02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 718/4076/23
провадження № 51-277км 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 , (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020180000103, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ободівка Тростянецького району Вінницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Тульчинський районний суд Вінницької області вироком від 11 вересня 2025 року засудив ОСОБА_7 за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вироком суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він,будучи раніше неодноразово судимим за вчинення майнових злочинів (останній раз засуджувався вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільнений 28 серпня 2024 року з місць позбавлення волі) та маючи не зняту і непогашену в установленому порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий умисний корисливий злочин.
Так, 07 березня 2025 року в обідню пору доби, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 зайшов у приміщення будинку АДРЕСА_3 , де проживає потерпілий ОСОБА_8 , і з дозволу останнього, спільно з ним та власником будинку ОСОБА_9 розпочав вживати алкогольні напої. Надалі ОСОБА_7 з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи, що вчиняє злочин у період дії воєнного стану в Україні, підібравши зручний момент і переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, викрав мобільний телефон марки «ОРРО» моделі А58 (СРН2577) чорного кольору, об'єм пам'яті 8/128 ГБ, чим завдав шкоди потерпілому на суму 4692 грн.
Після цих дій ОСОБА_7 залишив місце скоєння злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, а саме, замінивши SIM-карту, використовував викрадений телефон для власних потреб.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 04 грудня 2025 року апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін (з урахуванням виправлення описки в цьому рішенні).
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, не погоджується з ухваленими судовими рішеннями стосовно підзахисного.
Зазначає, що ОСОБА_7 з моменту затримання надавав зізнавальні показання, підтверджував, що вчинив крадіжку, розкаявся у вчиненому та щиро жалкує про скоєне.
Вказує, що сторона захисту поставила під сумнів лише визначену вартість викраденого телефону, а тому подала до суду першої інстанції клопотання про проведення повторної судово-товарознавчої експертизи, яке суд залишив без задоволення.
На думку захисника, у судів першої та апеляційної інстанцій були всі підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, оскільки наявні декілька обставин, які пом'якшують покарання відповідно до вимог статті 66 КК, зокрема: ОСОБА_7 розкаявся у вчиненому; свою вину визнав та щиро жалкує; сприяв у розкритті кримінального правопорушення, а саме добровільно видав викрадений телефон, за його участю проведено слідчий експеримент; за місцем проживання характеризується з посередньої сторони; на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває; потерпілий претензій до нього не має, про що свідчить відсутність цивільного позову у справі, а викрадена річ буде повернута; вартість викраденого телефону не набагато більша від нижньої межі, встановленої законом для дрібної крадіжки.
Отже, захисник вважає, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з урахуванням розкаяння ОСОБА_10 , ставлення до вчиненого, характеристики, стану здоров'я та відсутності претензій зі сторони потерпілого, є явно несправедливим.
Крім того, захисник зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) доводи апеляційної скарги щодо можливості застосування статті 69 КК не оцінив відповідним чином, не зазначив мотивів, з яких він виходив, постановляючи ухвалу.
У касаційній скарзі засуджений з аналогічних підстав просить застосувати статтю 69 КК.
Зазначає, що суди не врахували необхідним чином наявності підстав для застосування статті 69 КК, а саме: щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, добровільного відшкодування завданих збитків, того, що злочин не спричинив значної шкоди. Не враховано, що два сини стали на захист держави, дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, а також його стану здоров'я (страждає на туберкульоз).
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав подану ним касаційну скаргу та касаційну скаргу засудженого, просив їх задовольнити.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про таке.
Згідно з правилами частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає, на його думку, в безпідставному незастосуванні під час призначення покарання ОСОБА_7 положень статті 69 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
Однак такі доводи захисника Суд вважає неприйнятними з огляду на таке.
Положеннями статті 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. Покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу та об'єкта посягання, тяжкості наслідків вчиненого і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, а виправлення засудженого - це певні зміни в його особистості, які утримають його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442- 1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень статті 69 КК, але лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частини першої та/або частини другої статті 66 КК та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Визнаючи поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити із системного тлумачення статей 66 і 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі визначеного покарання, встановленого законом, мають перебувати у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину й особу винного.
При цьому дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення на підставі статті 414 КПК у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, проте за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував те, що згідно з положеннями статті 12 КК кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 185 КК, є тяжким злочином; обставини вчинення кримінального правопорушення; дані про особу ОСОБА_7 , який вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав; раніше неодноразово судимий; має сім непогашених та незнятих судимостей за вчинення корисливих злочинів; поставлений на облік у лікаря- нарколога КНП «Тростянецька лікарня» з 2000 року? у лікаря-психіатра на обліку не перебуває; за місцем проживання характеризується посередньо, а також зважив на його ставлення до вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому місцевий суд не встановив обставин, які пом'якшують покарання, та визнав обставиною, що його обтяжує, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку і в стані алкогольного сп'яніння.
Також районний суд врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, спосіб вчинення злочину і його мотив, форму вини, обстановку вчинення злочину, ставлення обвинуваченого до скоєного та дійшов висновку про необхідність призначення покарання в межах санкції частини четвертої статті 185 КК у виді позбавлення волі, оскільки вважав, що саме таке покарання, з урахуванням положень частини другої статті 50 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме цілям покарання.
Крім того, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував, що захисник ОСОБА_6 у судових дебатах просив застосувати під час призначення покарання ОСОБА_7 положення статті 69 КК та призначити більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, зазначивши, що підзахисний визнав вину й відшкодував шкоду потерпілому, оскільки викрадений телефон перебуває в кімнаті речових доказів і після проголошення вироку буде повернутий потерпілому.
Разом з тим суд першої інстанції в рішенні звернув увагу на те, що під час застосування статті 69 КК необхідно не тільки встановити наявність двох і більше обставин, які пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Зокрема, районний суд зазначив, що у будь-якому разі встановлені обставини, які пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. При цьому цей суд вказав, що доводи захисника не містять таких обґрунтувань.
Водночас місцевий суд зазначив про посилання захисника на повне визнання вини ОСОБА_7 та його щире каяття. При цьому суд вказав, що в судовому засіданні ОСОБА_7 вину у вчиненні злочину не визнав, посилаючись на те, що потерпілий надав дозвіл винести телефон з будинку, що спростовано в судовому засіданні, крім цього обвинувачений не визнав вартості викраденого телефону, що також, на думку суду, свідчило про відсутність такої обставини, яка пом'якшує покарання, як визнання вини.
Крім того, районний суд дійшов переконання про відсутність щирого як обставини, що пом'якшує покарання, оскільки поведінка ОСОБА_7 не свідчила про її наявність, адже під час слідчого експерименту, так і під час надання показань у судовому засіданні правдивих показань він не надавав, вину не визнавав, вводив суд в оману, намагаючись уникнути відповідальності.
Також місцевий суд визнав неприйнятними посилання захисника на те, що завдані матеріальні збитки будуть відшкодовані шляхом повернення викраденого майна після проголошення вироку, оскільки ОСОБА_7 добровільно викрадений телефон не повертав, а після вчинення злочину був розшуканий працівниками поліції з викраденим майном, який використовував у своїх цілях.
Таким чином, суд першої інстанції, не встановивши обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, не вбачав підстав для застосування під час призначення йому покарання положень статті 69 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, врахував особу ОСОБА_7 , тяжкість скоєного кримінального правопорушення та дійшов висновку, що призначене районним судом покарання за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Водночас апеляційний суд, перевіривши доводи засудженого та його захисника щодо можливості застосування статті 69 КК, не вбачав підстав для пом'якшення покарання, оскільки призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції достатньо врахував низку обставин, які мають значення для визначення виду і розміру покарання.
Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційних скарг сторони захисту щодо застосування положень статті 69 КК під час призначення покарання, враховуючи особу засудженого, який має сім непогашених та незнятих судимостей за вчинення корисливих злочинів, а наведені захисником обставини не знижують істотно ступеня тяжкості кримінального провадження.
З огляду на наведене вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими й умотивованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави й положення закону, якими керувалися ці суди, постановляючи рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано те, що він страждає на туберкульоз, дружина є особою з інвалідністю, сини його захищають державу, на думку колегії суддів, в цілому не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, оскільки, як зазначено вище, судами було враховано стан здоров'я засудженого, його сімейний стан. Водночас, будучи особою, яка раніше вчинила корисливий злочин, та посилаючись на зазначене, засуджений не наводить обґрунтувань про те, яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на те, що наявність таких обставин не перешкодила йому вчинити зазначене кримінальне правопорушення.
Отже, доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалили законні, обґрунтовані та вмотивовані рішення з дотриманням принципів справедливого суду, пропорційності покарання, індивідуалізації кримінальної відповідальності.
У юридичному аспекті за змістом положень статей 413, 412, 438 КПК у їх взаємозв'язку, підставами для скасування судових рішень є лише істотні порушення норм матеріального й процесуального права .
Суди нижчих інстанцій таких порушень не допустили.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3