07 квітня 2026 року справа №320/45415/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача, щодо не виплати позивачеві додаткової винагороди, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану», у розмірі 10000,00 грн, за участь позивача у бойових діях у період : з 01.04.2023 по 03.04.2023,
- зобов?язати відповідача виплатити позивачеві 10000,00 грн за його участь в бойових діях в період: з 01.04.2023 по 03.04.2024,
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не реагування на Рапорт позивача від 19.08.2024, вхідний №5607, відносно перегляду часу його участі у бойових діях, шляхом опитування позивача і особового складу, з яким він разом брав в них участь, та шляхом вчинення інших дій, котрі допомогли б з?ясувати об?єктивні дані, щодо фактичної участі позивача у бойових діях, а як наслідок - визнати також неправомірною бездіяльність відповідача у вигляді не видання позивачеві належних документів, котрі підтверджують фактичні дати його дійсної участі у бойових діях, за увесь період військової служби позивача, та не виплати йому додаткової винагороди, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,000 грн,
- зобов?язати відповідача здійснити опитування позивача і особового складу, з яким він разом брав участь в бойових діях, та вчинити інші дії, котрі допоможуть з?ясувати об?єктивні дані, щодо фактичної участі позивача в бойових діях, на підставі яких - видати позивачеві належні документи, котрі підтверджують дійсні дати його фактичної участі в бойових діях, за увесь період військової служби позивача,
- зобов?язати відповідача, на підставі нових даних та додаткових документів, котрі об?єктивно підтверджують усі дійсні дати фактичної участі позивача в бойових діях, за увесь період його військової служби, здійснити виплату позивачеві додаткової винагороди, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000,00 грн, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у таких діях та заходах.
Ухвалою суду від 20.12.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачем зазначено про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності, яка виразилась у неналежному розгляді рапорту військовослужбовця, та як результат, спричинило невиплату належної позивачу додаткової винагороди, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану». Вказано, що після отримання рапорту, відповідач безпідставно не опитав ОСОБА_1 та особовий склад військової частини для встановлення фактичних дат участі позивача у бойових діях. Разом із цим, позивач посилається на протиправність невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 10000,00 грн за участь у бойових діях у період з 01.04.2023 по 03.04.2023 на підставі довідки від 21.06.2024 №1826.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та зазначив про безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Вказав, що підставою не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 10000,00 грн за участь у бойових діях за період з 01.04.2023 по 03.04.2023, стало притягнення його до відповідальності за факт самовільного залишення військової частини. Також пояснено, що рапорт позивача від 19.08.2024, на який він посилається в адміністративному позові, не містить вимог та обґрунтувань необхідності про проведення будь-яких опитувань, та у той же час, не містить інформації які періоди, на думку позивача, не включені до довідки про участь у бойових діях.
Дослідивши заяви по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки №2243 від 31.07.2024, ОСОБА_1 з 03.03.2023 зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, де проходить військову службу.
Судом встановлено, що позивачу видано довідку №1826 від 21.06.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за змістом якої останній брав участь у бойових діях з 01.04.2023 по 03.04.2023.
19 серпня 2024 року ОСОБА_1 на ім?я командира військової частини НОМЕР_1 подав рапорт від 19.08.2024 (вхідний №5607), за змістом якого просив переглянути час його перебування на бойових, з метою отримання додаткової винагороди.
Станом на дату розгляду справи відповідь на рапорт від 19.08.2024 (вхідний №5607) позивач не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту та не здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у нерозгляді поданого позивачем рапорту, суд зазначає наступне.
Відповідно п. 2 розділу І Наказу №531 Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Наказ №531) встановлено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, до наступного прямого командира (начальника).
Пунктами 1 та 2 розділу ІІ Наказу №531 встановлено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
У розділі ІІІ Наказу №531 вказано: У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « Рапорт »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Забороняється: встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо; вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Згідно п. 2 розділу V Наказу № 531 керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Отже, відповідно до п. 9 розділу ІІІ Наказу №531 вбачається, що посадові особи відповідача мали розглянути рапорти позивача у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що 19.08.2024 військовою частиною НОМЕР_1 прийнято та зареєстровано рапорт позивача із суттю порушеного питання: "Прошу переглянути час перебування на бойових діях, так як я не згоден з виданням мені документа".
Суд констатує, що як свідчать обставини та матеріали справи, посадові особи відповідача не розглянули рапорт та не надали відповіді ОСОБА_1 по суті порушеного питання.
За таких обставин, суд формує висновок про наявність протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у нерозгляді поданого ОСОБА_1 рапорту, та відповідно наявності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача, який отриманий 19.08.2024 та зареєстрований за №5607.
Водночас, суд звертає увагу на відсутність правових норм, які б встановлювали обов'язок військової частини за результатами розгляду рапорту здійснити опитування позивача і особового складу, тому позовні вимоги у цій частині суд визначає такими, що не підлягають замовленню.
Щодо позовних вимог про не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року , суд звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 Розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 3 розділу I Порядку №260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно пункту 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
У відповідності до пункту 14 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
За приписами пункту 15 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, Порядком №260 передбачено, що виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби.
Пунктом 17 розділу I Порядку №260 визначено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої, в редакції, яка застосовується з 01.09.2022, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо нами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові вид
Пунктом 1 вищевказаної постанови в редакції, яка діє з 21.01.2023 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
З 24.02.2022 у військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 2-1 Постанови №168 від 28.02.2022 встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів (Постанову доповнено даним пунктом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022, застосовується з 24.02.2022).
25.03.2022 Міністром оборони України прийнято рішення №248/1298 з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, пунктом 10 якого встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн або 30000,00 грн не включаються, зокрема, ті військовослужбовці які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертували з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.
Також, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на виконання постанови №168 Міністром оборони України надано доручення від 23.06.2022 №912/з/29, згідно з пунктом 9.8 якого до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертували за місяць, у якому здійснено порушення та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Суд зазначає, що прийняття Міністром оборони України рішення від 25.03.2002 №248/1298 та розпорядження від 23.06.2022 №912/з/29 узгоджується з повноваженнями, визначеними Порядком №260, а тому відповідні рішення підлягають врахуванню при вирішенні питання про виплату додаткової допомоги, передбаченої Постановою №168.
Отже, за процедурою, встановленою вищенаведеними приписами визначено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертували за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
За змістом відповідних рішень Міністра оборони України від 25.03.2002 №248/1298, від 23.06.2022 №912/з/29 та пунктів 1, 5 розділу XVI Порядку №260, виплата премії та додаткової винагороди здійснюється на підставі відповідного наказу командира частини, в якому зазначається конкретний перелік військовослужбовців, які набули право на дані виплати, з врахуванням дотримання даними військовослужбовцями норм чинного законодавства та належного виконання ними покладених на них обов'язків.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 21.06.2024 №1826 позивач у період з 01.04.2023 по 03.04.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у м.Бахмут Донецької області.
У той же час, як встановлюється з матеріалів справи, 13 квітня 2023 року позивач самовільно залишив військову частину, про що складена відповідна доповідь, призначено та проведено службове розслідування.
За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 виданий наказ від 10.05.2023 №409, відповідно до якого позивач, крім іншого, позбавлений щомісячної додаткової винагороди за квітень 2023 року.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази оскарження, та відповідно скасування наказу військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 №409.
Отже, встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини є правовою підставою для припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення.
Таким чином, нездійснення виплати додаткової винагороди за обставинами правопорушення, що мали місце у квітні 2023 року, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 №409, відбулось за наявності правомірних та обґрунтованих підстав.
У свою чергу, позивачем не надано жодних пояснень чи спростувань щодо вказаного порушення.
За таких обставин, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати додаткової винагороди у розмірі 10000,00 грн за участь позивача у бойових діях у період з 01.04.2023 по 03.04.2023 та зобов'язання здійснити таку виплату.
Разом із цим, суд сприймає необґрунтованими вимоги ОСОБА_2 стосовно зобов?язання відповідача, на підставі нових даних та додаткових документів здійснити виплату позивачеві додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у таких діях та заходах.
Суд вказує, що зобов'язання відповідача вчинити будь-які, правова підстава для вчинення яких, ще не настала, не ґрунтуючись на принципах адміністративного судочинства та не може вважатись способом захисту порушених прав.
Між тим, як вже зазначено судом вище, відповідно до довідки від 21.06.2024 №1826 позивач у період з 01.04.2023 по 03.04.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у м.Бахмут Донецької області.
Зі змісту позовної заяви встановлюється, що позивач не згоден із періодом участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. При цьому, ОСОБА_1 не пояснено, не надано доказів та не заявлено інших періодів його участі у таких заходах.
Також, як свідчать фактичні обставини та наявні докази, довідка №1826 від 21.06.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не оскаржувалась позивачем у судовому порядку.
За таких обставин, не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату позивачеві додаткової винагороди, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000,00 грн, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у таких діях та заходах.
За змістом ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду поданого рапорту ОСОБА_1 та ненадання відповіді за рапортом, зареєстрованими за вхідним №5607 від 19.08.2024.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути поданий рапорт ОСОБА_1 та надати відповідь за рапортом, зареєстрованим за вхідним №5607 від 19.08.2024.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.