07 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/10356/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького нотаріального округу Войціховський Андрій Васильович,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила: усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести ОСОБА_1 до кола спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_5 , в подальшому подала позовну заяву в новій редакції (а.с.3-9, 36-40).
В обґрунтування вимог вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне останньому на праві власності майно.
Зазначала, що в її брата є біологічна донька від першого шлюбу ОСОБА_6 , з якою він не підтримував стосунки, однак остання подала заяву про прийняття спадщини.
Наголошує, що вона все життя підтримувала брата, разом святкували свята, відпочивали, сплатила будівництво добудови до батьківського будинку, власником якого був ОСОБА_5 , а перед смертю її брат захворів та перебував на стаціонарі в лікарні, і вона як сестра провідувала його, купляла ліки за необхідності, Провадження №22-ц/822/573/26
здійснила поховання, а донька від першого шлюбу має бути усунута від спадкування, оскільки її дії були направлені лише на заволодіння майном.
Наведене в сукупності свідчить про байдужість відповідачки ОСОБА_2 до батька, ухилення від морального, реального й фактичного обов'язку щодо догляду за таким, а тому вважає, що останню слід усунути від спадкування, а її внести до кола спадкоємців 1 черги.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що копії всіх документів, які подавались відповідачем ОСОБА_2 та її представником, не засвідчені належним чином, не містять засвідчувальньний напис, що є порушенням ДСТУ 4163-2003, а отже такі докази є недопустимими.
Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що стороною позивача не доведено підстави для задоволення позову.
Також звертає увагу на те, що нею понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, що підтверджує копією договору про надання правничої допомоги та квитанціє про оплату грошових коштів (т.2 а.с.203-209).
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що у справі відсутні належні та допустимі докази, які б у своїй сукупності надали змогу дійти висновку про те, що ОСОБА_5 через вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував саме у безпорадному стані, а ОСОБА_1 не довела ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, винної поведінки останньої, зокрема відмову від надання батькові допомоги і потребу спадкодавця у допомозі саме від неї.
Також суд виснував, що позивачкою не доведено наявність сукупності юридичних фактів щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування, а тому прийшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ч.2 ст.1259 ЦК України та задоволення вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування, а саме внесення ОСОБА_1 в коло спадкоємців 1-ї черги після смерті ОСОБА_5 .
Крім того, відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_3 , суд виходив з того, що остання є неналежним відповідачем та до неї не заявлено жодної вимоги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що рішення наведеним вище вимогам закону відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком зазначено ОСОБА_8 , матір'ю ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.15).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 та довідкою про причину смерті №147/99 від 09.02.2024 року (т.1 а.с.17, 19), після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.41-46).
У період з 30.01.2024 року по 08.02.2024 року ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Центральна міська клінічна лікарня» (т.1 а.с.18).
10.02.2024 року між ОСОБА_1 та КП «Муніципальна ритуальна служба» було укладено договір на облаштування місця поховання, продаж ритуальних товарів для поховання померлого ОСОБА_5 (т.1 а.с.22).
У відповідності до копій накладних від 10.02.2024 року та 11.02.2024 року ОСОБА_1 замовлено речі для поховання та поминальний обід (т.1 а.с.23).
Приватним нотаріусом ЧМНО Войціховським А.В. заведено спадкову справу №5/2024 щодо смерті ОСОБА_5 , спадкоємцями після смерті померлого є його донька ОСОБА_2 , сестра ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (т.1 а.с.25).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28.07.2017 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , зареєстрований 04.03.2005 року ВДРАЦС ЧМУЮ, актовий запис №271 - розірвано (т.1 а.с.26).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.10.2006 року у справі №2-2594 скасовано усиновлення ОСОБА_11 дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Чернівці, внесено зміни в актовий запис (т.1 а.с.27-28).
ОСОБА_1 у липні 2024 року звернулася до Чернівецької окружної прокуратури із заявою про вчинення злочину, що також підтверджується і витягом з ЄРДР №42024266010000198 (т.1 а.с.29-30).
ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками зазначені ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.83-84).
Матеріали справи містять також копії посмертного епікризу ОСОБА_5 , перелік медикаментозного лікування, товарні чеки на ліки, платіжні інструкції про переказ коштів ОСОБА_15 на ім'я ОСОБА_5 , видаткові накладні, медичні заключення, технічний паспорт на житловий будинок, належний ОСОБА_5 , лабораторні дослідження, результати УЗД (т.1 а.с.99-102, 137-141, 152-187).
ОСОБА_2 надано копії накладних які містять перелік речей для поховання та поминальний обід з примітками «оплачено» (т.1 а.с.108).
Щодо суті спору, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звернувшись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалася на наявність підстав, визначених ч.5 ст.1224 ЦК України, для усунення відповідачки ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, стверджуючи, що остання, будучи донькою спадкодавця ОСОБА_5 , який через хворобу потребував піклування і догляду, а донька не надавала йому допомоги.
Отже, предметом позову у цій справі є усунення від права спадкування та зміна черговості одержання права на спадкування, що є винятком із загального правила черговості спадкування за законом та встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом.
Відповідно до ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частинами 1 та 2 статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).
Стаття 1259 ЦК України визначає підстави та порядок зміни черговості одержання права на спадкування.
Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
В силу усталеної практики Верховного Суду щодо застосування статті 1259 ЦК України (див. постанови від 18 лютого 2019 року у справі №569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі №521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі №755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі №431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі №565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі №266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі №755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі №592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі №233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі №331/6453/18), суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин.
При цьому, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
З правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 лютого 2022 року у справі №759/18917/17, вбачається, що у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Так, факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
У пункті 6 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Велика Палата Верховного Суду (див. пункт 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц) наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Згідно з матеріалами справи позивач стверджувала, що відповідачка ОСОБА_2 повинна бути усунута від спадкування з підстав не підтримання стосунків з батьком, ненадання такому допомоги, а останній такої потребував і перебував у безпорадному стані.
Суд першої інстанції за результатами належної оцінки наявних у справі доказів дійшов цілком обґрунтованого висновку, що наданих позивачкою доказів недостатньо для доведення сукупності обставин, необхідних для усунення ОСОБА_2 на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України від спадкування за законом після смерті батька, оскільки не доведено (наявними доказами та показами свідків), що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані, потребував допомоги від доньки, звертався за такою, а остання могла надавати відповідну допомогу, однак умисно ухилялася від такої дії.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що суд першої інстанції не перешкоджав позивачці у здійсненні нею процесуальних прав та обов'язків щодо надання доказів на підтвердження позовних вимог, а апелянтом не мотивовано та не доведено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або їх дослідження.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу невідповідності ДСТУ 4163-2003 наданих стороною відповідача ОСОБА_2 письмових доказів, то колегія суддів останні не бере до уваги, оскільки ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» наказом від 01.07.2020 року №144 «Про прийняття та скасування національних стандартів» скасувало чинність національного стандарту з 01 вересня 2021 року ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів». Крім того, у цьому спорі тягар доказування покладається на позивача, тому належність спростування вимог відповідачем стосується лише обґрунтованих доказів позивача, яких суду не надано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Так, як уже зазначалося у відзиві на апеляційну скаргу, сторона відповідача ОСОБА_2 просила стягнути витрати на правничу допомогу, які понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн, що підтверджує копією договору про надання правничої допомоги та квитанціє про оплату грошових коштів.
Так, матеріали справи містять: договір №10/03-26 від 10.03.2026 року про надання професійної правничої допомоги, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Рендюк Л.І., де крім іншого, в п.3 обумовлено фіксований гонорар у розмірі 10 000 грн (т.2 а.с.208).
Сплата 10000 грн ОСОБА_2 адвокату Рендюк Л.І. підтверджена копією квитанції від 16.03.2026 року (т.2 а.с.209).
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
В силу статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, подані стороною відповідача ОСОБА_2 , є підставою для відшкодування таких витрат.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує складність справи, її категорію, вважає, що розмір гонорару, визначений ОСОБА_2 та її адвокатом, не є завищеним щодо іншої сторони, їх стягнення не становитиме для позивачки надмірний тягар, не суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з позивачки на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000, який буде достатнім, співмірним і справедливим.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 січня 2026 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк