Провадження № 11-кп/803/1499/26 Справа № 209/3049/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 10 березня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Дніпровського районного суду міста Кам'янського перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 10 березня 2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20-00 години 06 травня 2026 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 166 400,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду чи прокурора;
- не відлучатися за межі м. Кам'янського Дніпропетровської області без дозволу прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватись від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню;
- здати на зберігання до органу досудового розслідування свій паспорт для виїзду за кордон.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, необґрунтованістю, невмотивованістю та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Аргументує тим, що прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК, а всі твердження про їх наявність ґрунтуються на тому, що обвинувачений раніше судимий, хоча після того, як він пішов на згоду з тим самим прокурором та тим самим оперативним працівником, вони відразу після набрання обвинувальним вироком сили за наслідками затвердження угоди, розпочали нове кримінальне провадження за ч.1 ст.307 КК, за заявами та показами осіб, які мають наркотичну залежність, вже два роки не можуть з'явитися до суду, та всі перебувають під адміністративним наглядом. При цьому, наявність ризику впливу на свідків та агента поліції підтверджується лише тим, що вказані особи не можуть вже два роки з'явитися за викликами суду, а прокурор не може забезпечити їх явку після того, як надає вказівки оперативним підрозділам щодо їх відшукання.
Вказує, що відповідно до порядку дослідження доказів наданих суду прокурором від 17.09.2024, до цього часу в судовому засіданні не надано суду і не досліджено в судовому засідання жодного прямого доказу вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_8 за версією сторони обвинувачення, а більша частина матеріалів НСРД навіть не відповідає календарним датам імовірного вчинення злочину.
Водночас, прокурором не було надано витягу з ЄРДР від 09.07.2023 або 19.02.2024 за ч.2 ст.307 КК у відношенні обвинуваченого ОСОБА_8 , як і не надано постанову про зміну правової кваліфікації слідчого або прокурора з ч.1 на ч.2 ст.307 КК перед або після повідомлення ОСОБА_8 про підозру за подіями які мали місце, в період з 09.07.2023 по 19.02.2024.
Стверджує, що суд першої інстанції не навів достатніх мотивів неврахування правової позиції сторони захисту в порядку ст.22 КПК в частині посилання на обов'язкову до врахування практику ЄСПЛ.
Також зазначає, що ОСОБА_8 тримається під вартою по даному кримінальному провадженню з 20.03.2024 року, тобто вже два роки, за штучно створеним та завищеним складом злочину, а судами першої та апеляційної інстанції до цього часу не виконані завдання кримінального процесу та покладені на суд обов'язки під час перевірки доказів самого факту існування ризиків, їх оцінки та перевірки підстав продовження їх існування, які виправдовують тримання особи під вартою понад 14 місяців з моменту затримання.
Поміж іншого зауважує, що досліджені в суді першої інстанції докази не є належними та допустимими, оскільки під час їх збирання було істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, а також ними не підтверджуються фактичні обставини, викладені в обвинуваченні.
Разом з тим, наголошує, що кожного року суд зменшує обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави. 10.03.2026 суд вчергове продовжив визначати обвинуваченому непомірний розмір застави у розмірі 50 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для завідомо непрацюючої особи, у якої навіть помер батько 24.12.2024 ОСОБА_9 , 1960 р.н., не дочекавшись зміни запобіжного заходу на справедливий, а мати ОСОБА_10 , 1961 р.н., являється пенсіонером, інвалідом 3-ї групи із пенсією 4 350 грн.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 10 березня 2026 року та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового або нічного домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового або нічного домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є нетяжкими та тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить суворість, тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, обізнаність з даними свідків по справі, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, та знову обвинувачується у скоєні аналогічних кримінальних правопорушень вчинених під час іспитового строку, що свідчить про його стійку протиправну поведінку.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення ст.28 КПК, а також те, що згідно наданої апеляційному суду довідки про рух справи кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, судом досліджено письмові докази, допитано частину свідків у кримінальному провадженні, справа призначається до розгляду два-три рази на місяць, а відкладаються судові засідання за об'єктивних причин. Отже, враховуючи, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не допитано усіх свідків, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 06 травня 2026 року включно та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту або нічного домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, посилання захисника на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки розгляд кримінального провадження триває, судом встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, а також під час апеляційного перегляду не встановлено затягування розгляду справи зі сторони суду чи прокурора.
Разом з тим, доводи сторони захисту щодо неналежності та недопустимості зібраних під час досудового розслідування доказів, істотного порушення вимог закону під час їх збирання, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінальних правопорушень, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_8 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. При цьому, апеляційний суд враховує, що оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_8 при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вже зменшено заставу на 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підстав для подальшого зменшення визначеного судом розміру застави, на чому наполягає сторона захисту, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається сторона захисту, не впливають на правильність прийнятого місцевим судом рішення.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 10 березня 2026 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 10 березня 2026 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 06 травня 2026 року включно, з альтернативою внесення застави у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму, що становить 166 400,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4