Провадження № 11-сс/803/654/26 Справа № 199/2755/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ :
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 березня 2026 року про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області, громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, маючого на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого водієм в КП «Міськзелендбуд» ДМР, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 Кримінального кодексу України (далі - КК), -
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому неодноразово продовжений, останній раз Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026, строком на 90 діб, тобто до 04.05.2026.
24 лютого 2022 року Указами Президента України № 64/2022 та № 69/2022 оголошено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб ЗСУ, НГУ, СБУ, ДПСУ та інших військових формувань.
06 березня 2026 року, приблизно о 16:50 години, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі за текстом ІНФОРМАЦІЯ_5 ), якому присвоєно військове звання «солдат», видано військовий квиток, наділено службовими повноваженнями з метою виконання мобілізаційних заходів та призову на військову службу по мобілізації в особливий період, а саме оповіщення військовозобов'язаних на території міста Дніпра, спільно з іншими представниками РТЦК та СП здійснили виїзд для проведення оповіщення та вручення повісток про призов на військову службу, та знаходились поблизу будинку АДРЕСА_2 , де зупинили для перевірки військово-облікових документів ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , поруч з яким поруч перебував ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Знаходячись у вказаному місці та час, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що перед ними військовослужбовці, які виконують громадський обов'язок, серед яких знаходився потерпілий ОСОБА_10 у військовому однострої з шевронами та знаками розрізнення, який представився, назвав свою посаду та військове звання і повідомили про підстави перевірки військово-облікових документів у ОСОБА_11 , однак останній відмовлявся називати свої анкетні данні та надавати для перевірки військо-облікові документи.
Так, ОСОБА_7 , знаходячись у поруч зі ОСОБА_11 та представниками ІНФОРМАЦІЯ_8 , які в цей час здійснювали перевірку документів, достовірно знаючи, що останні перебувають при виконанні службових обов'язків та виконують громадських обов'язок, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою припинення законної діяльності військовослужбовців, серед яких знаходився потерпілий ОСОБА_10 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчиняв активні протиправні дії, зокрема, дістав наявний при ньому предмет, зовні схожий на ніж, та утримуючи в руці, умисно наніс ОСОБА_10 тілесне ушкодження в область стегна лівої ноги.
Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.2 ст.350 КК, як такі, що виразилися в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з його службовою діяльністю.
06.03.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК.
06.03.2026 о 17:30 годині ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) та 07.03.2026 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 березня 2026 року частково задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_12 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області ОСОБА_6 , про застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, звільнено підозрюваного з-під варти в залі суду та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 05 травня 2026 року, із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 22:00 години до 06:00 години, крім випадків необхідності отримання невідкладної медичної допомоги та в разі виникнення надзвичайних ситуацій, які б унеможливили безпечне для життя та здоров'я перебування підозрюваного у житлі.
Відповідно до ч.5 ст.194 КПК на підозрюваного ОСОБА_7 покладені такі обов'язки:
-прибувати до слідчого, прокурора і суду за першою вимогою;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- не відлучатись із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали слідчого судді у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді вважає, що ним повністю доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі, домашнього арешту, не забезпечить виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків та не забезпечить запобігання ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК.
В обґрунтування зазначає, що слідчим суддею не надано належну оцінку доданому до клопотання додатку, а саме протоколу допиту свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що після вчинення злочину, а саме безпосередньо після нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , ОСОБА_7 демонстративно показував ніж свідку, агресивно кидався на свідків, розмахуючи ножем у хаотичному порядку, а побачивши працівника поліції кинув ніж в сторону залізно-дорожніх вагонів з вугіллям. Тобто останній чинив дії задля перешкоджання кримінальному провадженню.
Таким чином прокурор стверджує, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 не суперечитиме п.2 ч.3 ст.132 КПК та правовим позиціям ЄСПЛ, оскільки саме такий запобіжний захід дозволить уникнути настання зазначених вище ризиків і забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене прокурор просить апеляційний суд скасувати ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 березня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення прокурора на підтримку доводів поданої ним апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати рішення слідчого судді та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, вислухавши пояснення підозрюваного та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили відмовити у її задоволенні, а рішення слідчого судді залишити без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону слідчим суддею дотримано у повному обсязі.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є - запобіжні заходи.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до положень ст.177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
У своїх численних рішеннях ЄСПЛ неодноразово вказував, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Як зазначено у п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як:
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Згідно з уставленою практикою Європейського суду з прав людини встановлюється існування презумпції на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення від 24.07.2003 у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).
