06 квітня 2026 року м. Київ справа №640/22512/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2018 по 11.08.2021 включно,
- застосувати згідно з довідкою, яку надіслав Відповідач від 13.05.2020 № 189/10/1513 про нараховане грошове забезпечення за період з 01.03.2016 по 28.02.2018 (за двадцять чотири місяці, що передували звільненню з військової служби) (додаток 10 позову), розмір денного грошового забезпечення за 2 останні місяці перед звільненням, який складав - 1049 грн. (17889,12 грн. + 44004 грн. = 61893,12 грн. поділити на 59 днів дорівнює 1049,03 грн.). При цьому, з 27.03.2018 по 11.08.2021 кількість днів затримки виплати середньомісячного грошового забезпечення склала 1233 календарних дні, у зв'язку із чим середній заробіток має бути обрахований, виходячи саме з такої кількості календарних місяців та днів за визначений період.
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити (стягнути) ОСОБА_1 , середньомісячне грошове забезпечення (середньомісячний заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2018 (дня виключення зі списків особового складу військової частини) по 11.08.2021 включно в розмірі 1293454 грн. (мільйон двісті дев'яносто три тисячі чотириста п'ятдесят чотири грн.)
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 27 березня 2018 року його було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . При цьому, на день звільнення він не отримав в повному обсязі компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій. 16 вересня 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі №640/15895/19 відповідачем була нарахована та виплачена компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Також, у своїй заяві про уточнення позовних вимог, позивач зазначає, що 11 серпня 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 жовтня 2020 року по справі №640/12864/19 відповідачем була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 2 359,14 грн.
Проте, відповідачем не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2018 року по 11.08.2021 року.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим, змушений був звернутися до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22512/21 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року суддею Кочановою П.В. прийнято до провадження адміністративну справу №640/22512/21, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Матеріали справи містять відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Питання щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не було унормовано. Тільки рішенням Верховного Суду України у зразковій справі від 16 травня 2019 року № 620/4218/18 було унормовано цю розбіжність.
Таким чином, вважає позовні вимоги Позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 розміру середнього заробітку за період з 27.03.2018 по 16.09.2020 безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Окрім того, вважає, шо позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки строк розпочався з моменту ознайомлення позивача з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 9 лютого 2018 року №20.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив відповідача, в якому зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
26 жовтня 2021 року, представником Військової частини НОМЕР_1 , надані до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що позивач не звертався до відповідача у день звільнення щодо зазначеного питання, оскільки не вважав це заборгованістю, як і відповідач. Зазначає, що після набрання законної сили рішенням суду, військова частина НОМЕР_1 одразу здійснила виплату.
Також, 11 листопада 2021 року представником відповідача надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких військова частина НОМЕР_1 позов не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем надано до суду відповідь на заперечення відповідача, в яких вважає свої позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача не враховувати як такі, що не відповідають дійсності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року витребувано від Міністерства оборони України інформацію щодо зміни найменування з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року вирішено в подальшому найменування Військової частини НОМЕР_1 вказувати - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені докази (платіжне доручення, тощо) виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року №640/12864/19.
На виконання ухвали суду від 19 січня 2026 року, відповідачем надано витребувані судом докази.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м.Києві).
Згідно з витягом з наказу Міністерства оборони України від 15 січня 2018 року №20, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я) полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння з військової техніки Збройних Сил України.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 9 лютого 2018 року №20, полковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини, звільненого наказом Міністра оборони України від 15 січня 2018 року № 20 у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 09 лютого 2018 року вважати, що справи та посаду здав та вибув у щорічну основну відпустку за 2018 рік на 45 діб з 10 лютого по 27 березня 2018 року до м. Київ. З 27 березня 2018 року виключити із списків особового кладу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі №640/15895/19, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у частині невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.03.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.03.2018.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі №640/15895/19 набрало законної сили 7 серпня 2020 року.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі №640/15895/19, ОСОБА_1 перераховано 16 вересня 2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 кошти у розмірі 38 596,56 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 жовтня 2020 року по справі №640/12864/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у частині невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_5 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року по справі №640/12864/19, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишено без змін.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 жовтня 2020 року по справі №640/12864/19, ОСОБА_1 перераховано 10 серпня 2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 кошти у розмірі 2 359,14 грн.
