06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 755/12332/24
провадження № 51-889ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року щодо останньої,
встановив:
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Києва, проживаючу там само за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді 240 годин громадських робіт.
Також вироком вирішено цивільний позов, заявлений потерпілим, питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні та долю речових доказів.
За обставин, детально викладених у вироку, 15 липня 2023 року, приблизно о 12:00, ОСОБА_5 заподіяла ОСОБА_6 необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
У касаційній скарзі захисник просить оскаржені судові рішення скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, що на обґрунтування винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому їй злочині суд першої інстанції спирався на показання потерпілого та свідка, чим недотримався вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що, за доводами касаційної скарги, свідчить про упередженість суду. При цьому, показанням свідка ОСОБА_7 не надав належної оцінки та не співставив їх з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Сукупність доказів, покладених в обґрунтування вироку, на переконання захисника, не доводить причетності саме ОСОБА_5 до вчиненого злочину, передбаченого ст. 128 КК, оскільки при дослідженні доказів було порушено правила їх оцінки, а під час судового розгляду суд допустив неповноту дослідження обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Таким чином, розгляд справи в суді першої інстанції був неповним, а висновки суду не відповідають встановленим фактичним обставинам кримінального провадження.
Указані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, проте цей суд належним чином не перевірив наведених захисником доводів щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, в порушення положень ч. 3 ст. 404 КПК не зважив на клопотання захисту про призначення додаткової судово-медичної та криміналістичної експертизи на встановлення автентичності відеозапису, не навів мотивів постановленого рішення, чим допустив порушення приписів ст. 370 КПК, з огляду на що безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.
Мотиви Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та зміст доданих до неї копій судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Отже, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються оцінки показань свідків на предмет їх достовірності, а також невідповідності висновків суду встановленим фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК).
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для висновків суду, а також правильність правової оцінки обставин.
Положеннями ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Як убачається з оскарженого вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з'ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, серед яких: показання потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , висновок експерта № 042-2143-2023 від 05 березня 2024 року, протокол огляду веб-сайту від 19 липня 2023 року з додатком до нього (оптичний диск), фотознімок, долучений до матеріалів справи за клопотанням свідка ОСОБА_7 від 28 серпня 2023 року, протоколи огляду предмета від 27 травня 2024 року з додатками до них (оптичний диск).
Під час судового розгляду суд вирішив заявлені стороною захисту клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_6 та криміналістичної експертизи речового доказу - DVD-диску із записом подій, у задоволенні зазначених клопотань відмовив через їх безпідставність, навів обґрунтовані мотиви такого рішення, які узгоджуються з положеннями ст. 332 КПК у взаємозв'язку з приписами ст. 242 цього Кодексу.
Суд зазначив, що підстав, передбачених ч. 1 ст. 332 КПК, для призначення експертизи немає, оскільки стороною обвинувачення в порядку ст. 242 КПК було забезпечено проведення судово-медичної експертизи під час досудового розслідування.
Разом з тим, визначених ч. 2 ст. 332 КПК підстав суд також не встановив, оскільки захисник не навів вмотивованих доводів, що існують достатні підстави вважати висновок експерта необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи й викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
Суд вірно виходив з того, що первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше, а повторна експертиза призначається тоді, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, зокрема, істотними можуть визнаватися порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. При цьому, вимога справедливого судового розгляду, з огляду на положення статей 22, 26 КПК, не накладає на суд зобов'язання доручити складання експертного висновку або проведення будь-якого іншого слідчого заходу лише тому, що сторона подала клопотання про це, суди повинні вирішити, чи є необхідним або доцільним прийняти ці докази для розгляду під часу слухання справи.
У даному провадженні суд дійшов висновку, що захисник вказаної підстави у своєму клопотанні не довів. У межах розгляду клопотання судом проаналізовано висновок експерта та встановлено, що експертиза проведена з дотриманням порядку її призначення, визначеного в КПК на час вчинення дії, про істотні порушення, в розумінні п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», у клопотанні також не йдеться, не вказується на обмеження прав обвинуваченої чи інших осіб, що не вбачається й судом.
Проаналізував суд й доводи клопотання щодо того, що існують достатні підстави вважати висновок необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи й викликає обґрунтовані сумніви в його правильності, де таких підстав не встановив.
Щодо відмови у задоволенні клопотання про проведення криміналістичної експертизи речового доказу - DVD-диску з записом подій, то суд першої інстанції також виходив з того, що у клопотанні відсутні доводи, які вказують на наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 242 КПК, до призначення експертизи судом.
Будь-яких об'єктивних даних про те, що носій інформації, долучений до кримінального провадження, містить електронні документи, створені не під час події кримінального правопорушення, а в інший час чи за інших обставин, також не встановив.
Суд навів обґрунтовані мотиви стосовно того, що твердження сторони захисту щодо можливого здійснення технічного втручання і редагування аудіо-, відеозаписів, недостовірності відображеної на них інформації, мають спиратися на об'єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів чи переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності в кримінальному процесі.
Натомість об'єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано.
У судовому засіданні було досліджено доказ - відеозапис події вчинення кримінального правопорушення, що міститься безпосередньо на DVD-R диску.
Разом з тим, будь-яких відомостей про відповідний технічний засіб, за допомогою якого здійснювався відеозапис, з клопотання захисника суд не віднайшов. Встановив, що протоколи огляду та перегляду відеозапису та постанови про визнання диску, який міститься в матеріалах справи, речовим доказом також не містять інформації, які саме технічні засоби використовувались під час запису зазначеного відеофайлу.Відповідні технічні засоби речовими доказами у справі не визнані та їх ідентифікаційні ознаки суду невідомі.
Указані обставини, за висновками суду, перешкодять експерту надати відповіді на питання, які ставить захисник у клопотанні, враховуючи відсутність оригінальної фонограми та оригінального пристрою на якому фонограма зафіксована, не маючи інформації про відповідний технічний засіб, за допомогою якого здійснювався відеозапис, експерт буде позбавлений можливості провести відповідне дослідження, а призначення експертизи лише буде затягувати судовий розгляд, і в касаційній скарзі захисник не заперечує обґрунтованість таких висновків.
Стосовно питання про те, чи є відеозапис оригіналом чи копією, яке, серед інших, захисник просив поставити експерту на вирішення, суд обґрунтовано вказав, що вирішення вказаного питання не потребує спеціальних знань, оскільки електронний документ не має жорсткої прив'язки до певного матеріального носія інформації й один і той же документ (файл) може існувати у ідентичному вигляді на різних носіях. На обґрунтування своїх мотивів суд врахував релевантну правозастосовну позицію в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к.
Показання обвинуваченої ОСОБА_5 щодо її непричетності до даної події та спричинення тілесного ушкодження потерпілому суд оцінив як такі, що суперечать іншим доказам, дослідженим в ході судового розгляду.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, на переконання колегії суддів Верховного Суду, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Про вчинення інкримінованого злочину саме ОСОБА_5 , всупереч доводам касаційної скарги захисника, свідчать показання потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , які у судовому засіданні детально розповіли про обставини події, що відбулася 15 липня 2023 року, та указали на ОСОБА_5 , як на ту, хто штовхнула двома руками в область грудної клітки потерпілого ОСОБА_6 , від чого він втратив рівновагу та впав на проїжджу частину.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_6 вказав, що обвинувачену ОСОБА_5 знає наглядно, 15 липня 2023 року вони з дружиною вийшли з магазину, коли переходили дорогу на пішохідному переході, повз на великій швидкості проїхав автомобіль, який проїхав їм просто «по ногам». Водій зупинилась, він зробив їй зауваження, після чого вона вийшла з автомобіля та напала на його дружину, почала її штовхати. Він намагався їх розборонити, та в цей час ОСОБА_5 штовхнула його, після чого він впав на асфальт, його дружина знімала все на мобільний телефон, після чого ОСОБА_5 намагалась вихопити в неї телефон, виривала з рук сумку дружини. Коли ОСОБА_5 його штовхнула, він відчув сильний біль, дружина ледь довела його додому, де йому стало гірше і вони викликали швидку. У лікарні йому зробили обстеження та повідомили, що необхідна заміна суглобу. В обвинуваченій він впізнав жінку, яка його штовхнула.
Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_7 , яка зазначила, що вона разом зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_6 15 липня 2023 року вдень вийшли з магазину. Коли вони переходили дорогу на пішохідному переході, невідома жінка на великій швидкості ледь не збила їх, після чого вона зупинилась за пішохідним переходом, в цей час її чоловік крикнув «куди ви летіли?», після чого вона сказала чоловікові щоб вони йшли додому. Вона сфотографувала номер автомобіля, після чого жінка вийшла з автомобіля, та накинулась на неї, почалася штовханина, жінка намагалася забрати у неї телефон, який лежав у сумці, на її думку після того, як вона сфотографувала номер автомобіля. Чоловік почав кричати, щоб вона не робила цього та намагався їх розборонити, жінка штовхнула його двома руками, після чого він впав боком на землю, а жінка втекла. Коли вони прийшли додому в чоловіка був шок, вони викликали швидку медичну допомогу, приїхали лікарі, зробили йому укол та забрали до лікарні, оскільки він не міг самостійно пересуватися. У судовому засіданні свідок впізнала ту саму жінку, з якою стався конфлікт, та вказала на обвинувачену ОСОБА_5 , пояснила, що остання змінила зачіску та колір волосся.
