02 квітня2026 року
м. Київ
справа № 607/6413/23
провадження № 51-3334 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2025 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023210000000054,за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ростова-на-Дону, РРФСР, СРСР, громадянина РФ, депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ, місце проживання невідоме, робоча адреса: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст.110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Суди встановили, що ОСОБА_7 за обставин, детально наведених у вироку, вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.110 КК України.
Так, до складу Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) входять Україна, Російська Федерація, а також інші країни світу, які зобов'язані дотримуватися Статуту ООН і міжнародних актів, якими закріплено обов'язок цих держав утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої іншої держави.
Російська Федерація в порушення Декларації Генеральної Асамблеї ООН, а також інших міжнародних актів, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, розробила план, спрямований на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
На виконання цього злочинного плану, Російська Федерація анексувала АР Крим, провела антиурядові протестні акції у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, а також в квітні 2014 року на території Донецької області України створила терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворила незаконні збройні формування.
ОСОБА_7 , являючись депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та представником влади РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і Збройних Сил РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, розуміючи, що він посягає на недоторканість та територіальну цілісність України, 15 лютого 2022 року за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званими «ДНР» і «ЛНР».
Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року Договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, під приводом допомоги так званим «ДНР» і «ЛНР», 24 лютого 2022 року Російська Федерація (далі - РФ) здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, де розпочала бойові дії з метою зміни меж території та державного кордону України, що призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків у вигляді отримання людьми тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, знищення будівель, майна й інфраструктури.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме відеоматеріали та письмові докази, які зібрані у непроцесуальний спосіб, шляхом здійснення копій з мережі Інтернет.
Суд апеляційної інстанції наведене залишив поза увагою та проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 , в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечував проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів.
Суд першої інстанції, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_7 повністю доведена, зокрема, даними протоколів огляду від 10 та 31 березня, 19 квітня 2022 року, відповідно до яких було оглянуто інформацію у всесвітній мережі Інтернет, а також публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, де наявна інформація щодо переліку депутатів, які 15 та 22 лютого 2022 року брали участь у засіданні Державної Думи РФ та голосували запостанову № 58243-8 «Про звернення Державної Думи РФ до президента РФ з проханням про визнання незалежності «ДНР» та «ЛНР», а також за проекти федеральних законів №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і «ЛНР» і №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і «ДНР»,які стали обґрунтуванням для повномасштабного вторгнення РФ в Україну, що розпочалося 24 лютого 2022 року, та початку військових дій з метою начебто захисту цих територій. Поіменними списками депутатів, які брали участь у голосуваннях 15 та 22 лютого 2022 року, згідно з якими депутат Держдуми РФ ОСОБА_7 проголосував «за» вказані постанову та федеральні закони №75577-8 і №75578-8. Протоколом огляду від 30 квітня 2022 року згідно з яким на відеозаписах та стенограмах із сайту Держдуми РФ зафіксовано процес обговорення та голосування депутатів Державної Думи РФ за проекти вказаних федеральних законів, та які підтверджують факт незаконних дій представників влади РФ, зокрема, й депутата ОСОБА_7 . Даними протоколів огляду особистих сторінок соціальних мереж засудженого, на яких депутат Держдуми ОСОБА_7 підтримує збройну агресію РФ проти України. Даними протоколів огляду від 27 та 31 березня 2022 року про те, що в результаті повномасштабного збройного нападу РФ на Україну загинула значна кількість людей, спричинено значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Таким чином,суди достовірно встановили, що депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ ОСОБА_7 на засіданні Держдуми РФ спільно з іншими депутатами проголосував «за» ратифікацію Договорів «Про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і «ДНР» та «ЛНР». Визнання інших державних утворень, так званих «ДНР» та «ЛНР», у межах міжнародно визнаних кордонів України, є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації Держдумою РФ 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, під приводом допомоги так званим «ДНР» і «ЛНР», 24 лютого 2022 року РФ здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, де розпочала бойові дії, з метою зміни меж території та державного кордону України.
Факт того, що всі представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджений фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та РФ.
ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто РФ, а отже розумів незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України. Водночас, вказані дії стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи РФ, до складу яких входить ОСОБА_7 , та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (наявності кворуму та інше ).
У контексті викладеного колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками нижчих судів про те, що вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого, ч. 3 ст.110 КК України, доведена поза розумним сумнівом, який будучи представником влади РФ, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Захисник скаржиться на те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме відеоматеріали та письмові докази, які зібрані в непроцесуальний спосіб, шляхом здійснення копій з мережі Інтернет. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Оцінка доказів має здійснюватись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення(ст. 89 КПК України).
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Повноваження суду в даному випадку зводяться до перевірки дотримання судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону під час дослідження цих доказів, визнання їх допустимими чи недопустимими.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що основними доказами в кримінальних провадженнях, зокрема, щодо злочинів проти основ національної безпеки України, є електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-запису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватних месенджерах та Telegram-каналах; особисте листування з використанням комп'ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам'яті, тощо), (до прикладу, постанови ВС у справах № 569/4319/24, №766/12766/23).
Тож, докази, отримані з відкритих джерел, - це частина електронних (цифрових) доказів, які мають свою специфіку. Правоохоронні органи спочатку концентрують зібрану з відкритих джерел інформацію, а потім вона трансформується у доказ, який сторона обвинувачення використовує в суді.
З матеріалів справи слідує, що під час досудового розслідування слідчий із залученням спеціаліста провів огляди, зокрема, сайтів у всесвітній мережі Інтернет, із дотриманням вимог статті 237 КПК Українизафіксував (за допомогою функцій скриншоту, друку та запису на технічні носії інформації) зміст відображеної на інтернет-сайтах інформації, яка підтверджує існування обставин, що підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні, відображає обсяг і характер зафіксованих відомостей, а додані до них матеріали дозволяють встановити зміст зафіксованих подій та їх зв'язок із засудженим.
Суд першої інстанції, під час розгляду справи, безпосередньо дослідив отримані з відкритих джерел електронні (цифрові) докази, а саме протоколи огляду інформації у мережі Інтернет, публікацій на офіційному сайті Державної Думи РФ та особистих сторінок соціальних мереж засудженого, встановив, що вони є належними та допустимими, зібрані у спосіб, визначений КПК України, та повністю відповідають вимогам ст. 104 цього Кодексу, а тому правильно послався на них у вироку, обґрунтувавши ними, крім іншого, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 , який засуджений за злочин проти основ національної безпеки України.
Посилання захисника на те, що апеляційний суд проігнорував його клопотання про повторне дослідження доказів, є безпідставними.
За змістом ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов'язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що захисник ОСОБА_6 в апеляційний скарзі ставив питання про повторне дослідження доказів, а саме відеоматеріалів, скриншотів сторінок мережі Інтернет та робочого комп'ютера, зокрема щодо прийняття участі у засіданнях Держдуми РФ та голосуванні депутата ОСОБА_7 , через неправильну, на думку адвоката, оцінку цих доказів місцевим судом.
Суд апеляційної інстанції належним чином відреагував на заявлене клопотання, розглянув його та в зв'язку з тим, що захисник не наводив жодних обґрунтувань того, що докази були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК України, для повторного їх дослідження апеляційний суд не встановив, тому обґрунтовано відмовив у повторному їх дослідженні.
Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
При цьому апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цьогоКодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому доводи захисника про протилежне теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
У зв'язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів уважає, що ухвалу апеляційного суду слід залишити без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3