06 квітня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/578/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Київський майдан,6, м. Луцьк,43026
про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2025 №112850004694 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком,
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди його роботи, відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.08.1979, а саме: з 01.09.1979 по 20.12.1983, з 04.02.1984 по 17.06.1984 та повторно розглянути заяву позивача від 22.12.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалою суду від 20.02.2026 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.32).
Ухвалою суду від 19.03.2026 від сторін витребувані додаткові докази в справі (а.с.36).
Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач 22.12.2025 року, в зв'язку з досягненням 60-річного віку, звернувся з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2025 року №112850004694 йому було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, оскаржив його до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року - не менше 22 років.
Відповідно до чинного законодавства, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок N 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 21.02.2020 р. у справі N 307/3091/16-а (N рішення в ЄДРСР 87779295), відповідно до якої - для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, визначено трудову книжку. За її відсутності черговим елементом для підтвердження стажу виступають: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За неможливості підтвердити наявний трудовий стаж будь-якими документами, законодавцем передбачено останній по черговості спосіб, а саме: встановлення трудового стажу на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі:
- з 01.09.1979 по 20.12.1983 оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні;
- з 04.02.1984 по 17.06.1984 - оскільки на титульній сторінці трудової книжки не вказано повну дату народження.
Відповідно до пункту 1 Порядку видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі -Порядок № 310), основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку № 310).
Згідно пункту 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
За приписами частини другої статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
З аналізу наведеної норми вбачається, що у разі виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві за відповідний рік або невиконання мінімуму трудової участі з поважних причин, зарахуванню до трудового стажу колгоспника підлягає повний календарний рік, за який виконано відповідний мінімум трудової участі або визнано його не виконання таким, що відбулось з поважних причин.
Відповідно до відомостей трудової книжки колгоспника, копія якої долучена до матеріалів справи, вбачається, що за 1979 рік - відпрацьовано 82 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 280 (причина - прийняття на роботу з 01.09.1979); 1980 рік - відпрацьовано 210 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 280; 1981 рік - відпрацьовано 240 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 300 /причина - призвання на військову службу/.
Отже, записи в трудовій книжці колгоспника від 20.08.1979 серії НОМЕР_1 містять записи про роботу позивача період з 1979 по 1981 з інформацією про прийнятий колгоспом трудовий мінімум участі в громадському господарстві, а також про фактичне виконання позивачем річного мінімуму трудової участі.
Щодо посилань відповідача про відсутність повної дати народження позивача в трудовій книжці НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2 Порядку № 310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку № 310).
Згідно пункту 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу за період з 04.02.1984 по 17.06.1984. Відомості про роботу підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці і, на переконання суду, вони є належним доказом підтвердження стажу позивача.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
За наведених обставин суд не може вважати рішення відповідача від 29.12.2025 за № 112850004694 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком (з мотивів браку страхового стажу через неврахування періодів роботи позивача) достатньо обґрунтованим та таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин у справі.
Як встановлено судом у даній справі, оскаржуване рішення відповідачем було прийнято без належного дослідження та врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
В матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що органом пенсійного фонду вживались відповідні заходи, направлені на всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх поданих позивачем документів та чи були досліджені документи, що є в пенсійній справі позивача.
При цьому, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи та обставини, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії чи переведення з одного виду пенсії на інший за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, оскільки відповідачем оскаржуване рішення було прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб'єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 22.12.2025 із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду трудової діяльності з 01.09.1979 по 20.12.1983 та з 04.02.1984 по 17.06.1984 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Волинській області №112850004694 від 29.12.2025 року.
Зобов'язати Головне управління ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.12.2025 із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду його трудової діяльності з 01.09.1979 по 20.12.1983 та з 04.02.1984 по 17.06.1984 та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО