06 квітня 2026 року м. Київ справа №320/2956/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області встановити (надати) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), група інвалідності II, та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо видачі посвідчення «Особа з інвалідності внаслідок війни» відповідно до Положення «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» від 12.05.1994 року №302. 02.06.2023 року відповідач надав відповідь, в якій відмовив позивачу в встановленні статусу «Особа з інвалідністю внаслідок війни». Відмова обґрунтована тим, що відсутні підтверджуючі документи, довідки, копії з наказів, витягів з наказів, розпоряджень Цивільної оборони, а тому встановити статус «Особа з інвалідністю внаслідок війни» та видати посвідчення немає законних підстав. Позивач з даною відмовою не погоджується у зв'язку з тим, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено. Факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. Наявні в позивача документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому, посилання відповідача на відсутність відомостей про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу особи з інвалідністю не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/2956/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у повному обсязі. В результаті розгляду поданих позивачем документів для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни було встановлено відсутність підтверджуючих довідок, копій наказів, витягів з наказів, розпоряджень чи документального підтвердження щодо залучення позивача до складу формувань саме Цивільної оборони, а тому встановити статус «Особа з інвалідністю внаслідок війни» та видати відповідне посвідчення немає законних підстав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Захворювання позивача (ранній церебральний а/с; склеротична-гіпертоніч дисциркуляторна енцефалопатія 2 ст. із лівобічною пірамідною недостатність вегетативною дисфункцією, симпато-адреналовими кризами) зв'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №925 від 19.12.2006 року.
У позивача наявна друга група інвалідності, яка пов'язана з роботами на Чорнобильській АЕС, що підтверджується випискою із акта огляду Обласної спеціалізованої МСЕК №294369
У період з 01.09.1986 року по 31.10.1986 року працював в Управлінні механізації будівельних робіт тресту «ПІВДЕНАТОМЕНЕРГОБУД» (далі також - ВАТ «УКРЕНЕРГОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ»).
Згідно маршрутного листа ВАТ «УКРЕНЕРГОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ» №419 від 18.09.2006 року позивач у період з 01.09.1986 року по 15.09.1986 року виконував роботу електрозварювальника, в тому числі на базі в м. Чорнобиль.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу «Особа з інвалідністю внаслідок війни».
На вказану заяву відповідач листом від 02.06.2023 року повідомив, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи, з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Розглянувши подані позивачем документи було встановлено відсутність підтверджуючих документів, довідок, копій наказів, витягів з наказів, розпоряджень чи документального підтвердження щодо залучення позивача до складу формувань саме Цивільної оборони, а тому встановити статус «Особа з інвалідністю внаслідок війни» та видати відповідне посвідчення немає законних підстав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі - Положення №302, у редакції від 20.12.2022 року, чинній на момент виникнення спірних відносин), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 10 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (надалі - Закон № 796-XII), який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Частиною 1 статті 10 Закону № 796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Суд звертає увагу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У відповідності до положень цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Ці обставини, свідчать про поширення на позивача пільг, гарантій і компенсацій, передбачених Законом №796-XII.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII) окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон №3551-XII містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Сторонами не заперечується, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини 1 статті 9 Закону №3551-XII.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2021 у справі № 377/27/17 та від 23 листопада 2023 року у справі №810/4287/18.
Відповідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи і зазначені правові висновки Верховного Суду, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на відмову у задоволені позову розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.