про повернення позовної заяви
06 квітня 2026 рокусправа № 380/4988/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №5400 від 05.12.2025 про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ДПС України від 08.12.2025 №666-ОС про призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ДПС України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ДПС України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ДПС України.
Ухвалою суду від 23.03.2026 позовну заяву залишено без руху. Суддя вказав, що позовна заява надійшла до суду лише 20.03.2026, із пропуском місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, а представником позивача не долучено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
На виконання вимог ухвали суду від 20.03.2026 представник позивач подав заяву про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому вказав, що суд фактично ототожнив факт мобілізації позивача (як подію), моментом виникнення права на звернення до суду. Однак такий підхід є юридично некоректним, оскільки предметом оскарження у цій справі є не сама подія мобілізації, а конкретні індивідуальні адміністративні акти (накази), які породжують правові наслідки для позивача. Саме ці накази визначають правовий статус позивача і створюють для нього юридичні обов'язки. Таким чином, саме з моментом обізнаності про зміст таких актів може пов'язуватися початок перебігу строку звернення до суду. Вказує про відсутність ключової юридичної передумови для звернення до суду - обізнаність про зміст оскарженого акту індивідуальної дії - наказу про призов. Вказує, що позивач не лише не допускав бездіяльності, а навпаки - послідовно та активно вживав заходів для захисту своїх прав одразу після виникнення сумнівів щодо законності його мобілізації. Зокрема, починаючи з 18.02.2026, представником позивача ініційовано комплекс дій, спрямованих на отримання інформації та документів, необхідних для звернення до суду, а саме: направлено адвокатські запити до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; направлено адвокатські запити до військової частини НОМЕР_1 ДПСУ; витребувано копії наказів про призов та зарахування до списків особового складу; подано рапорт про необхідність виключення позивача зі списків особового складу військової частини, подано скарги щодо неправомірних дій. Зазначені дії є системними, послідовними та спрямованими виключно на захист порушених прав позивача. Важливо наголосити, що саме відповідачі володіють усією інформацією та документами, які стали підставою для мобілізації позивача, а тому отримання таких документів було об'єктивно необхідним етапом перед зверненням до суду. Крім того, позивач вживав заходів досудового врегулювання спору, зокрема, подавав рапорт про виключення зі списків особового складу та подавав відповідні скарги щодо його незаконної мобілізації, що також свідчить про намір вирішити спір без звернення до суду. Крім цього, зауважує, що проходження позивачем військової служби в умовах воєнного стану є самостійною, достатньою та об'єктивною підставою для визнання причин пропуску строку поважними.
При розгляді заяви суд керується таким.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №362/643/21 визначила, що військова служба є різновидом публічної служби.
Враховуючи те, що військова служба є різновидом публічної служби, а предметом позову є оскарження дій відповідачів щодо призову позивача 05.12.2025 на військову службу по мобілізації, слід виснувати, що цей спір є спором, що стосується проходження публічної служби.
Викладене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду передбаченого статтею 122 КАС України для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Із змісту позовної заяви суддя з'ясував, що ОСОБА_1 05.12.2025 призваний на військову службу під час мобілізації.
Отже, позивачу ще з 05.12.2025 було відомо про порушене право та обставини і результати прийняття спірних рішень (наказів) відповідачів щодо незаконної, на думку позивача, мобілізації.
Щодо покликань представника позивача про проходження позивачем військової служби суддя зауважує, що у справі №500/1912/22 Верховний Суд врахував, що позивач, який звернувся до суду у квітні 2022 року через свого представника, є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС).
Однак слід зазначити, що сам факт проходження позивачем військової служби, зокрема, у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 зазначив, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Проте слід звернути увагу, що представник позивача до суду не надав жодних доказів того, що позивач залучався до участі у заходах бойової підготовки, виконання бойових та спеціальних завдань у складі діючих угруповань військ Сил оборони держави тощо, що перешкоджало у доступі до правової допомоги
Щодо покликань представника позивача про послідовність дій позивача, укладення договору із адвокатом та надіслання відповідних запитів перед зверненням до суду, суддя зазначає, що укладення договору із адвокатом та отримання відповіді від відповідача на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права та оцінюється як дії з метою збирання доказів для звернення з позовом до адміністративного суду та не змінює момент коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, слід врахувати, що позивач звернувся за правовою допомогою 04.02.2026 та розпочав вчиняти дій щодо реалізації свого права вже після пропущення строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Крім цього, відповіді відповідачів датовані 28.02.2026 та 02.03.2026, а позовна заява надійшла до суду 20.03.2026, що не свідчить про вчинення представником позивача незволікаючи дій з метою захисту порушених прав позивача.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що позивач не виклав жодних поважних причини пропуску строку звернення до суду ще з червня 2025 року та не долучив докази поважності причин його пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 23.03.2026 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви. З позиції суду, вказані представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з частиною 5 статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі повернення заяви або скарги.
З доказів, долучених до позовної зави, суд встановив, що на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у сумі 1064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8405-8818-5857-5159 від 31.03.2026.
Оскільки суддя дійшов висновку про повернення позовної заяви, сплачений судовий збір за подання цього позову, слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
2. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.
3. Надіслати копію ухвали до електронного кабінету представника позивача, оскільки заява та долучені до неї документи подані представником позивача через підсистему «Електронний суд».
4. Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович