02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 404/2286/21
провадження № 51-2758 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2025 року у кримінальному провадженні № 42020120000000201 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 22 по 24 лютого 2021 року.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2025 року вирок суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому що він, обіймаючи посаду декана факультету льотної експлуатації та обслуговування повітряного руху Льотної академії Національного авіаційного університету (ЛА НАУ), будучи наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, тобто будучи службовою особою, вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
16 лютого 2021 року курсантка денної форми навчання ЛА НАУ ОСОБА_8 прийшла до кабінету декана ОСОБА_7 , який в ході розмови повідомив, що для проходження всього курсу навчальних польотів їй необхідно надати йому грошові кошти в розмірі 11 600 доларів США, а для початку здійснення польотів необхідно надати кошти в сумі 5600 доларів США.
Курсантка розуміючи що їй не вистачає годин навчальних польотів і вона не виконує програму практики, внаслідок чого може бути відрахована, була змушена погодитися на цю пропозицію.
22 лютого 2021 року, приблизно о 13:30 год., за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 курсантка у його службовому кабінеті передала обвинуваченому кошти в сумі 5000 доларів США як неправомірну вигоду за вчинення ОСОБА_7 в її інтересах дій, спрямованих на безперешкодне здійснення нею навчальних польотів.
Після одержання грошових коштів ОСОБА_7 було затримано у порядку ст. 208 КПК України.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про надуманість підстав для внесення відомостей до ЄРДР, які до того ж були внесені щодо інших осіб, а не її підзахисного, який в силу своїх службових обов'язків не міг вплинути на здійснення польотів курсантами, а отже, він не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України. Крім того, в суді не доведена кваліфікуюча ознака «вимагання».
Посилається на недопустимість доказів: протоколу затримання та відеозапису особистого обшуку від 22 лютого 2021 року, а також протоколу за результатами освідування та відібрання зразків для експертизи, оскільки ці слідчі дії проведені з порушенням вимог закону.
Зазначає, що у матеріалах справи відсутня інформація про походження грошових коштів, які були надані для проведення НСРД.
Стверджує про наявність провокації злочину, оскільки ініціатором усіх зустрічей і розмов була заявниця, яка вперше прийшла до обвинуваченого вже у процесі здійснення НСРД, без попередньої домовленості і без будь-яких дій з його боку, хоча до цього вони не зустрічалися, спровокувала його на розмову щодо оплати польотів, що не було перевірено належним чином. Тому твердження судів про пасивну участь слідчих органів під час контролю за вчиненням злочину є передчасним.
Також захисник вважає, що розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції здійснено незаконним складом суду. Під час апеляційного розгляду заявниця допитувалася в режимі відеоконференції без винесення відповідної ухвали і за відсутності можливості встановити її особу. Також звертає увагу, що клопотання про повторне дослідження доказів на розгляд в апеляційному суді не виносилося, натомість суд вказав, що нібито задовольнив клопотання сторони захисту і дослідив докази, що захисник вважає порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримала скаргу, стверджувала про наявність провокації злочину, порушення вимог кримінального процесуального закону в суді апеляційної інстанції та просила скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги, вважав її доводи безпідставними та просив залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Доводи касаційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду відповідно до положень ст. 433 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перегляду оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку фактичних обставин. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
У цьому провадженні суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.
Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.
Так, суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_8 про те, що у неї виникло питання щодо виробничої практики під час навчання, які кроки вона вчиняла для вирішення своєї проблеми, як зверталася до осіб, чиї посади були пов'язані з організацією польотів для курсантів. Свідок у суді детально пояснила, що декан ОСОБА_7 , до якого вона звернулася для вирішення цього питання, одразу її запитав про «програму лояльності», відповідно до якої курсанти бюджетної форми навчання платили кошти для проходження практики, хоча ця практика офіційно була безкоштовною і за неї платила держава. Також свідок повідомила, що суму за години практики їй написав на аркуші ОСОБА_7 , після чого вона змушена була погодитися на цю вимогу, оскільки інакше вона була позбавлена можливості пройти льотну практику.
Свідок ОСОБА_9 категорично заперечував можливість ОСОБА_7 як декана вирішувати питання щодо організації польотів. Водночас свідок підтвердив, що після проходження курсантами теорії саме деканат готує наказ про передачу їх льотному загону, до наказу додається рейтинг курсантів. Цей рейтинг впливає на черговість проходження курсантами льотної практики. Крім того, свідок підтвердив, що ОСОБА_7 звертався до нього із питанням, хто з курсантів скільки має польотних годин, а також телефонував у лютому 2021 року з питанням, чи зможе ОСОБА_8 відлітати необхідну кількість годин.
Про наявність затвердженого деканатом рейтингу та його вплив на вирішення питання доступу до польотів підтвердили свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші.
Відповідно до п.п. 4.3, 4.18 «Положення про проведення практики в Льотній академії НАУ», затвердженого 26 серпня 2020 року, загальне навчально-методичне керівництво практикою здійснює відповідний деканат факультету, а відповідальним за організацію і проведення практики на факультеті є декан. Згідно з п. 2.4 посадової інструкції декана факультету льотної експлуатації він зобов'язаний, зокрема, організовувати навчальну та виробничу практику курсантів та облік успішності курсантів і студентів.
Наведені докази спростовують твердження захисника, що декан ОСОБА_7 не є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки за своєю посадою не міг вплинути на польоти або на рішення інших осіб про надання дозволу на польоти курсантів.
Суд дослідив протоколи за результатами проведення НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю особи, відповідно до яких 16 лютого 2021 року під час розмови ОСОБА_7 з ОСОБА_8 остання повідомила про свої переживання стосовно можливості проходження нею льотної практики, на що ОСОБА_7 запитав, чи відомо їй про «програму лояльності», зробив записи на папері, які показав свідку та повідомив, що це ціна питання. Після обговорення деталей, обвинувачений записав дані свідка, зателефонував невстановленій особі та повідомив їй, що треба записати групу, прізвище свідка і на якому літаку вона буде проходити практику.
Іншим протоколом за результатами проведення НСРД від 22 лютого 2021 року зафіксовано розмову ОСОБА_7 з ОСОБА_8 , де остання повідомила, що має при собі «лише 5», після чого ОСОБА_7 почав робити записи, ставив свідку уточнюючі питання, потім свідок поклала на робочий стіл речі, схожі на грошові кошти, а обвинувачений взяв їх, поклав у блокнот червоного кольору, який сховав до портфеля, що стояв на стільці праворуч нього.
Ці протоколи, показання свідка ОСОБА_8 , а також той факт, що так звана «програма лояльності» не передбачена жодним документом чи нормативним актом ЛА НАУ, підтверджують, що свідок була поставлена в такі обставини, які змушували дати неправомірну вигоду ОСОБА_7 . У протилежному випадку вона побоювалася, що не зможе пройти практику і її буде відраховано з навчального закладу.
Таким чином, у суді було встановлено, що ОСОБА_7 сприяв створенню для свідка ОСОБА_8 таких умов, за яких вона вимушена була надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам для себе, що дало суду обґрунтовану підставу для кваліфікації дій винного за такою ознакою, як «вимагання». А тому доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 є безпідставними.
Захисник у касаційній скарзі стверджує про недопустимість низки доказів внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Ці доводи колегія суддів вважає непереконливими.
Сторона захисту стверджує про відсутність обґрунтованих підстав для внесення відомостей до ЄРДР та їх внесення щодо службових осіб, а не щодо конкретно ОСОБА_7 , а відтак вважає досудове розслідування таким, що проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР була заява ОСОБА_8 про вимагання у неї посадовими особами ЛА НАУ неправомірної вигоди. З метою перевірки відомостей, наведених заявницею, було розпочато досудове розслідування. Твердження захисника про надуманість свідком ОСОБА_8 підстав звернення із цією заявою є непереконливими, оскільки саме з метою перевірки викладених у заяві відомостей були внесені дані до ЄРДР та розпочато досудове розслідування, яке підтвердило викладені в заяві факти.
За вимогами наведеної вище норми процесуального закону до ЄРДР вносяться відомості щодо попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених, зокрема, заявником чи виявлених з іншого джерела. У процесі розслідування можуть вноситися нові дані, такі як встановлення підозрюваних чи зміна правової кваліфікації діяння.
У поданій ОСОБА_8 заяві були відсутні відомості щодо конкретної особи, яка вимагала гроші, чіткої суми коштів, які від неї вимагали. Ці обставини підлягали встановленню під час здійснення досудового розслідування з уточненням конкретних фактів, винних осіб та суми неправомірної вигоди. Отже, різниця між первинними даними, внесеними до ЄРДР, та останніми даними, за якими пред'явлено обвинувачення, пов'язана з розвитком досудового розслідування, уточненням фактів і прийняттям процесуальних рішень.
Окремого внесення відомостей до ЄРДР про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення не потрібно було здійснювати, оскільки його злочинні дії були зафіксовані в межах вже розпочатого кримінального провадження. А тому доводи про невідповідність даних, внесених до ЄРДР, із остаточним обвинуваченням, пред'явленим конкретній особі, не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи захисника щодо відсутності інформації про походження грошових коштів, які використовувалися під час проведення НСРД, є безпідставними.
Згідно протоколу про застосування заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 22 лютого 2021 року, ОСОБА_8 у присутності понятих були вручені грошові кошти у загальній сумі 5000 доларів США із серіями та номерами, вказаними в протоколі, для передачі цих грошей співробітнику факультету льотної експлуатації та обслуговування повітряного руху ЛА НАУ ОСОБА_7 за вирішення питання щодо її участі у здійсненні навчальних польотів на базі академії за державні кошти. Купюри у присутності понятих були помічені спеціальним люмінесцентним барвником. Саме ці кошти свідок передала ОСОБА_7 в якості неправомірної вигоди.
Відповідно до судової практики та висновків об'єднаної палати ККС ВС, сформованих у постанові від 25 вересня 2023 року (справа № 208/2160/18), у матеріалах кримінального провадження має бути відображена інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину.
Як убачається з матеріалів провадження, співробітником відділу КЗЕ УСБУ в Кіровоградській області надано грошові кошти в сумі 5000 доларів США для їх використання під час проведення слідчих дій. Ці кошти були оглянуті, ідентифіковані, помічені спеціальною хімічною речовиною та передані ОСОБА_8 у присутності понятих, про що складені відповідні протоколи.
Відтак матеріали справи містять інформацію про походження грошових коштів, а складені протоколи їх огляду та вручення містять детальну інформацію про номінали купюр, які виділялися для передачі обвинуваченому ОСОБА_7 та які були у нього вилучені. При цьому сторона захисту не навела обґрунтувань, яким чином належність та порядок отримання співробітником СБУ використаних під час НСРД коштів може позначитися на доведеності факту їх знаходження у обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на те, що протокол затримання підозрюваного є недопустимим доказом внаслідок порушення вимог кримінального процесуального закону та прав затриманого.
Суди ретельно перевіряли доводи сторони захисту, які є аналогічні наведеним, та дійшли обґрунтованого висновку, що затримання підозрюваної особи здійснено у відповідності до вимог ст. 208 КПК України, оскільки ОСОБА_7 було затримано одразу після одержання ним неправомірної вигоди, під час затримання йому було роз'яснено права, у тому числі право на правову допомогу.
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана відповідно до ч. 4 ст. 213 КПК України негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, що й було зроблено у цьому кримінальному провадженні. Затримання у порядку ст. 208 цього Кодексу за визначенням є несподіваною подією для його учасників. А повноваження, надані законом правоохоронним органам, проводити затримання без попереднього судового дозволу свідчать про непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. Тому затримання без участі захисника не може вважатися порушенням права на правову допомогу. Крім того, одразу після цього про затримання було повідомлено до центру з надання безоплатної правової допомоги, а безпосередньо при затриманні здійснювалися невідкладні слідчі дії (огляд, освідування), які були направлені на фіксацію слідів кримінального правопорушення, інших слідчих дій з підозрюваним не проводилося, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про порушення права на захист.
Згідно протоколу від 22 лютого 2021 року безпосередньо в процесі затримання відповідно до положень ч. 3 ст. 208 КПК України слідчий здійснив обшук затриманої особи, під час якого ОСОБА_7 добровільно самостійно видав гроші зі свого портфеля, який стояв осторонь нього та який не обшукувався як частина приміщення.
Протокол затримання був вручений ОСОБА_7 , про що є його особистий підпис у протоколі. Щодо відсутності в протоколі інформації про інших осіб, присутніх під час затримання, то закон не містить вимоги вказувати в протоколі абсолютно всіх присутніх осіб.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Посилаючись на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати конкретні порушення закону, що є підставою для їх зміни чи скасування, а також належним чином обґрунтувати свої доводи. При цьому скаржник має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й надати доводи тому, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження.
Проте, захисник вказує на наявність недоліків оформлення протоколу без зазначення як вони відобразилися на дотриманні прав обвинуваченого та яким чином вплинули на допустимість чи достовірність доказів. Тому ці доводи є безпідставними.
Так само не є підставою для визнання недопустимим доказом протокол отримання зразків для експертизи через відсутність у ньому вказівки на статус ОСОБА_7 під час проведення цієї процесуальної дії.
За змістом ст. 241 КПК України освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
Ця процесуальна дія носить об'єктивний характер і не залежить від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи.
Під час затримання ОСОБА_7 було здійснено його освідування шляхом відібрання зразків (змивів з рук), протокол про отримання зразків для експертизи складений відповідно до вимог ст. 104 КПК України, він містить усю необхідну інформацію: місце, час проведення слідчої дії, опис проведених дій, підписи присутніх осіб, у тому числі понятих. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при складанні цього процесуального документа, які би давали підстави стверджувати про його недопустимість, не встановлено та у касаційній скарзі не наведено.
Захисником у скарзі не зазначено, яким чином відсутність підпису ОСОБА_7 на пакетах, у які були запаковані змиви з рук, вплинула на порушення прав обвинуваченого.
Висновками експертів підтверджено наявність на вилучених у ОСОБА_7 купюрах та змиві з його правої руки спеціальної хімічної речовини - люмінофору, якою були помічені ці купюри.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про визнання цих доказів допустимими.
У касаційній скарзі захисник наводить доводи щодо незаконності проведення обшуку кабінету без ухвали слідчого судді та без надання дозволу особою - володільцем приміщення.
За загальним правилом огляд чи обшук житла або іншого володіння особи здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення такої ухвали увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.
Наведені доводи захисника про незаконність проведення обшуку були предметом дослідження апеляційного суду, який обґрунтовано послався на практику Верховного Суду, якою передбачено, що вимога отримати дозвіл на обшук, за відсутності добровільної згоди особи, стосується лише житла чи іншого володіння особи, що випливає з тлумачення статей 233, 235 КПК України. Зазначені норми закону захищають особу від необґрунтованого втручання державних органів у сферу її приватності, на яке особа вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець. Службове приміщення надається для виконання службових обов'язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов'язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що на службовий кабінет ОСОБА_7 не поширювалися гарантії від втручання в приватне життя, передбачені Конституцією України та нормами КПК України.
Щодо доводів про наявність ознак провокування злочину, то вони також є необґрунтованими.
Відсутність провокації злочину належно обґрунтована судами на підставі досліджених, проаналізованих та зіставлених між собою доказів.
Практикою ЄСПЛ визначені аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (рішення: від 04 квітня 2017 року у справі «Матанович проти Хорватії», від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви»). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
Для визначення провокації злочину ЄСПЛ установив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність, чи була ймовірність вчинення нею злочину суттєвою.
За матеріалами кримінального провадження суд, повно дослідивши відповідні обставини, ознак, притаманних провокації злочину, у діях правоохоронних органів або ОСОБА_8 не виявив. Перевіряючи твердження сторони захисту про провокацію злочину, апеляційний суд належно обґрунтував своє рішення. За перевіркою матеріалів провадження цей суд установив, що органи досудового розслідування діяли в пасивний спосіб і не підбурювали ОСОБА_7 до вчинення злочину.
Як убачається з матеріалів справи, правоохоронними органами було проведено контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту через неможливість отримання відомостей про вчинення злочину ОСОБА_7 в інший спосіб внаслідок того, що будь-яким відкритим шляхом отримати дані, на які вказувала заявниця ОСОБА_8 , було неможливо.
Зі змісту протоколу про результати проведення НСРД та відеозаписів, переглянутих під час судового розгляду, було встановлено факт зустрічі свідка з ОСОБА_7 , в процесі чого відбувалися розмови, зі змісту яких суди не встановили наявності наполегливого спонукання або надмірної ініціативи з боку ОСОБА_8 , які би свідчили про ознаки провокації. Натомість суди визнали поведінку обвинуваченого такою, що була ініціативно спрямована на отримання неправомірної вигоди, зокрема, саме він вказав на конкретну суму грошей, яку необхідно було передати йому.
Крім наведеного, суди послалися на зміст заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 24 листопада 2020 року, де ОСОБА_8 повідомила про створення працівниками ЛА НАУ механізму вимагання хабарів зі студентів академії за допуск до навчальних польотів, внаслідок чого вона змушена сплатити близько 3200 доларів для проходження виробничої практики за 45 годин польотів. Таке повідомлення містило конкретні фактичні дані, що могли бути перевірені та вимагали відповідного реагування з боку правоохоронних органів.
З наведеного вбачається, що орган досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не володів будь-якою інформацією щодо можливої злочинної діяльності ОСОБА_7 та не здійснював жодних процесуальних дій по відношенню до нього до моменту подання свідком заяви та початку досудового розслідування, що виключає упереджене ставлення правоохоронних органів до обвинуваченого.
Всі подальші НСРД були спрямовані виключно на викриття причетності посадових осіб ЛА НАУ до злочинної діяльності та проводились на підставі відповідних процесуальних рішень. Судами було беззаперечно встановлено, що кримінальна діяльність ОСОБА_7 ґрунтувалась виключно на його волі й не була наслідком провокації з боку працівників поліції чи їх агентів.
Отже, дії правоохоронного органу, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не призвели до підбурювання.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками, які відповідають критеріям оцінки, визначеним практикою ЄСПЛ.
Крім того, відповідно до цієї практики, суд визнає необґрунтованим заяви щодо провокації кримінального правопорушення й не розглядає їх по суті, коли заявник заперечує факт вчинення ним правопорушення та одночасно заявляє про провокацію (рішення від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України»). У цій справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги про те, що його спровокували на це. Захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників правоохоронного органу.
У цьому кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 заперечив факт вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, наголошував на тому, що хотів запропонувати свідку пройти практику в приватній школі. Тому доводи, наведені в касаційній скарзі про те, що мала місце провокація злочину, є непослідовними та непереконливими.
Обґрунтованих доводів із посиланням на зміст оцінених під час судового розгляду доказів щодо наявності провокації з боку працівників правоохоронних органів або відмінних від тих, що були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, сторона захисту в касаційній скарзі не навела.
Суд першої інстанції оцінив усі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого «поза розумним сумнівом», оскільки вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. З висновком про належність та допустимість доказів погодився і суд апеляційної інстанції.
Захисник у касаційній скарзі стверджує про незаконність складу суду апеляційної інстанції внаслідок безпідставної заміни судді у складі колегії, вважає відпустку судді неповажною причиною для такої заміни, що, на думку захисника, є порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 9 ст. 35 КПК України склад суду у кримінальному провадженні є незмінним, крім випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Після зміни складу суду розгляд кримінального провадження починається спочатку, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 10 цієї норми закону).
Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 був засуджений вироком районного суду від 29 листопада 2022 року. На цей вирок були подані апеляційні скарги стороною захисту та згідно протоколу розподілу справи між суддями від 03 січня 2023 року було визначено склад колегії у цьому кримінальному провадженні. Однак головуючий у цьому провадженні суддя ОСОБА_14 пішов у відставку, внаслідок чого 05 грудня 2024 року був здійснений перерозподіл цього кримінального провадження та визначено новий склад колегії. Судовий розгляд було постановлено розпочати спочатку та відкласти судове засідання за клопотанням захисника.
У подальшому внаслідок перебування судді ОСОБА_15 , який не був суддею-доповідачем, у довготривалій відпустці, був здійснений 29 січня 2025 року перерозподіл справи і замість відсутнього тривалий час судді був призначений інший член колегії, за участю якого справа слухалася по суті.
Суд касаційної інстанції вважає, що така заміна судді була виправданою, адже відбулася з метою недопущення порушення розумних строків, оскільки розгляд справи в суді апеляційної інстанції тривав вже більше 2 років. Крім того, сторона захисту не висловлювала в суді заперечень щодо заміни судді та не заявляла йому відвід. У касаційній скарзі також не вказується на підстави, визначені ст.ст. 75, 76 КПК України, які б виключали участь цього судді у розгляді кримінального провадження.
Посилання у касаційних скаргах на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України також є безпідставними.
Положеннями цієї норми закону чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У цьому кримінальному провадженні клопотання про дослідження доказів було зазначено в апеляційній скарзі, суд його оголосив у судовому засіданні та задовольнив. Відтак суд провів часткове судове слідство, допитав свідка, дослідив докази, на дослідженні яких наполягав захисник.
У касаційній скарзі захисник не вказує на такі порушення кримінального процесуального закону, які би могли свідчити про істотні порушення прав учасників кримінального провадження під час апеляційного розгляду та вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення.
Так само безпідставним є і посилання захисника на недотримання вимог закону під час допиту в апеляційному суді свідка ОСОБА_8 у режимі відеоконференції з власних технічних засобів.
За правилами ст. 336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Таке рішення ухвалюється в разі, зокрема, неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні з поважних причин.
Учасники кримінального провадження беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та кваліфікованого електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему.
З матеріалів провадження та запису судового засідання вбачається, що прокурор у суді апеляційної інстанції заявив клопотання про допит свідка ОСОБА_8 у режимі відеоконференції з власних технічних засобів через систему «Електронний суд».
Свідок була авторизована в системі через власний електронний підпис, приведена судом до присяги, попереджена про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 67 КПК України, їй роз'яснено її права та обов'язки. Жодних застережень від учасників судового розгляду щодо допиту цього свідка або заперечення її особи в суді не висловлювалося. За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень вимог процесуального закону під час допиту свідка.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3