирнового Максима Вікторовича, про накладання штрафу на військову частину НОМЕР_1 за невиконання у встановлений строк виконавчого листу №420/20450/24 від 16.06.2025 року, виданого Одеським окружним адміністративним судом на виконання рішення №420/20450/24, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. На виконання вищевказаного рішення боржником в добровільному порядку було проведено розрахунок належних до виплати сум, підготовлено клопотання до розпорядника коштів - командування Сил підтримки на погодження сум для виконання рішення суду, направлено заявки на фінансування за цією статтею витрат до Департаменту соціального забезпечення МОУ. Після збільшення бюджетних асигнувань Міністерству оборони України будуть відкриті відповідні бюджетні призначення для повного забезпечення потреби, відповідно до наданих заявок. З викладеного вбачається що боржником добровільно виконано рішення в межах повноважень командування військової частини НОМЕР_1 , а саме в частині проведення перерахунку та підготування заявок на виділення коштів, проте питання видалення коштів на фінансування виконання судових рішень по даній категорії справ цілком залежить від Міністерства Оборони України. Таким чином існують поважні причини, що роблять неможливим виконання військовою частиною НОМЕР_1 вищевказаного рішення суду, що свідчить про відсутність складу та події адміністративного правопорушення з боку посадових осіб боржника, та як наслідок відсутність підстав для накладання штрафу за невиконання судового рішення. Позивач не погодився із правомірністю постанови про накладення штрафу та звернувся до суду із цим позовом.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає про те, що на примусовому виконанні у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в період з 16.07.2025 року по 05.09.2025 перебувало виконавче провадження ВП №78607207 з примусового виконання виконавчого листа №420/20450/24 виданого 16.06.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження № 78607207 від 16.07.2025 року старший державний виконавець насамперед керувався Законом України «Про виконавче провадження», Конституцією України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Статтею 3 Закону, яка регламентує рішення, що підлягають примусовому виконанню, тобто виконавчі документи, які видані на підставі рішень, що підлягають примусовому виконанню. Статтею 4 Закону, яка регламентує вимоги до виконавчого документа. Статтею 24 Закону, яка регламентує місце виконання рішення. Статтею 26 Закону, яка регламентує початок примусового виконання рішень. Отже, як на наш погляд, старшим державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження №78607207 від 16.07.2025 року додержані всі вимоги Закону України «Про виконавче провадження». При проведенні виконавчих дій у порядку до вимог ст. 27, п. 11 ч.1 ст. 39, ст. 42 ст. 63 та ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 78607207 від 16.07.2025 року, постанова про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №78607207 від 16.06.2025 року, постанова про накладання штрафу ВП №78607207 від 18.08.2025 року, постанова про повторне накладання штрафу ВП №78607207 від 05.09.2025 року, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ВП №78607207 від 05.09.2025 року та постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №778607207 від 05.09.2025 року. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу 18.07.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 було особисто отримано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78607207, постанову про стягнення витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору. 18.08.2025 року до особистого кабінету Військової частини НОМЕР_1 через підсистему «електронний суд» надійшла постанова про накладання штрафу ВП №78607207. Так, частиною 1 розділу ІX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 встановлено, що виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. Отже, з огляду на вищевикладене виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, що в свою чергу підтверджується самим виконавчим документом поданим на виконання до Відділу здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону, яка в свою чергу регламентує виконання рішень немайнового характеру, яким у відповідності до вимог частини 6 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) у редакції від 02.06.2016 № 1404-VІІІ встановлено, що за примусове рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно частиною 1 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. На адресу Відділу з моменту відкриття, а саме з 16.07.2025 року по 05.09.2025 року жодних повідомлень про виконання рішення не надходило, окрім позовної заяви про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, а саме визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тирнового Максима Вікторовича ВП №78607207 від 18.08.2025 року про накладання штрафу, яке надійшло на адресу Відділу 28.08.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 . На даний час на адресу Відділу від Військової частини НОМЕР_1 не надходило жодного повідомлення про розгляд вищезазначеної заявки та виділення коштів на виконання рішення суду. Таким чином, умовою для накладання штрафу державним виконавцем є не виконання рішенню суду без поважних причин. Отже, варто зауважити, що, державним виконавцем своїми рішеннями, діями не були порушені права Скаржника, в тому числі при винесенні постанови про накладання штрафу № 78607207 від 18.08.2025 року, а постанова тільки доведена до відома як це передбачено Законом.
Пояснень щодо позовної заяви від третьої особи до суду не надійшло.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року по справі №420/20450/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення без визначення місяцем, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (базового місяця) - січень 2008 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В позовній заяві позивач зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року по справі №420/20450/24, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 боржником в добровільному порядку було проведено розрахунок належних до виплати сум, підготовлено клопотання до розпорядника коштів - командування Сил підтримки на погодження сум для виконання рішення суду, направлено заявки на фінансування за цією статтею витрат до Департаменту соціального забезпечення МОУ.
Так, за заявою стягувача державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження з примусового виконання виданого Одеським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 16.06.2025 №420/20450/24, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78607207 від 16.07.2025 року.
Цією постановою боржника зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Копію зазначеної постанови боржник отримав 18.07.2025 року, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Державним виконавцем 18.08.2025 року складено Акт державного виконавця, за змістом якого ним зафіксовано, що станом на 18.08.2025 року рішення суду у справі №420/20450/24 не виконано, оскільки боржник - Військова частина НОМЕР_1 не подала жодних документів, які б підтверджували виконання рішення суду.
Постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.08.2025 року ВП №78607207 на Військову частину НОМЕР_1 на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду.
Постанова мотивована тим, що рішення суду станом на 18.08.2025 року боржником рышення суду не виконано, про що складено акт державного виконавця.
Позивач не погодився із правомірністю постанов про накладення штрафу та звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 1, 3, 5, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів.
Примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Таким чином, примусове виконання рішення суду розпочалося прийняттям державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч.1-3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Таким чином, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, тобто встановленого 10-деного строку на виконання рішення суду, повинен особисто перевірити виконання рішення боржником.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі 5100 грн., а у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.
Аналіз наведених норм свідчить, що накладення штрафу за невиконання та повторне невиконання судового рішення можливо лише у випадку, якщо таке невиконання відповідно до положень ч. 2 ст. 75 та ч. 1 та 2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» мало місце без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З вищевикладеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10.09.2019 у справі № 0840/3476/18, від 19.09.2019 у справі № 686/22631/17, від 07.11.2019 у справі №420/70/19 та від 15.05.2020 у справі №812/1813/18.
Відповідно до ст. 13, ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 як боржник повідомляла державного виконавця про стан виконання рішення суду та наявність поважних причин його невиконання в повному обсязі.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 знехтувала своїм обов'язком як сторони виконавчого провадження і не повідомило державного виконавця про наявність обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду в повному обсязі та які є поважними.
Позивачем у цій справі не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості по судовим рішенням, не надано інформації щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень та який обсяг коштів сплачений іншим стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили.
Тому оцінюючи обґрунтованість спірної постанови, суд виходить з того, що вказані позивачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами ані державному виконавцю, ані суду. Так, і у справі немає належних доказів того, що позивач станом на час часткового виконання рішення суду не мав відповідних призначень/коштів на погашення заборгованості перед стягувачем, у тому числі але не виключно, будь-які кошториси, виписки органу казначейської служби про залишки коштів на рахунках тощо, з яких би вбачалась дійсна неможливість виплати коштів у поточному періоді.
Суд враховує, що механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України визначають «Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», що затверджені наказом Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104).
Згідно із пунктами 1.2 - 1.4 цих Правил, ними визначено, що забезпечувальний фінансовий орган - це фінансовий орган головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, до мережі якого належать розпорядники коштів третього рівня.
Начальник фінансового органу - це начальник фінансово-економічної служби (управління, відділу тощо) військової частини, начальник сектору соціальних виплат обласного або ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також головний бухгалтер військової частини; фінансове господарство військової частини - сукупність процесів щодо управління фінансовими ресурсами, які є в розпорядженні військової частини, з метою виконання покладених на неї завдань; фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань; фінансовий орган - фінансово-економічна служба (управління, відділ тощо) військової частини, відділ фінансового забезпечення військового комісаріату (сектору соціальних виплат територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
- Міністр оборони України - головний розпорядник;
- командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів другого рівня);
- командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
- головний розпорядник - через Департамент фінансів Міністерства оборони України;
- розпорядники коштів другого рівня - через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командувань окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
- розпорядники коштів третього рівня - через фінансові органи військових частин.
Забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі - служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
Військовій частині дозволяється отримувати кошти, матеріальні цінності та послуги з місцевих бюджетів, від фізичних та юридичних осіб відповідно до вимог законодавства.
Військова частина не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати юридичним чи фізичним особам кредити.
Усі отримані кошти військова частина зберігає на відповідних реєстраційних (спеціальних реєстраційних) рахунках, які відкриваються в органі Державної казначейської служби України.
Усі отримані кошти та матеріальні цінності підлягають обов'язковому оприбуткуванню за відповідними регістрами бухгалтерського обліку.
Згідно із пунктом 3 Правил, джерела фінансового забезпечення військової частини, їх класифікація Джерелом фінансового забезпечення військової частини є кошти Державного бюджету України, що виділяються Міністерству оборони України та надходять на утримання і забезпечення її діяльності, а також інші джерела, передбачені законодавством. Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку кошторисів за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України. Кошти загального фонду за кошторисом Міністерства оборони України виділяються військовій частині забезпечувальним фінансовим органом і спрямовуються тільки на ті потреби, на які вони призначені, відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань, кодів економічної та програмної класифікації видатків та кодів видатків за кошторисом Міністерства оборони України. Вони використовуються військовою частиною протягом того бюджетного року, на який призначені. Залишки невикористаних коштів загального фонду, які утворилися на кінець року, списуються до доходів Державного бюджету України органами Державної казначейської служби України в установленому порядку.
Пунктами 2.23, 2.24, 2.26, 2.28, 2.32 зазначених Правил, військова частина має право здійснювати видатки виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за наявності витягів із річного розпису асигнувань державного бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету, помісячного розпису спеціального фонду державного бюджету, а також у передбачених випадках згідно з річним розписом витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень, доведених органом Державної казначейської служби України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.
До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду підставою для здійснення видатків є проекти зазначених кошторисів і планів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами командира військової частини та начальника фінансового органу.
Військова частина має право брати бюджетні зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом, за спеціальним фондом бюджету - у межах фактичних надходжень до цього фонду та бюджетних асигнувань (у розрізі складових спеціального фонду відповідно до зведень показників спеціального фонду кошторису), установлених кошторисом виходячи з потреби в забезпеченні виконання пріоритетних заходів поточного року та з урахуванням необхідності здійснення платежів для погашення бюджетних зобов'язань минулих періодів.
У виняткових випадках для внесення змін до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду в частині збільшення видатків (крім видатків за фондом грошового забезпечення) за відповідними бюджетними програмами (підпрограмами) військова частина подає до служб забезпечення заявку (за формою, наведеною в додатку 11 до цих Правил) з обов'язковим обґрунтуванням причин збільшення видатків і наданням детальних розрахунків і пояснень щодо отримання кінцевих результатів. Зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету в частині коригування видатків за фондом грошового забезпечення вносяться щоквартально забезпечувальним фінансовим органом за результатами аналізу оперативної фінансової звітності. У виняткових випадках зміни вносяться на підставі аналізу заявок потреби в коштах на виплату грошового забезпечення.
З метою своєчасного та повного отримання коштів відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду протягом поточного місяця військова частина здійснює аналіз стану виконання кошторису, уточнює потребу в коштах на наступний місяць і до 20 числа кожного місяця подає заявки (крім потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги): - до забезпечувального фінансового органу за напрямами відповідальності, за якими Департамент фінансів Міністерства оборони України визначено відповідальним за формування і виконання бюджетних програм (підпрограм), крім асигнувань на оплату відряджень, які плануються за рішеннями старших начальників (титульні видатки); - до служб забезпечення за відповідними напрямами відповідальності цих служб; - до органів військового управління, за завданнями яких проводяться наради, збори, семінари, конференції та інші заходи, пов'язані з відрядженням військовослужбовців (на асигнування для оплати відряджень). Порядок складання та подання заявки про потребу в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги визначається окремою вказівкою Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Позивачем у цій справі не надано жодного з перелічених у вищевказаних Правилах документу на підтвердження ужиття всіх належних та дієвих заходів для забезпечення виконання рішення суду, щоб могло свідчити про наявність поважних причин невиконання такого рішення.
Тому оцінюючи обґрунтованість спірної постанови, суд виходить з того, що вказані позивачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами ані державному виконавцю, ані суду. Також і у справі немає належних доказів того, що позивач станом на час часткового виконання рішення суду не мав відповідних призначень/коштів на погашення заборгованості перед стягувачем, у тому числі але не виключно, будь-які кошториси, виписки органу казначейської служби про залишки коштів на рахунках тощо, з яких би вбачалась дійсна неможливість виплати коштів у поточному періоді.
Відтак, доводи позивача про те, що виплата не була і не могла бути проведена через об'єктивні причини, є недоведеними.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що державний виконавець під час перевірки стану виконання правомірно виходив з того, що рішення суду не було виконане у повному обсязі і поважні причини такого невиконання встановлені не були, що давало обґрунтовані підстави для накладення штрафу.
Таким чином, прийнята оскаржувана постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. є обґрунтованою, правомірною та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства, у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Миколаївська 30, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701, код ЄДРПОУ 34890175), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання незаконної та скасування постанови №ВП78607207 від 18.08.2025 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА
.