Отже, судом встановлено, що на виконання вказаних рішень суду було нараховано та виплачено позивачу кошти в загальній сумі 40 955,70 грн, та остаточний розрахунок за вказаними рішеннями було проведено лише 10 серпня 2021 року (дата останньої виплати).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Поряд із цим аналіз чинної практики Верховного Суду, дає достатні правові підстави суду виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Подібну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23
Таким чином, доводи відповідача щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі №640/15895/19 встановлено право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.03.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 жовтня 2020 року по справі №640/12864/19, встановлено право позивача при звільненні з військової служби на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.
Після виконання зазначених рішень відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності, суд виходить з таких міркувань.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням особливостей нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, виходячи із кількості календарних днів у місяці.
Отже, із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач звільнений з військової служби з 27 березня 2018 року.
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 28 березня 2018 року, з дня, наступного за днем, у якому позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 28.03.2018 року по 09.08.2021 року (10.08.2021 проведено остаточний розрахунок).
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період 28.03.2018 року по 09.08.2021 року, суд враховує таке.
Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення, наданою відповідачем від 22.01.2026 №11, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні повні календарні місяці служби становить - 574,92 грн. (19019,20+14901,64)/59.
Разом з тим, з наявної в матеріалах справи довідки від 13.05.2020 року №189/10/1513 про нараховане грошове забезпечення за період з 01.03.2016 року по 28.02.2018 року, судом встановлено, що у січні 2018 року позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 17 889,12 грн., у лютому 2018 року позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 44 004,00 грн., з якого 12 492,40 грн. становить грошова допомога для оздоровлення та 12 492,40 грн. становить матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до підпункту "б" пункту 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні повні календарні місяці служби становить - 625,56 грн. (17 889,12 (січень 2018)+19 019,20 (44004,00-12 492,40-12 492,40 (лютий 2018))/59.
За результатами арифметичного підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 28.03.2018 (наступний день після звільнення) по 09.08.2021 (10.08.2021 проведено фактичний розрахунок) - 1231 день.
У даному випадку, суд враховує, що оскільки спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 28.03.2018 року (наступний день після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача) по 09.08.2021 року (10.08.2021 проведено остаточний розрахунок), відтак, згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, спірні правовідносини регулюються редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
У той же час, слід зазначити, що сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення.
Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, звернуто увагу, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При цьому, слід враховувати наявність судового спору між сторонами, як працівником та роботодавцем відповідно, з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, дату його ініціювання позивачем, тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення судового спору.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Отже, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв'язку із затримкою в остаточному розрахунку при звільненні за період з 28.03.2018 по 09.08.2021 становить 1231 дні х 625,56 грн = 770 064,36 грн.
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату 40 955,70 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 40 955,70 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 28.03.2018 по 09.08.2021 становить 5,32 % (40 955,70/770 064,36 х 100).
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,32% розраховується наступним чином: 625,56 грн (середньоденний заробіток позивача) х 5,32 % = 33,28 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 33,28 грн х 1231 (днів затримки розрахунку) = 40 967,68 грн.
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 40 967,68 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі 821/197/18.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 40 967,68 грн.
Щодо вимоги позивача про застосування згідно з довідкою, яку надіслав Відповідач від 13.05.2020 № 189/10/1513 про нараховане грошове забезпечення за період з 01.03.2016 по 28.02.2018 (за двадцять чотири місяці, що передували звільненню з військової служби), розмір денного грошового забезпечення за 2 останні місяці перед звільненням, який складав - 1049 грн. (17889,12 грн. + 44004 грн. = 61893,12 грн. поділити на 59 днів дорівнює 1049,03 грн.). При цьому, з 27.03.2018 по 11.08.2021 кількість днів затримки виплати середньомісячного грошового забезпечення склала 1233 календарних дні, у зв'язку із чим середній заробіток має бути обрахований, виходячи саме з такої кількості календарних місяців та днів за визначений період, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що розрахунки позивача спростовуються Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та розрахунками суду.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 10 серпня 2021 року, до суду позивач звернувся засобами поштового зв'язку 9 серпня 2021 року, у зв'язку з чим, суд вважає, що позивачем строк звернення до суду не порушено.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2018 року по 09.08.2021 року включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2018 року по 09.08.2021 року в сумі 40 967,68 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 6 квітня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.