Провадження № 11-кп/803/1495/26 Справа № 181/1445/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України (далі-КК).
За матеріалами справи ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 липня 2024 року відносно ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого, в подальшому, місцевим судом неодноразово продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та невмотивованістю.
В обґрунтування, посилаючись на практику ЄСПЛ зазначає, що жоден ризик, передбачений ст.177 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі-КПК) є непідтвердженим, оскільки обвинуваченому не має сенсу переховуватися від суду, так як він є військовослужбовцем та прагне захищати рідну землю, впливати на свідків, оскільки останні вже надали пояснення та були допитані. Крім того, жодних доказів, які б прямо підтверджували причетність ОСОБА_8 до інкримінованого злочину не має.
Разом з тим зауважує, що нею, як захисником, було подано до Межівського районного суду Дніпропетровської області клопотання про направлення обвинуваченого для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , без закриття кримінальної справи. Однак, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року обвинувальний акт по справі направлено до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у зв'язку з чим, подане нею клопотання не було розглянуто. При цьому, Межівським районним судом Дніпропетровської області її клопотання отримано, зареєстровано, однак не повернуто. У той-же час, 21 травня 2025 року обвинуваченим під час судового засідання було надано оригінал згоди на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , проте ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року йому було відмовлено.
Також вказує, що при ухваленні рішення судом не взято до уваги, що обвинувачений одружений, має на утриманні спільну доньку з дружиною, двох дітей від попереднього шлюбу, а також чотирьох дітей під опікою. Крім того, за увесь час перебування під вартою обвинувачений постійно наголошує на тому, що він бажає надалі проходити військову службу у ЗСУ та бути корисним державі та суспільству.
Поміж іншого наголошує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою вже понад 1 рік 8 місяців, судові засідання призначаються виключно для продовження строку тримання його під вартою, сторона обвинувачення свідків не доставляє вже понад три засіданні, а двоє допитаних раніше свідків сторони обвинувачення вказали, що ОСОБА_8 не мав наміру ухилятися від військової служби назавжди і був відсутній півтори доби.
З огляду на викладене сторона захисту просить апеляційний суд скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання для проходження подальшої військової служби.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання для проходження подальшої військової служби, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, можливість впливу на свідків, які проходять разом з ним військову службу, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК, є військовослужбовцем військової служби та обвинувачується у дезертирстві.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не допитано свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді особистого зобов'язання, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч.8 ст. 176 КПК, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 родини та утриманців, в тому числі, дітей, які перебувають під опікою, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом з цим, доводи сторони захисту щодо відсутності доказів, які б прямо вказували на причетність ОСОБА_8 до інкримінованого злочину, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
У той-же час, з огляду на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою (з 26 липня 2024 року) та введення на території країни правового режиму воєнного стану, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 998 400,00 грн, який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_8 .
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року скасувати на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 року включно та визначенням альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 998 400,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182,199 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411, 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Самарівського відділу Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_9 про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 року включно.
Встановити заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 998 400,00 гривень.
На підставі ч.5 ст.194 КПК у разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави ОСОБА_8 підлягає негайному звільненню з-під варти та вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Встановити термін дії покладених судом на ОСОБА_8 обов'язків до 10 травня 2026 року включно, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.
Роз'яснити ОСОБА_8 , що у разі невиконання ним покладених на нього цією ухвалою обов'язків, застава звертається у дохід держави.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4