Більш того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахла проти Сполученого Королівства», «будь-яке позбавлення волі має здійснюватися не тільки відповідно до основних процесуальних норм національного права, а також відповідати меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11, тобто захищати людину від свавільного позбавлення волі».
Положеннями п.3 ч.2 ст.183 КПК передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
За змістом положень частини першої та другої статті 181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Мотивуючи своє рішення про часткове задоволення клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 та обираючи стосовно нього інший більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, слідчий суддя послався на доведеність стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК, а також на наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або та суду.
Окрім того, слідчий суддя, враховуючи положення ч.2 ст.183 КПК, а також дані про особу підозрюваного, який має повну середню освіту, зареєстроване місце проживання, є батьком 4-х дітей, в тому числі неповнолітньої доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , офіційно працевлаштований водієм в КП «Міськзеленбуд» ДМР, де має відстрочку від призову на військову службу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, санкція ч.2 ст.350 КК обмежується позбавлення волі на строк до 5 років, дійшов висновків про неможливість застосування до підозрюваного ОСОБА_7 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Ці висновки не оспорюються в апеляційній скарзі, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.404 КПК апеляційним судом не перевіряються.
Натомість слідчий суддя дійшов висновку про недоведеність стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п.3,5 ч.1 ст.177 КПК, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Так, всупереч доводам апелянта, слідчий суддя у своєму рішенні зазначив, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених п.п.3,5 ч.1 ст.177 КПК, тобто ризиків того, що підозрюваний ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки потерпілий та свідки є військовослужбовцями ЗСУ та працюють в ІНФОРМАЦІЯ_9 , підозрюваний не має попередніх судимостей та підозрюється у злочині, який не є корисливим. Такі висновки слідчого судді є правильними, оскільки вони випливають із змісту поданого клопотання та не спростовуються доданими до клопотання письмовими доказами (а.с.1-6).
Отже, всупереч доводам прокурора, слідчий суддя, з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкості покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_7 у разі доведеності його винуватості у скоєному, даних про особу підозрюваного, віку та стану його здоров'я, репутації, сімейного та майнового стану, який має зареєстроване місце проживання, є батьком 4-х дітей, в тому числі неповнолітньої доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , офіційно працевлаштований водієм в КП «Міськзеленбуд» ДМР, де має відстрочку від призову на військову службу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не має судимостей та повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, дійшов обґрунтованого висновку, що саме такий вид запобіжного заходу, як домашній арешт у певний період доби, забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 під час досудового розслідування, а покладені на нього згідно ч.5 ст.194 КПК обов'язки будуть достатнім стримуючим фактором для запобігання встановленому ризику, передбаченому п.1 ч.1 ст.177 КПК. Під час апеляційного розгляду прокурор зазначив, що на даний час відсутні відомості про недотримання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та порядку перебування під домашні арештом.
Отже у випадку недотримання ОСОБА_7 умов запобіжного заходу, визначеного ухвалою слідчого судді, слідчий або прокурор не позбавлені права звернутись з відповідним клопотанням до слідчого судді про зміну запобіжного заходу в порядку визначеному статтею 200 КПК.
У свою чергу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що апеляційні вимоги прокурора про обрання заподіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , який є раніше не судимою особою, без надання доказів того, що підозрюваний перебуваючи на волі, переховувався від органу досудового розслідування, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, суперечать приписам ч.2 ст.183 КПК, про що слушно зазначив слідчий суддя у своєму рішенні.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 є безпідставною та задоволенню не підлягає, а ухвала слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 березня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби стосовно підозрюваного ОСОБА_7 є законною, обґрунтованою і вмотивованою, та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 березня 2026 року про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до 05 травня 2026 року у період з 22:00 години до 06:00 години - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4