06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 686/26450/22
провадження № 51-849ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року у кримінальному провадженні №22022240000000097 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чесма, Челябинської обл., СРСР,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання та запобіжного заходу у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, тобто за умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК).
Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації (далі - РФ) восьмого скликання ОСОБА_4 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. У такий спосіб ОСОБА_4 будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Обґрунтовуючи свої вимоги, касатор зазначає, що: загибель людей та інші тяжкі наслідки, інкриміновані її підзахисному, спричинені не голосуванням депутатів, а бойовими діями, наказами та вчинками інших осіб; стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_4 мав прямий умисел на настання таких наслідків, як масова загибель людей внаслідок повномасштабного вторгнення; у цьому кримінальному провадженні порушено правила підслідності, внаслідок чого зібрані стороною обвинувачення докази є недопустимими; протоколи огляду інших кримінальних проваджень були отримані без дотримання належної правової процедури; належність повідомлення засудженого, який є депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ та громадянином РФ є сумнівною з огляду на фактичну можливість його ознайомлення з інформацією, опублікованою в газеті «Урядовий кур'єр» та на сайтах українських державних органів.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За змістом ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 110 КК, висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПКна підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено, перевірено під час судового розгляду та оцінено відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Так, установлені судом першої інстанції обставини підтверджуються сукупністю доказів, а саме: відомостями з протоколів огляду від 10, 27 березня 2022 року мережі Інтернет; відомостями з протоколів огляду електронних документів від 07 квітня 2022 року мережі Інтернет; протоколів огляду від 29 квітня 2022 року.
Стосовно доводів про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між діяннями засудженого й наслідками, які йому інкриміновані, та недоведеність умислу
Насамперед колегія суддів зауважує, що такі доводи були предметом апеляційного розгляду та визнані неспроможними.
Обґрунтовуючи свої висновки апеляційний суд зазначив, що особливо кваліфікуючою ознакою інкримінованого ОСОБА_4 злочину є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей, або інших тяжких наслідків. Під іншими тяжкими наслідками у кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 110 КК, необхідно розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Як зауважив суд апеляційної інстанції, внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» 24 лютого 2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України та розпочала бойові дії з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Такі наслідки, окрім того, що є загальновідомими, підтверджуються значною кількістю кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 438 КК щодо воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил РФ, в тому числі, що спричинили загибель людей, а також й вироками судів України за цією категорією справ, які є в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. У зв'язку із збройною агресією РФ проти України, спричиненою внаслідок вищевказаних дій, порушено низку прав громадян України, передбачених Конституцією України та міжнародними нормами, зокрема основне право людини - право на життя (ст. 27 Конституції України); право на свободу пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33 Конституції України); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України).
Бойовими діями РФ постійно знищуються заклади охорони здоров'я, що унеможливлює надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує. Окрім того, внаслідок систематичних ракетних та артилерійських атак завдається шкода здоров'ю людей шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Також РФ, ігноруючи норми міжнародного права, не забезпечує безперешкодний гуманітарний доступ до всіх постраждалих та евакуацію цивільних осіб, які опинилися в зоні бойових дій.
Внаслідок повномасштабної агресії РФ проти України, яка наразі триває на всій території України, з активними бойовими діями на території Луганської, Донецької, Запорізької, Харківської, Херсонської областей, громадяни України, які проживали на цих територіях, змушені залишити або покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, проявів насильства.
До того ж апеляційний суд зауважив, що повномасштабна війна унеможливила або значно ускладнила роботу майже всіх галузей економіки на території України. У регіонах, де проводяться активні бойові дії, підприємства припинили роботу, були пошкоджені, зруйновані (наприклад, заводи «Азовсталь» у Маріуполі та «Азот» у Сєвєродонецьку), їх тимчасова втрата для України - це велика економічна шкода, оскільки завод «Азовсталь» за рівнем валового доходу посідав третє місце серед металургійних підприємств України. Зазначені заводи та інші підприємства повністю або частково зруйновані через обстріли російських військ, внаслідок чого економіка України несе значні втрати.
Захоплення та постійні атаки Запорізької АЕС завдали значної шкоди енергосистемі України.
Внаслідок військової агресії РФ на території України спричинено шкоду навколишньому середовищу неорганізованими викидами забруднюючих речовин та сумішей таких речовин в атмосферне повітря та забруднено ґрунти.
Урахувавши викладене, колегія суддів Хмельницького апеляційного суду дійшла висновку про доведеність, що вторгнення РФ в Україну призвело до тяжких наслідків у вигляді: людських жертв (загибелі та поранення цивільних осіб в Україні); окупації та знищення територій (міст, селищ), що супроводжувалося жорстоким поводженням із цивільним населенням та іншими порушеннями законів та звичаїв війни; військово-технічних втрат - знищення і захоплення живої сили та бойової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань України; економічних - у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури; екологічних наслідків.
Зазначені вище обставини, на переконання Верховного Суду, аргументовано свідчать, що внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу Російська Федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Крім того, апеляційний суд слушно зауважив, що ОСОБА_4 , будучи представником влади РФ, в силу посади, яку він обіймав, а саме депутат Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими, зокрема, визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Факт усвідомлення представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджується і ратифікацією Російською Федерацією 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і Російською Федерацією.
Викладене вище, на переконання Верховного Суду, свідчить, що голосування ОСОБА_4 і є тією умисною дією, яка вказує про спрямованість умислу на настання тяжких наслідків у вигляді загибелі людей.
Стосовно доводів про підслідність
Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19, визначено, зокрема, що обов'язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування. У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні - постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.
Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, зокрема, що цей суд, оцінивши зміст постанови Генерального прокурора від 14 березня 2022 року про доручення здійснення досудового розслідування кримінального провадження Слідчому відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області, дійшов висновку, що в ній зазначено про оцінку досудового розслідування органом досудового розслідування та мотиви зміни підслідності кримінального провадження, а саме неефективність проведення досудового розслідування попереднім органом, з огляду на кількість осіб у кримінальному провадженні (стосувалося 65 депутатів) та введення воєнного стану в Україні.
За таких обставин, всупереч твердженню скаржника, апеляційний суд належним чином перевірив її доводи у цій частині.
Такі обґрунтування апеляційного суду співвідносяться із висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що у цьому кримінальному провадженні порушено правила підслідності.
Стосовно доводів про отримання протоколів огляду інших кримінальних проваджень із порушенням процесуального закону
Такі доводи були предметом перевірки під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції та визнані неспроможними. Своє рішення цей суд аргументував, зокрема тим, що кримінальним процесуальним законом не заборонено органу досудового розслідування отримувати (збирати докази) через відповідні запити на отримання інформації від державних органів, юридичних і фізичних осіб. Ненадання ж такої інформації добровільно може бути подолано шляхом використання інституту тимчасово доступу до речей і документів. Водночас, як слушно зауважила колегія суддів апеляційного суду, проведення слідчим огляду матеріалів інших кримінальних проваджень не в порядку тимчасового до них доступу не суперечить положенням статей 40, 93 КПК щодо права слідчого на збирання доказів та відповідно не свідчить про їх недопустимість. Такий огляд проведено на підставі дозволу начальника слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області в порядку, передбаченому статтями 223, 237 КПК, та зафіксований з дотриманням вимог статей 104 - 106 цього ж Кодексу.
Верховний Суд погоджується з таким висновком та додатково зауважує, що КПК не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них. У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
Стосовно доводів захисника про необізнаність засудженого про наявність кримінального провадження
Суть доводів у вказаній частині практично зводиться до того, що захисник вважає недостатніми застосовані способи повідомлення під час досудового розслідування та судового розгляду.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_4 переховувався від органів слідства та суду на території держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за інкриміноване йому кримінальне правопорушення. У зв'язку зі вказаними обставинами, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 здійснювалося в порядку спеціального досудового розслідування і судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia), що, як встановили суди попередніх інстанцій, підтверджується відповідними судовими рішеннями, спеціальне досудове розслідування - за ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2022 року, спеціальне судове провадження - за ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 травня 2023 року.
