про відмову в забезпеченні позову
06 квітня 2026 року 320/14043/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК АП» про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК АП» до Західного міжрегіонального управління з Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису,
Товариство з обмеженою відповідальністю «СПІК АП» (02002, м. Київ, вул. Митрополита Андрія Шептицького, буд. 4, код ЄДРПОУ 38498322) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління з Державної служби з питань праці (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8, код ЄДРПОУ 44778105), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Припис про усунення виявленого порушення законодавства про працю № ЗХ/ЛВ/36880/023622/П від 20.11.2025, винесений Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці;
- стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з підготовкою та поданням позову.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/14043/26 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій просить суд зупинити дію припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЗХ/ЛВ/36880/023622/П від 20.11.2025, винесеного Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці, до набрання законної сили рішенням суду у даній адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що припис ґрунтується на припущеннях, непідтверджених поясненнях та інформації, яка не дозволяє встановити фактичні обставини порушення, що вже саме по собі свідчить про наявність ознак його протиправності. По-друге, дія припису безпосередньо впливає на права та обов'язки позивача, створює ризик застосування санкцій та втручання у господарську діяльність, що є істотним і триваючим негативним наслідком. По-третє, виконання припису є об'єктивно неможливим, що ставить позивача у становище, коли він апріорі не може виконати вимоги органу державної влади, але при цьому несе ризик притягнення до відповідальності за їх невиконання. Окремо звертається увага на те, що зі змісту припису вбачається, що за версією відповідача відповідні особи нібито здійснювали діяльність у місті Львові за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 69а. Водночас позивач фактично не здійснює діяльність за вказаною адресою, не має там офісного приміщення та будь-якої матеріально-технічної бази. За таких обставин виконання припису у запропонований відповідачем спосіб передбачало б необхідність фактичного створення Позивачем умов господарської діяльності за вказаною адресою, зокрема оренди офісного приміщення у місті Львові, що не має жодного правового чи фактичного підґрунтя.
Розглянувши дану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, застосування якого потребує особливої уваги до дотримання засад (принципів) судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Забезпечення позову шляхом зупинення дії акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Суд також зазначає, що коли заявлене забезпечення позову спрямоване на зупинення дії індивідуального акта, виданого у порядку державного нагляду (контролю), суд застосовує підвищений стандарт доказування підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Заявник має довести реальні та невідворотні наслідки невжиття заходів, які унеможливлять виконання майбутнього рішення, а не лише створять додаткові витрати чи тимчасові незручності. Самі по собі фінансові ризики, можливість накладення штрафу чи потреба подальшого судового захисту не становлять невідворотних наслідків і, як правило, компенсовані правовими засобами, отже не виправдовують зупинення дії індивідуального акта органу нагляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Верховний Суд у поставові від 06 жовтня 2025 року по справі №380/9861/25 зазначає наступне:
- суд насамперед зобов'язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення;
- у разі встановлення наявності підстав для забезпечення позову суд обирає конкретний захід, який є найменш обтяжливим, але водночас достатнім для ефективного захисту прав. Як правило, у справах, де оскаржуваний акт передбачає примусове стягнення коштів, застосування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 5 частина перша статті 151 КАС України) є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність самого акта;
- зупинення дії індивідуального акта (пункт 1 частина перша статті 151 КАС України) є заходом, що потребує окремого обґрунтування. Його застосування допустиме лише тоді, коли заявник доведе, а суд визнає, що менш обтяжливі заходи не забезпечують належного захисту прав. У такому випадку суд має навести мотиви, чому саме цей захід є необхідним;
- незалежно від обраного заходу, суд зобов'язаний перевірити, чи користь від його застосування для позивача явно переважає потенційну шкоду, яку може бути завдано відповідачу або публічним інтересам. Забезпечення позову не повинно призводити до суттєвого дисбалансу між приватним інтересом заявника і тими інтересами, на захист яких спрямовано оскаржуваний акт.
Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду суд звертає увагу на те, що позивач зазначив як підставу вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного припису нездійснення господарської діяльності за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 69а, де було виявлено відповідних осіб. Таким чином, виконання вимоги припису передбачало б необхідність фактичного створення позивачем умов господарської діяльності за вказаною адресою. Невиконання припису у встановлений строк невідворотно створює ризик застосування до позивача заходів відповідальності, у тому числі фінансових санкцій, за його невиконання, що прямо впливає на господарську діяльність підприємства. Позивач вважає, що існують очевидні ознаки протиправності оскаржуваного припису з огляду на зазначене вище.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24, сформовано правову позицію, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками. У разі задоволення позову і скасування припису, право позивача вважатиметься відновленим, а застосовані штрафні санкції можуть бути скасовані або відшкодовані, що не ускладнює виконання майбутнього судового рішення.
У разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №380/11600/20.
Суд вважає, що доводи позивача щодо можливого застосування заходів відповідальності не є належним чином обґрунтованими й такими, що не зумовлюють застосування заходів забезпечення позову у визначений позивачем спосіб у даному випадку.
Висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а особливо акта, виданого у сфері державного контролю (нагляду), має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.
У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.
В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення припису підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову, тобто тимчасове скасування обов'язку усунути порушення, до розгляду справи по суті.
Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.
У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Тобто зупинення оскаржуваного припису, який виданий в інтересах публічного порядку для захисту трудових прав громадян, є неадекватним та неспівмірним втручанням у діяльність органу державного нагляду (Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці) до того, як судом остаточно встановлено неправомірність такого припису.
Крім того зупинення дії припису про усунення виявлених порушень, прийнятого в порядку державного контролю, фактично не зберігає становище, а змінює його на користь позивача, звільняючи його від негайного виконання законних (до моменту їх скасування) вимог контролюючого органу.
В той же час суд не може застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища суб'єкта господарювання, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може бути самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.
Забезпечення позову без достатнього обґрунтування створює ризик нівелювання повноважень органу влади. Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160 підкреслює, що суд має зважувати не лише інтереси заявника, але й суспільний інтерес, який, в даному випадку полягає у забезпеченні дотримання законодавства про працю.
Щодо посилання позивача на об'єктивну неможливість виконати оскаржуваний припис, то такі доводи підлягають перевірці під час вирішення питання про правомірність припису по суті. На стадії забезпечення позову заявник зобов'язаний довести наявність передбачених статтею 150 КАС України умов. Аргументи щодо неможливості виконання припису можуть бути враховані лише при вирішенні спору по суті, оскільки їх оцінка в межах забезпечення позову фактично підмінює собою остаточне судове рішення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, відтак, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК АП» про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК АП» до Західного міжрегіонального управління з Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Парненко В.С.