про залишення позовної заяви без руху
06 квітня 2026 року Київ № 320/11226/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 12.03.2026 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у нездійсненні переведення та виплати пенсії з червня 2022 до серпень 2025, ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відшкодувати нездійснені виплати пенсії з червня 2022 по серпень 2025 ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2026 складає 3328,00 грн.
Прохальна частина позову містить основну та похідну вимоги немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до суду із цим позовом, позивачеві слід було сплатити 1331,20 грн судового збору за заявлені позовні вимоги немайнового характеру.
На підтвердження сплати судового збору позивачем приєднано дві квитанції від 24.09.2025 № 1.324079433.1 про сплату 1211,20 грн та від 10.03.2026 № 1.566762234.1 про сплату 120,00 грн.
Із комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Київського окружного адміністративного суду встановлено, що квитанція від 24.09.2025 № 1.324079433.1 про сплату 1211,20 грн судового збору була доказом у межах судового провадження у справі № 320/48218/25. Судом установлено, що відповідно до ухвали від 20.10.2025 у справі № 320/48218/25 позовну заяву повернуто позивачу. Проте питання про повернення судового збору не вирішувалось.
Оскільки представлена суду в якості доказів сплати судового збору квитанція була доказом у межах адміністративної справи № 320/48218/25, суд не бере її в якості доказів сплати судового збору за подання цього позову.
Разом із тим, позивач не позбавлена права звернутись до суду з відповідним клопотанням у межах адміністративної справи № 320/48218/25 про повернення сплаченого судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, позивачеві слід доплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Щодо строку звернення до суду, слід зазначити таке.
За приписами частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частин першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення її прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз названих норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Тож, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
За нормами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
У практиці Верховного Суду, а саме у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, сформовано такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії.
Так, у названому рішенні зазначено таке: «Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року».
У межах спірних правовідносин предметом позову є бездіяльність пенсійного органу щодо не призначення та невиплати пенсії, починаючи з 2022 року.
Як свідчать додані до позову документи, вперше до відповідача позивач звернулася із заявою від 01.12.2022 про призначення та виплату пенсії, у відповідь на яку отримано лист Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 27.12.2022 № 28607-28335/О-02/8-2600/22, яким позивачу було відмовлено у розгляді її звернення. При цьому, роз'яснено, що у випадку незгоди з прийнятим за результатом розгляду звернення рішенням, позивачка має право оскаржити його до суду в установленому законом порядку.
Позивач у позові вказує, що у подальшому також неодноразово зверталась до відповідача із заявами, однак отримувала відмови.
Як видно з перерахунку пенсії, позивачу на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.08.2025 № 262140016411 було здійснено перерахунок пенсії за віком, пенсія призначена з 13.08.2025 довічно за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий 13.08.2025. Не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення РФ з 18.07.2025.
Проте, суд констатує, що про порушення своїх прав позивач дізналася із листа відповідача ще у 2022 році, відтак із 2022 року не була позбавлена можливості звернутись до суду за захистом своїх прав.
При цьому до суду із позовною заявою позивач вперше звернулася лише 25.09.2025, подавши її засобами поштового зв'язку, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення.
Таку позовну заяву було повернуто ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 320/48218/25, яку позивач в апеляційному порядку не оскаржувала та повторно звернулася до суду із цим позовом 12.03.2026.
До позовної заяви додала клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтувала аналогічними у позовній заяві та наведеними вище судом обставинами щодо обізнаності про порушення її прав ще у 2022 році.
Зазначила і про звернення до суду з аналогічним позовом, який було повернуто ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 320/48218/25.
Наголосила, що Київським окружним адміністративним судом у межах справи № 320/48218/25 їй не було надіслано ухвалу суду щодо усунення недоліків позовної заяви, хоча в ухвалі суду зазначено, що копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслано позивачу за адресою вказаною позивачем у позовній заяві рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення (№ 067022127877), та до суду повернувся конверт із вкладенням з відміткою: причина повернення: «за закінченням терміну зберігання». Звернувшись до відділення Укрпошти, їй було повідомлено, що листи на її ім'я у період з вересня 2025 по січень 2026 включно не надходили.
За результатами вивчення змісту клопотання, судом не встановлено поважних причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, а наведені у клопотання підстави пропуску названого строку суд не визнає поважними.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, що перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом подання до суду:
- оригіналу документа про доплату судового збору у розмірі 1211,20 грн;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних належних та допустимих доказів.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
1. Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали.
3. Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати (видати) позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Леонтович А.М.