Законодавець у КПК урегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
Так, відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 297-5 КПК повістки про виклик підозрюваного в разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Згідно з приписами абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого в разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному вебсайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Водночас, як убачається із судових рішень, у цій справі вимоги ч. 1 ст. 297-5 КПК і абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК щодо повідомлення ОСОБА_4 дотримано.
Під час досудового розслідування: повістки про виклик, відомості щодо повідомлення про підозру опубліковано в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр»; повістки, повідомлення про підозру та копію обвинувального акта направлено на сайт Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації. Усі процесуальні документи вручено його захиснику.
Крім того, під час здійснення провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, повістки про виклик ОСОБА_4 у судові засідання розміщувалися на офіційних вебсайтах Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Хмельницького апеляційного суду та в газеті «Урядовий кур'єр».
Сам законодавець визначив, що з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження особа вважається належним чином ознайомленою з її змістом.
Верховний Суд зауважує, що сторона захисту не заперечує дотримання судами вимог КПК під час повідомлення ОСОБА_4 у порядку спеціального судового провадження (in absentia). Заперечення полягають у тому, що таких заходів недостатньо.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вжили прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження. Тому, відсутні підстави вважати, що в цій частині судами було порушено вимоги КПК.
Верховний Суд не заперечує, що під час здійснення спеціального (досудового розслідування) судового провадження можуть вживатися додаткові заходи, не визначені статтями 297-5, 323 КПК, щодо повідомлення особи в разі наявності такої можливості. Водночас нездійснення таких додаткових заходів, за умови дотримання чітко передбаченого процесуальним законодавством порядку здійснення повідомлення (виклику) особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження в порядку процедури in absentia, само по собі не є порушенням вимог КПК.
Додатково колегія суддів зауважує, що процедура in absentia, як особливий порядок кримінального провадження, застосовується у випадках, коли гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - КЗПЛ) право обвинуваченого постати перед судом не може бути забезпечене ані шляхом застосування національних механізмів, ані за допомогою інструментарію міжнародної правової допомоги.
Особливості заочного кримінального провадження зумовлені перш за все такими сутнісними ознаками цього особливого порядку, як те, що підозрюваний, обвинувачений, крім неповнолітнього, переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук або ж щодо підозрюваного, стосовно якого уповноваженим органом прийняте рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Інакше кажучи, таке кримінальне провадження відбувається за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (фактична підстава). Водночас спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, а спеціальне судове провадження - на підставі ухвали суду (юридична підстава).
Застосування вказаної форми кримінального провадження багаторазово було предметом розгляду в Європейському Суді з прав людини (далі - ЄСПЛ), який зазначив, що процедура судового розгляду кримінального провадження in absentia сама по собі не порушує право особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 КЗПЛ та іншими положеннями КЗПЛ. Водночас ЄСПЛ сформулював низку умов, які мають бути дотримані національним законодавцем при внормуванні процедури досудового розслідування та судового розгляду in absentia, щоб забезпечити її відповідність до конвенційних гарантій (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Демебуков проти Болгарії» від 28.02.2008, «Ейнгорн проти Франції» від 16.10.2001, «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Кромбах проти Франції» від 13.02.2001, «Лала проти Нідерландів» від 22.09.1994, «Меденіца проти Швейцарії» від 14.04.2001, «Санадер проти Хорватії» від 12.02.2015, «Сейдович проти Італії» від 01.03.2006, «Стоічков проти Болгарії» від 24.03.2005, «Шкалла проти Албанії» від 10.05.2011, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.).
Однією з таких гарантій є право на перегляд вироку, ухваленого за процедурою in absentia.
За змістом ч. 3 ст. 400 КПК, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу.
Отже, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судового рішення, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_4 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги захисника в зазначеній вище частині є безпідставними.
За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3