07 квітня 2026 рокусправа № 380/50/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ( 58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, 1/ пл. Центральна, 3, ЄДРПОУ 40329345) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 01.07.2025 № 213050034169 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 15.08.1977, а саме: з 10.06.1977 по 26.09.1977, з 11.10.1977 по 11.05.1978, з 19.05.1978 по 07.04.1979, з 16.05.1981 по 13.10.1986, з 14.10.1986 по 28.03.1988, з 30.03.1988 по 17.09.1990, з 24.09.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1993, період проходження військової служби з 08.04.1979 по 19.07.1981, період роботи з 01.04.1993 по 20.04.1999, період роботи з 01.07.2000 по 26.06.2003, періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 28.02.2020, з 01.06.2020 по 06.07.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.06.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав документи, що підтверджують стаж роботи, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_2 від 15.08.1977. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 01.07.2025 №213050034169 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому відповідачем не зараховано до страхового стажу низку періодів роботи на території Республіки Узбекистан, період проходження військової служби, окремі періоди трудової діяльності та підприємницької діяльності. За результатами розрахунку загальний страховий стаж позивача визначено у розмірі 1 рік 6 місяців 6 днів. Позивач вважає вказане рішення протиправним , відтак звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 05 січня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ( далі - відповідач) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що відповідно до положень законодавства та запровадженого Пенсійним фондом України механізму централізованого опрацювання звернень за принципом єдиної черги завдань і спеціалістів, розгляд заяви здійснюється незалежно від місця її подання та місця проживання заявника. У зв'язку з цим подана позивачем заява була передана на опрацювання за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, де після реєстрації заяви, сканування поданих документів та формування електронної пенсійної справи проведено її розгляд. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення від 01.07.2025 №213050034169 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком. Приймаючи зазначене рішення, відповідач виходив із положень статей 24, 26 та 45 Закону №1058-IV, відповідно до яких право на призначення пенсії за віком виникає після досягнення встановленого пенсійного віку за умови наявності необхідного страхового стажу. При цьому страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески не менше мінімального розміру. Обчислення страхового стажу після 01.01.2004 здійснюється за даними персоніфікованого обліку, що містяться у Державному реєстрі застрахованих осіб, тоді як стаж, набутий до зазначеної дати, підтверджується трудовою книжкою або іншими документами, передбаченими законодавством. Водночас основним документом, що підтверджує стаж роботи, відповідно до законодавства є трудова книжка, а за її відсутності або відсутності відповідних записів у ній стаж роботи може встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби чи навчання, або архівними установами. Також інформація щодо страхового стажу та заробітку особи формується на підставі звітності страхувальників, яка подається до органів податкової служби та передається до Пенсійного фонду України для відображення у реєстрі застрахованих осіб.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 регулює питання подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено в призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначено, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи:
- періоди роботи на території Республіки Узбекистан з 10.06.1977 по 26.09.1977, з 11.10.1977 по 11.05.1978, з 19.05.1978 по 07.04.1979, з 16.05.1981 по 13.10.1986, з 14.10.1986 по 28.03.1988, з 30.03.1988 по 17.09.1990, з 24.09.1990 по 31.12.1991, оскільки згідно п.2 ст.24.1 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди;
- період роботи на території Республіки Узбекистан з 01.01.1992 по 01.02.1993, оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року;
- період проходження військової служби з 08.04.1979 по 19.07.1981, оскільки на титульній сторінці військового квитка не зазначено по батькові заявника;
- період роботи з 01.04.1993 по 20.04.1999, оскільки відсутній наказ про звільнення;
- період роботи з 01.07.2000 по 26.06.2003, періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 28.02.2020, з 01.06.2020 по 06.07.2020, оскільки в даних персоніфікованого обліку відсутні дані про сплату внесків.
Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Щодо періодів роботи на території Республіки Узбекистан з 10.06.1977 по 26.09.1977, з 11.10.1977 по 11.05.1978, з 19.05.1978 по 07.04.1979, з 16.05.1981 по 13.10.1986, з 14.10.1986 по 28.03.1988, з 30.03.1988 по 17.09.1990, з 24.09.1990 по 31.12.1991, суд зазначає про таке.
У зарахуванні вказаного трудового стажу відповідач відмовив посилаючись на те, що оскільки згідно п.2 ст.24.1 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені період.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина друга статті 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки пов'язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).
Відповідно до статті 5 Угоди ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.
Таким чином, Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до трудового стажу у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Водночас, суд зазначає, що 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», якою постановив:
вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві;
Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Згідно з повідомленням Міністерства юстиції України від 10 січня 2023 року «Відомості про припинення дії міжнародних договорів» Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (реєстраційний код в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів - 24283/2003), припинить свою дію для України 19 червня 2023 року (згідно з інформацією, наданою листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року, № 72/14-612-108210).
При цьому частина друга статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Статтею 24-1 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо періодів трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
Так, відповідно до частини першої статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (частина друга статті 24-1 Закону № 1058-IV).
За приписами статті 26-1 Закону № 1058-IV у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог положень частини 2 статті 24-1 та частини 1статті 26-1 Закону № 1058-IV Кабінет Міністрів України 16 травня 2025 року прийняв постанову № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу», якою затвердив Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562/1) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі - Порядок №562/2).
Відповідно до пункту 1 Порядку №562/1 цей Порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.
У цьому Порядку термін «інші держави» означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР (пункт 2 Порядку №562/1).
Згідно з пунктом 3 Порядку №562/1 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
За приписами пункту 4 Порядку № 562/1:
у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат;
у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів;
до надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди;
у разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п'яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії;
МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «;Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом;
якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 562/1 після надходження від іншої держави відповіді на запит проводиться перерахунок призначеної пенсії з урахуванням строків, установлених законодавством, для подання документів про призначення (перерахунок) пенсії.
МЗС протягом п'яти робочих днів після отримання документів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цього Порядку, надсилає їх територіальному органу Пенсійного фонду України. У такому разі перерахунок призначеної пенсії проводиться з урахуванням установлених законодавством строків подання документів про призначення (перерахунок) пенсії.
У разі надходження від особи або іншої держави інформації про отримання пенсійних виплат особою, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в іншій державі, які було враховано для призначення пенсії відповідно до абзацу шостого пункту 4 цього Порядку, а також у разі подання особою недостовірної інформації територіальний орган Пенсійного фонду України припиняє виплату пенсії або переглядає її розмір в порядку, передбаченому статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 7 Порядку № 562/1).
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У цьому випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися, що позивач не отримує іншою пенсійних виплат від іншої держави за зазначені періоди.
З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи на території Республіки Узбекистан з 10.06.1977 по 26.09.1977, з 11.10.1977 по 11.05.1978, з 19.05.1978 по 07.04.1979, з 16.05.1981 по 13.10.1986, з 14.10.1986 по 28.03.1988, з 30.03.1988 по 17.09.1990, з 24.09.1990 по 31.12.1991 згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1977.
Стосовно періодів роботи на території Республіки Узбекистан з 01.01.1992 по 01.02.1993, суд зазначає про таке.
Відповідач відмовив у зарахуванні вказаного трудового стажу оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 18.11.2024 року у справі № 340/4436/23.
В цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії через обставини, що виникли не з вини позивача, та на які він не міг вплинути. З цих підстав позивач не може нести тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на призначення пенсії.
Відтак, є необґрунтованою підстава для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу ту обставину, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи на території Республіки Узбекистан з 01.01.1992 по 01.02.1993 згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1977.
Щодо періодів які не зараховані до трудового стажу проходження військової служби з 08.04.1979 по 19.07.1981, оскільки на титульній сторінці військового квитка не зазначено по батькові заявника, суд зазначає про таке.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Щодо спірних періодів 08.04.1979 по 19.07.1981 згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1977 позивач дійсно перебував на службі у рядах Радянської армії.
Відсутність по батькові на титульній сторінці військового квитка є формальним недоліком, який не впливає на встановлення факту проходження служби та не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу.
Також суд наголошує про те, що недотримання правил ведення військового квитка не може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення військового квитка на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення військового квитка з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, період військової служби з 08.04.1979 по 19.07.1981 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо незарахування періодів роботи з 01.04.1993 по 20.04.1999, оскільки відсутній наказ про звільнення, суд зазначає про таке.
Як зазначалося судом раніше, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Відповідно до п.2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої 29.07.1993 Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників»), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.6 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників»).
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.13 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників»).
Відповідно до п.4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. (…).
У п.2 Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412, не застосовується.
За п.2.3 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 за №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 за №252, із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 за №412), всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). (…).
Як зазначено у п.1 «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого 12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. (…).
Враховуючи наведене, суд вважає, що неналежне оформлення трудової книжки та інших документів роботодавцем, навчальним закладом та іншими уповноваженими на те особами не може бути підставою для позбавлення працівника його права на врахування стажу роботи/страхового стажу (у тому числі пільгового) працівника для обчислення пенсії.
Відтак період роботи з 01.04.1993 по 20.04.1999 підлягає зарахуванню.
Щодо не зарахування періодів роботи з 01.07.2000 по 26.06.2003, періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 28.02.2020, з 01.06.2020 по 06.07.2020, оскільки в даних персоніфікованого обліку відсутні дані про сплату внесків, суд зазначає про таке.
Згідно з частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд вказує, що згідно з даними персоніфікованого обліку, відомості про сплату страхових внесків за вказані періоди відсутні.
Представник позивача у позовній заяві зазначає, що позивач під час здійснення підприємницької діяльності сплачував обов'язкові платежі, а підтверджуючі документи будуть подані після їх отримання у відповідних державних органах. Водночас станом на момент розгляду справи по суті такі докази до суду не подані.
За відсутності належних і допустимих доказів сплати страхових внесків підстави для зарахування зазначених періодів до страхового стажу відсутні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.06.2025, суд зазначає про таке.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі», суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача, суд робить висновок про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 про призначення пенсії.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ( 58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, 1/ пл. Центральна, 3, ЄДРПОУ 40329345) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 01.07.2025 № 213050034169 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 15.08.1977, а саме: з 10.06.1977 по 26.09.1977, з 11.10.1977 по 11.05.1978, з 19.05.1978 по 07.04.1979, з 16.05.1981 по 13.10.1986, з 14.10.1986 по 28.03.1988, з 30.03.1988 по 17.09.1990, з 24.09.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1993, період проходження військової служби з 08.04.1979 по 19.07.1981, період роботи з 01.04.1993 по 20.04.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 про призначення пенсії.
У решті позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ( 58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, 1/ пл. Центральна, 3, ЄДРПОУ 40329345) 1064 грн 96 коп сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович