06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 742/4888/25
провадження № 51-1226 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року стосовно нього,
установив:
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області вироком від 23 вересня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_4 засуджено за те, що він 31 серпня 2025 року приблизно о 22:32 умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, прибув до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1, де, реалізуючи свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, подолавши перешкоду для доступу в приміщення, а саме - відсунувши металевий засув на решітці вікна та відкривши вікно, яке було залишене у режимі провітрювання, незаконно проник всередину магазину, належного ОСОБА_5 та намагався викрасти товари, а саме: одну пляшку віскі «Label 5 Classic Black Blended Scotch Whisky» об'ємом 0,5 л; одну пляшку горілки «Medoff Classic», 40%, об'ємом 1 л; одну пляшку лікерної настійки «Becherovka» 38%, об'ємом 0.5 л; одну пачку цигарок «Rothmans red» (25 шт); одну пачку цигарок «Parliament Aqua Blue»; одну пачку цигарок «Прилуки класичні 10» (25 штук); одну пачку цигарок «Marlboro gold»; одну пачку цигарок «LUCKY SRIKE unlimited red»; одну пачку цигарок «SOBRANIE refine black»; одну пачку плавленого сиру «Дружба» т.м. «Пирятин»; одну пачку плавленого сиру «Дружба», т.м. «Молочний шлях»; одну пачку плавленого сиру «Вершковий» т.м. «Пирятин», вагою 70 гр; одну пачку молока «Яготинське» 2,6 %, 950 гр; 228 гр сиру «Вершковий» твердий (нарізний) т.м. «Шостка»; 992 гр сиру ковбасного т.м. «Сосницький сирзавод»; 1402 гр вагового сиру «косичка» т.м. «Пирятин»; 0,514 гр печива «рогалик з наповнювачем» тм. «Прилуцький хлібозавод» та грошові кошти у сумі 1 077,72 грн, чим намагався спричинити збитки потерпілій ОСОБА_5 на загальну суму 3 842 грн. Однак свій злочинний намір ОСОБА_4 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками Державної служби охорони.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2025 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 , а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_4 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений не погоджується з вказаними судовими рішеннями, які додає до касаційної скарги, та просить застосувати стосовно нього положення статті 69 КК. Вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано як обставину, що пом'якшує покарання, те, що він є інвалідом ІІІ групи по зору.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з правилами частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи засудженого ОСОБА_4 щодо безпідставного незастосування судами при призначенні йому покарання положень статті 69 КК Суд уважає неприйнятними з огляду на таке.
Положеннями статті 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захисту інтересів держави й суспільства. Покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу та об'єкта посягання, тяжкості наслідків вчиненого і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, а виправлення засудженого - це певні зміни в його особистості, які утримають його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442- 1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень статті 69 КК, але лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частини першої та/або частини другої статті 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Визнаючи поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити із системного тлумачення статей 66 і 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі визначеного покарання, встановленого законом, мають перебувати у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
При цьому дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення на підставі статті 414 КПК у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, проте за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як убачається зі змісту копії вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК є тяжким злочином; фактичні обставини вчиненого злочину (час, місце, спосіб, мотиви, наслідки вчиненого злочину та його стадію, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, предмет викрадення та значення для потерпілої); особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, а також його освіту, стан здоров'я, сімейний стан, соціальне становище, формальнопозитивну характеристику за місцем проживання.
Водночас місцевий суд визнав щире каяття засудженого як обставину, яка пом'якшує покарання, та зазначив, що обставин, які обтяжують покарання останньому, відповідно до статті 67 КК прокурором в обвинувальному акті не зазначено.
При цьому суд першої інстанції вказав, що, незважаючи на встановлення в ході судового розгляду обставини вживання ОСОБА_4 незадовго до вчинення кримінального правопорушення алкогольних напоїв, суд позбавлений можливості вийти за межі пред'явленого обвинувачення і самостійно її віднести до обставин, які обтяжують покарання.
Крім того, цей суд зважив на позицію прокурора, який наполягав на призначенні ОСОБА_4 покарання за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК у виді позбавлення волі, письмову заяву потерпілої, в якій вона зазначала про відсутність до обвинуваченого претензій матеріального характеру, думку ОСОБА_4 та його захисника, які просили призначити покарання із застосуванням положень статті 69 КК.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
При цьому суд, з огляду на схильність ОСОБА_4 до вчинення злочинів саме проти власності, відсутність позитивних змін у поведінці навіть після реального відбування покарання, від подальшого відбування якого був звільнений умовно- достроково, дійшов висновку про недоведеність ним свого виправлення та ігнорування загальноприйнятих норм, враховуючи те, що кримінальне правопорушення вчинено з прямим умислом, а тому вважав неможливим застосування процедури звільнення від відбування покарання.
Також місцевий суд не вбачав підстав для застосування при призначенні ОСОБА_4 покарання положень статті 69 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, дійшов висновку, що суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, форму вини, мотив, спосіб та характер вчиненого діяння, наслідки скоєного та його стадію, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, предмет посягання та значення його для потерпілої, особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, освіту, стан здоров'я, сімейний стан, формально позитивну характеристику за місцем проживання, відсутність відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності, обставину, яка пом'якшує його покарання, а саме щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Водночас апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що підстав для застосування положень статті 69 КК не вбачається за наявності однієї обставини, яка пом'якшує покарання, що не може свідчити про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а висновки місцевого суду в цій частині відповідають встановленим обставинам кримінального провадження, при тому, що цим судом враховано всі обставини, на які посилався захисник.
Так, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо призначення засудженому покарання за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, у Суду також сумнівів не викликає, оскільки під час призначення покарання були враховані та оцінені обставини, які є необхідними для призначення покарання.
Отже, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника, дотримався вимог кримінального й кримінального процесуального законів та в достатній мірі обґрунтував своє рішення відповідно до вимог статті 419 КПК.
Доводи касаційної скарги щодо того, що судами попередніх інстанцій не було враховано те, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору, на думку колегії суддів, в цілому не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, оскільки, як зазначено вище, судами було враховано стан здоров'я ОСОБА_4 . Водночас, будучи особою, яка раніше вчинила корисливий злочин, та посилаючись на зазначене, засуджений не наводить обґрунтувань про те, яким чином ця обставина істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на те, що наявність такої обставини не перешкодила йому вчинити зазначене кримінальне правопорушення.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірити їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального Кодексу України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3