06 квітня 2026 року м. Київ № 320/27497/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управліня Міністерства юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 ;
зобов'язати закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що подвійна відповідальність є неприпустимою та суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України, при цьому, позивачем було подано заяву до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з проханням закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1, однак, відповідь на таке звернення не отримано. Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові закінчити виконавче провадження з стягнення виконавчого збору протиправною та порушує закріплене
право особи вільно розпоряджатися своєю власністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
Відповідач своїм правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2012 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві Мазуром Ю.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 за виконавчим листом № 2-2514, виданим 14.06.2012 Соломянським районним судом міста Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" боргу в сумі 1656127,19 грн.
Головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Казанцевим Дмитром Олександровичем у даному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 винесено постанову від 30.01.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 165612,71 грн та 06.02.2019 державним виконавцем Засімовим Олександром Сергійовичем відкрито відповідне виконавче провадження № НОМЕР_1 спрямоване на стягнення цієї суми.
30.01.2019 за письмовою заявою стягувача та на підставі ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закону № 1404), одночасно з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем Казанцевим Дмитром Олександровичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме виконавче провадження № НОМЕР_2 завершено.
Позивач зауважує, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та у виконавчому провадженні про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_1 жодних дій, крім накладання арештів на майно боржника виконавцем фактично вчинено не було, а кошти не стягувались.
Водночас, 09.04.2019 за повторно пред'явленим до виконання, тим самим виконавчим листом № 2-2514 від 14.06.2012 виданим Соломянським районним судом міста Києва, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим Михайлом Андрійовичем було відкрито провадження № НОМЕР_3 та винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
Позивач зазначає, що внаслідок прийнятих державним і приватним виконавцем рішень у різних провадженнях, зобов'язання сплатити вартість примусового виконання рішення суду про стягнення боргу, для нього, як боржника, стало існувати у подвійному розмірі від передбачених законодавством 10 відсотків, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону № 1404).
Статтею 26 Закону № 1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до положень ст. 42 Закону № 1404 кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За змістом ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Частиною 2 ст. 27 Закону № 1404 (у відповідній редакції станом на винесення постанови про стягнення виконавчого збору) визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відтак, за своїм змістом виконавчий збір, є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.
З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій, з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом.
Частиною 8 ст. 27 Закону № 1404 встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
У ч. 3 ст. 45 Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами ч. ч. 1-5 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Тож, аналіз Закону № 1404 свідчить про те, що цей закон не містить норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли з приводу подвійної сплати винагороди державному та приватному виконавцю, оскільки виконавчий документ у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 було повернуто стягувачу перед повторним пред'явленням до виконання приватному виконавцю, а не передано йому.
Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість, з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади, як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися, як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
У цьому контексті суд зауважує, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди, як таких, а саме їхнє стягнення одночасно.
При цьому, законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, як вже зазначалось вище, ч. 8 ст. 27 Закону № 1404 встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що у даній справі, позаяк не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону № 1404 регулює подібні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення ч. 8 ст. 27 Закону № 1404 свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів.
Тож, її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На переконання суду, у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку, належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку, на переконання суду, слід розглядати, як загальні підстави, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 39 Закону № 1404, так і ч. 8 ст. 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження, а право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Зрештою, враховуючи положення ч. 8 ст. 27, ч. 1 ст. 39 Закону № 1404, на думку суду, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
З урахуванням висновків суду щодо застосування аналогії закону, належним та ефективним способом захисту прав позивача, є саме закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Під час розгляду даного спору судом враховуються висновки Верховного Суду в постанові від 21.07.2022 в справі № 320/6215/19 у подібних правовідносинах.
Таким чином, враховуючи існування двох однакових засвоїм змістом рішень про стягнення з позивача винагороди державного і приватного виконавця, наявні підстави для задоволення позовних вимог, шляхом визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов'язання його закінчити виконавче провадження з стягнення виконавчого збору № НОМЕР_1, на підставі ч. 8 ст. 27 Закону № 1404.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України щодо відмови закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
Зобов'язати Солом'янський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.