Справа № 212/11485/25
Провадження № 2/211/2773/26
06 квітня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Н.О. Сарат
при секретарі С.М. Зоріній
розглянувши увідкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів , -
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) до досягнення дитиною 23 років.
В обгрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з «24» вересня 2005 р. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривий Ріг від «24» квітня 2013 р. шлюб між ними розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на утриманні позивача. Відповідно до рішення Довгинцівського районного суду м. Кривий Ріг відповідач сплачував на користь позивача аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття. На даний час син майже досяг повноліття, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Але разом з тим, він навчається на другому курсі денного відділення передвищої освіти Відокремленого структурного підрозділу "Автотранспортний фаховий коледж Криворізького національного університету". Після досягнення сином повноліття відповідач добровільно відмовляється від утримання дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою, може працювати та отримувати дохід, а його частину віддати на утримання дитини, а відповідно до ст.. 199 СК України, він зобов'язаний утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися до досягнення ним 23 років. Оскільки спільна дитина навчається на денній формі навчання, ніякого джерела доходів не має, працевлаштуватись на роботу не має змоги, враховуючи те, що відповідач не є інвалідом, знаходиться у працездатному віці, інших дітей у нього не має, непрацездатних батька чи матері на його утриманні не перебуває, він зобов'язаний та має можливість утримувати свого повнолітнього сина - ОСОБА_3 який продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги.
Ухвалою суду від 02.02.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову підтримала.
Відповідач до суду не з'явився, про пичини неявки суд не повідомив, заяв чи відзиву не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи і інші докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з «24» вересня 2005 р.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривий Ріг від «24» квітня 2013 р. шлюб між ними розірвано.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на утриманні позивача.
Відповідно до рішення Довгинцівського районного суду м. Кривий Ріг відповідач сплачував на користь позивача аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття. На даний час син майже досяг повноліття, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Але разом з тим, він навчається на другому курсі денного відділення передвищої освіти Відокремленого структурного підрозділу "Автотранспортний фаховий коледж Криворізького національного університету". Після досягнення сином повноліття відповідач добровільно відмовляється від утримання дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою, може працювати та отримувати дохід, а його частину віддати на утримання дитини, а відповідно до ст.. 199 СК України, він зобов'язаний утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися до досягнення ним 23 років. Оскільки спільна дитина навчається на денній формі навчання, ніякого джерела доходів не має, працевлаштуватись на роботу не має змоги, враховуючи те, що відповідач не є інвалідом, знаходиться у працездатному віці, інших дітей у нього не має, непрацездатних батька чи матері на його утриманні не перебуває, він зобов'язаний та має можливість утримувати свого повнолітнього сина - ОСОБА_3 який продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 Сімейного кодексу України(далі -СК України) передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюютьсяглавою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті199,200,201цьогоКодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 р., у справі № 622/373/16-ц, в постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15, від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61-350св17).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).
Згідностатті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першоїстатті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Вирішуючи питання про допустимість та належність доказів по справі, суд зазначає, наступне. Відповідно до ст. 58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Належність до справи кожного доказу визначається судом.
Судом не встановлено, відповідно до статті 182 СК України, законних підстав для звільнення відповідача, як батька дитини, від сплати аліментів на навчання, а тому суд не має законних підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, яка продовжує навчання, адже такий обов'язок покладається на обох батьків.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно достатті 191 СК Україниаліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Так, датою подачі позову є 01.10.2025 рік.
Згідно частини першоїстатті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, а відповідач звільнений від сплати судового збору, як військовослужбовець, суд приходить до висновку про компенсування сплати судового збору по справі за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.182, ч. 1 ст.191,199,200 СК України, ст.ст.10,12,13,81,141,263,265,430 ЦПК України,суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на навчання - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, на користь матері дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_1 на період його навчання в Відокремленому структурному підрозділі "Автотранспортний фаховий коледж Криворізького національного університету", тобто до 30 червня 2027 року, починаючи стягнення з 01 жовтня 2025 року.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
На підставі пункту 1 частини першоїстатті 430 ЦПК Українидопустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 06.04.2026 року.
Суддя: Н. О. Сарат