Як видно з вироку, зазначені показання суд визнав належними, достовірними та такими, що узгоджуються із протоколом від 19 липня 2023 року й додатком до нього, яким зафіксовано огляд веб-сайту під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де видно конфлікт з аналогічними фактичними обставинами, про які у судовому засіданні повідомили потерпілий та свідок.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку (статті 85 та 94 КПК).
Згідно з усталеною практикою Суду, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. Саме з урахуванням такого аналізу та оцінки всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19,провадження № 51-3411км20; від 27 вересня 2023 року у справі № 607/5769/21, провадження № 51-3257км23; від 15 квітня 2024 року у справі № 587/102/18, провадження № 51-7878км18; від 15 січня 2026 року у справі № 536/1112/19, провадження № 51-3619км25 тощо).
Таким чином, у даному кримінальному провадженні, як прямі докази, так і непрямі у сукупності та взаємозв'язку підтверджують поза розумним сумнівом як об'єктивну сторону вчиненого злочину, так і відповідного суб'єкта його вчинення - ОСОБА_5 .
Судово-медична експертиза проводиться з метою встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, допустимість та достовірність цього доказу доводи касаційної скарги не спростовують, отже доводи касаційної скарги захисника про те, що, серед інших, судово-медична експертиза не доводить причетності ОСОБА_5 до інкримінованого їй правопорушення, безґрунтовні.
Таким чином, як видно з вироку місцевого суду, під час судового провадження було з'ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування. Відповідно до приписів ст. 374 цього Кодексу, у вироку зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 .
Питання щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, разом із тим вони були перевірені апеляційним судом, який, переглядаючи вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року за доводами апеляційної скарги захисника, дійшов умотивованого висновку про відсутність підстав до визнання їх обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 цього Кодексу, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи.
З оскарженої ухвали вбачається, що під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд дотримався вимог статей 404, 405, 419 КПК, надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та із зазначенням достатніх мотивів постановленого рішення залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Свій висновок апеляційний суд зробив на підставі аналізу та належної правової оцінки дотримання місцевим судом правил, встановлених статтями 23, 85, 86, 94-96 КПК, дійшов переконливого висновку про повноту, всебічність та об'єктивність дослідження обставин кримінального провадження місцевим судом.
Погоджуючись із вироком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності і взаємозв'язку, на підставі чого постановив обґрунтоване рішення.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника про недопустимість електронних цифрових та письмових доказів через отримання їх у позапроцесуальний спосіб, визнав їх безпідставними та навів достатні й обґрунтовані мотиви постановленого рішення.
Зокрема, перевірив правильність оцінки місцевим судом висновку судово-медичної експертизи № 042-2143-2023 на предмет його допустимості, порушень порядку отримання цього доказу чи істотного порушення прав та свобод людини при його отриманні не встановив, погодився з рішенням місцевого суду в цій частині.
Крім того, апеляційний суд навів мотиви до відхилення доводів апеляційної скарги щодо недопустимості висновку судово-медичної експертизи № 042-2143-2023 з підстави недотримання органом досудового розслідування приписів статей 163, 290 КПК щодо належного отримання медичної документації, яка була об'єктом експертного дослідження, та відсутності її в матеріалах кримінального провадження. Порушень порядку отримання медичної документації суд не встановив, обґрунтовано зауважив, що слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК лише у разі, коли потерпіла сторона чи медична установа не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, чого в даному випадку не було виявлено.
Порушення приписів ст. 290 КПК суд також не встановив, зауважив, що свідома добровільна мовчазнавідмова сторони захисту від реалізації права заявити клопотання про доступ до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість його висновку. На підтвердження таких мотивів суд обґрунтовано врахував висновок щодо застосування норм ст. 290 КПК, наведений у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справа № 754/14281/17, відповідно до якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Доводи касаційної скарги стосовно недоведеності обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, не спростовують мотивів і висновків апеляційного суду, по своїй суті є невмотивованим запереченням, яке спирається на незгоду захисника з оцінкою доказів у кримінальному провадженні.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419, КПК, у мотивувальній частині зазначено, серед іншого, короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи захисника ОСОБА_4 , мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, залишаючи апеляційну скаргу останнього без задоволення.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК колегія суддів не вважає переконливими.
Відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до аналізу вказаної норми КПК суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази за правилами ст. 358 КПК за умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
З оскарженої ухвали апеляційного суду не вбачається, що перед судом заявлялося клопотання сторони захисту про повторне дослідження будь-яких доказів, чи суд самостійно постановляв рішення про таке дослідження.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК, про що прямо зазначено в ч. 1 ст. 405 цього Кодексу.
При цьому, незгода сторони захисту з письмовими доказами у справі не є підставою для повторного дослідження цих доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов'язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по?іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду.
З оскарженої ухвали не вбачається, що аби-які докази залишилися без оцінки суду апеляційної інстанції, а клопотання, подане в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, - без уваги. Всі питання, про які захисник зазначає в касаційній скарзі, зокрема й щодо оцінки доказів, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який їх перевірив та навів мотиви постановленого рішення.
Відсутні обґрунтовані мотиви до безпосереднього дослідження судом апеляційної інстанції доказів й у касаційній скарзі.
Разом з тим, в контексті недотримання апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК, захисник зазначає, що цим судом залишено поза увагою клопотання про додаткову судово-медичну експертизу та криміналістичну експертизу на встановлення автентичності відеозапису, натомість такі доводи не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Як видно з ухвали апеляційного суду, цей суд перевірив висновки щодо вирішення аналогічних клопотань судом першої інстанції, погодився з ними, навів вичерпні та обґрунтовані мотиви свого рішення. Підстав до призначення будь-якої із вищезгаданих експертизи не встановив, не йдеться про наявність таких підстав й у касаційній скарзі.
Стосовно доводів захисника про необхідність провести експертизу для встановлення автентичності відеозапису, то колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Речовими доказами, згідно з ч. 1 ст. 98 КПК, є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 98 КПК документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
За змістом ст. 99 КПК спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є документом та може використовуватися в кримінальному провадженні як доказ.
До документів, відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, серед іншого, носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), а також складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.
У ч. 3 ст. 99 КПК законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу.
За приписами ч. 5 вказаної вище статті для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо: 1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає; 2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; 3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.
У даному кримінальному провадженні, як видно з оскаржених судових рішень, як доказ було досліджено та оцінено протокол огляду веб-сайту від 19 липня 2023 року та додаток до протоколу (оптичний диск), згідно з яким об?єктом огляду є веб-сайт під назвою: «https://uk.tgstat.com/channel/DoVIjcUTLSpjZjly», а саме телеграм канал « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а не сам технічний засіб, на який було зафіксовано події 15 липня 2023 року та опубліковано у телеграм каналі «Левый берег Киев».
За таких обставин суди обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав до задоволення клопотання захисту про проведення криміналістичної експертизи речового доказу - DVD-диску з записом подій.
Електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-запису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих (приватні месенджери та телеграмканали; особисте листування з використанням комп'ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам'яті тощо) мережах, є допустимими доказами у разі дотримання порядку їх отримання, на чому, зокрема, у постановах від 12 червня 2024 року (справа № 569/1908/23, провадження № 51-1430км24), від 31 липня 2024 року (справа № 308/13071/22, провадження № 51-1139км24), неодноразово наголошував Верховний Суд. В даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення дотримано вимоги кримінального процесуального закону щодо отримання фактичних обставин із відповідного процесуального джерела.
Суд звертає увагу, що за приписами статей 22, 101 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження.
Натомість захисник у касаційній скарзі не вказує про те, що сторона захисту, на реалізацію принципу диспозитивності, вживала заходів для отримання відеозапису події чи встановлення технічного пристрою, за допомогою якого цей відеозапис створено, з метою порівняння з тим, що був предметом оцінки в суді, а також встановлення ознак, які свідчать про його підробку чи недостовірність та могли би бути підставою до визнання такого доказу недопустимим.
За таких обставин відсутні процесуальні підґрунтя до висновку про істотне порушення судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону при оцінці протоколу огляду вебсайту під назвою: «https://uk.tgstat.com/channel/DoVIjcUTLSpjZjly» від 19 липня 2023 року та додатку до нього на предмет допустимості.
В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК, колегія суддів Верховного Суду враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду.Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК, за доводами касаційної скарги не вбачається.
Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, постановлених щодо засудженої ОСОБА_5 , за доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Судом не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження. З касаційної скарги та наявних в матеріалах копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року щодо останньої.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3