31 березня 2026 року
м. Київ
справа № 569/3902/25
провадження № 61-424св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Наконечна Дарія Олексіївна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2025 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року
у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» (далі - ТОВ «Вигідна покупка»), в якому просив:
поновити його на посаді продавця-консультанта ТОВ «Вигідна покупка»;
стягнути з ТОВ «Вигідна покупка» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рівненський міський суд Рівненської області заочним рішенням від 20 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Скасував наказ від 29 листопада 2024 року № ЛФ000010176 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 .
Поновив ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта ТОВ «Вигідна покупка» з 01 грудня 2024 року.
Стягнув з ТОВ «Вигідна покупка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 486 грн, з відрахуванням обов'язкових виплат та платежів з цієї суми.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.
У травні 2025 року ТОВ «Вигідна покупка» звернулося до суду із заявою про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 20 травня 2025 року.
Рівненський міський суд Рівненської області ухвалою від 17 червня 2025 року заяву ТОВ «Вигідна покупка» про перегляд заочного рішення у справі
№ 569/3902/25 задовольнив.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2025 року скасував та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 25 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рівненський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2025 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2025 року залишив без змін.
У касаційній скарзі, поданій 10 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Наконечна Д. О., просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О.,
Сердюк В. В.
Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі № 569/3902/25 та витребував її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного
Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 березня
2026 року № 260/0/226-26 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, справу розподілено суддям Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловській І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєву С. Ю.
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму, та не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») вказано, що умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
З огляду на матеріали справи, Рівненський міський суд Рівненської області ухвалами від 27 лютого 2025 року та від 17 червня 2025 року справу
№ 569/3902/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України
(абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та / або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У пункті 2 частини першої статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру про поновлення на роботі та майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Дослідивши матеріали справи та зміст судових рішень, з метою перевірки підстав для застосування пункту 2 часини третьої статті 389 ЦПК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження
№ 12-95гс20) Велика Плата Верховного Суду зазначила, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
З огляду на зміст заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2025 року , суд першої інстанції встановив, що на підставі наданих позивачем документів про виплату заробітної плати за період
з 01 грудня 2024 року (день поновлення на роботі) до 20 травня 2025 року (день ухвалення судового рішення) стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 56 486 грн (а. с. 71).
Згідно з резолютивною частиною заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2025 року, зокрема стягнуто
з ТОВ «Вигідна покупка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 486 грн, з відрахуванням обов'язкових виплат та платежів з цієї суми, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
Що стосується вимог немайнового характеру, як то поновлення на роботі, то справа в цій частині є незначної складності, що узгоджується з вимогами пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Отже, дана справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Заявлені позивачем позовні вимоги немайнового характеру про поновлення на роботі, враховуючи спірні правовідносини, обставини справи та застосовані норми права, на складність справи не впливають.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка
Наконечна Д. О., та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
Посилання на те, що справа має для заявника важливе значення, оскільки діями відповідача та ухваленням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій порушено його конституційне право на працю, отримання заробітної плати за таку працю, а також пошкоджено репутацію чесного та відповідального працівника, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
У процесуальному законі встановлені виняткові підстави для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, зокрема, коли справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткові обставини, зокрема, коли справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, заявник у касаційній скарзі не зазначив, що виключає можливість перегляду справи судом касаційної інстанції та, відповідно, перевірки інших доводів касаційної скарги.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ щодо цієї категорії.
Крім того, у касаційній скарзі заявник не посилається на підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, та Верховний Суд таких підстав не встановив.
Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, зазначена справа не підлягає касаційному перегляду, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, які на підлягають касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі
№ 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, тому у зв'язку з цим касаційне провадження у справі належить закрити.
Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
З огляду на викладене, оскільки оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, а підстави, визначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відсутні, продовження розгляду касаційної скарги не відповідатиме завданням цивільного судочинства, касаційне провадження у справі № 569/3902/25 необхідно закрити.
Керуючись статтями 19, 260, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Наконечна Дарія Олексіївна,
на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня
2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада
2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв