Справа № 638/1291/22 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/871/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК України
Іменем України
01 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харков в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника на ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10.02.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 10.02.2026 року продовжено строк тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК України, до 10 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
На вищевказану ухвалу захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10.02.2026 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту в будь-якій формі. У разі, якщо суд не знайде підстав для зміни запобіжного заходу, визначити розмір застави, який відповідає майновому стану обвинуваченого і який буде достатнім.
Також автор апеляційної скарги просить звернути увагу на судове засіданні від 15.07.2025 року - допит потерпілого в залі судового засідання.
На думку сторони захисту, стороною обвинувачення не було доведено, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України існують, не доведено вагомість аргументів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Судом проігноровано зауваження, що ОСОБА_7 мас міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, мас постійне місце мешкання та реєстрації.
Крім того, допитаний в судовому засіданні потерпілий по кримінальному провадженню внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 1202522120000213 від 31 січня 2025 року не впізнав обвинуваченого, як особу, яка вчинила стосовно нього кримінальний злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, по якому стосовно обвинуваченого обирався та неодноразово продовжувався запобіжний захід у вигляди тримання під вартою.
По кримінальному провадженню N° 12021220000000915 від 23 червня 2021 РОКУ за ч. 2 ст. 307. ч. 1 ст. 309. ч. 2 ст. 310 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався та строк дії запобіжного заходу продовжується по епізоду обвинувачення, за кримінальним провадженням № 1202522120000213 від 31 січня 2025 року за ч. 2 єт.15. ч. 1 ст. 115 КК України.
Наголошує, що ОСОБА_8 від працівників правоохоронних органів не переховувався, під час проведення першочергових дій правоохоронних органів не чинив опору та надавав свідчення з приводу підозри відносно нього, ризику впливу на свідків також не має, адже обвинувачений не має контакту з ними.
В доповнення до апеляційної скарги сторона захисту додає медичні довідки ОСОБА_9 , якими встановлено в останнього є ряд захворювань, а саме церебральний атеросклероз, новоутворення верхньої частки лівої легені, новоутворення обох наднирників.
В судовому засіданні захисник підтримував вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, зазначив, що стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 значно погіршився, хворіє на онкологію, зазначив, що належне обстеження та лікування в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не можливе.
Прокурор та обвинувачений, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися, на участі не наполягали, жодних клопотань, що перешкоджають розгляду справи, не надали.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку захисника, який просив задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК України. Обвинувальні акти внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021220000000915 від 23 червня 2021 року та № 1202522120000213 від 31 січня 2025 року тобто в тому числі і особливо тяжкого злочину.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків. За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Враховуючи характер обставин вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме те, що він обвинувачуються у вчиненні злочинів, в тому числі такого який відноситься до особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого та наявність у цьому кримінальному провадженні суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім того, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні захисник посилається на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого під час перебування під вартою.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що будь-яких відомостей про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою через стан здоров'я, надані суду матеріали не містять, не надано таких даних і стороною захисту під час апеляційного розгляду.
Додатково суд звертає увагу, що відповідно до відповіді КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради від 25.03.2026 року вбачається, що наявність у ОСОБА_7 тяжкої хвороби відповідно до Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, згідно з додатком 13 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 р. №1348/5/572, не встановлювалась.
Крім того, відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України. Обвинувачений та його захисник не позбавлені процесуальної можливості звертатися до суду із клопотанням про проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення у обвинуваченого захворювань, які перешкоджають перебуванню під вартою, і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу.
Крім того, сторона захисту не позбавлена та має право звертатися з відповідними клопотаннями про забезпечення лікування до суду першої інстанції або адміністрації установи, де він перебуває під вартою, та у випадку відсутності відповідного реагування з боку посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» оскаржувати такі дії чи бездіяльність у встановленому законом порядку.
На час апеляційного розгляду, колегії суддів не надано доказів, які б підтверджували неможливість перебування обвинуваченого під вартою та неможливість отримання ним належного, необхідного лікування та медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на необхідності звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10.02.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання передбачених ст. 28 КПК України розумних строків розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: