01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 201/1579/25
провадження № 61-1003св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування транспортного засобу.
2. Позов мотивовано тим, що Господарський суд Хмельницької області рішенням від 19 червня 2024 року у справі № 924/276/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2024 року, солідарно стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон Ферум Групп» (далі - ТОВ «Дон Ферум Групп») та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором «Овердрафтовий кредит» від 24 травня 2021 року у розмірі 1 986 155,26 грн.
3. 02 липня 2024 року, тобто приблизно через два тижні після ухвалення вищевказаного рішення суду, на підставі договору дарування, укладеного в ТСЦ 0741 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях, проведена перереєстрація належного на праві власності ОСОБА_1 транспортного засобу марки «LEXUS», модель NX 200T, VIN/номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_1 , на нового власника - ОСОБА_2 , який є її близьким родичем.
4. Відносно ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання судового рішення у справі № 924/276/24, оскільки добровільно відповідач рішення суду не виконує.
5. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нерухоме майно (житловий будинок, земельна ділянка та 11/18 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру), що знаходяться у місті Маріуполі Донецької області.
6. Разом з тим, вся територія Маріупольського району наразі належить до тимчасово окупованих російською федерацією територій, а тому на вказане нерухоме майно ОСОБА_1 не може бути звернуто стягнення у межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_4.
7. Транспортний засіб марки «LEXUS», модель NX 200T, на який потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні судового рішення у справі № 924/276/24, був відчужений ОСОБА_1 на користь близького родича.
8. Сукупність обставин, за яких був укладений договір дарування транспортного засобу, доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора АТ КБ «Приватбанк». Справжньою метою оспорюваного правочину було виведення рухомого майно з-під можливого звернення стягнення, ухилення від виконання зобов'язань. Фактично ОСОБА_1 не позбавлена права користування відчуженим транспортним засобом.
9. Посилаючись на норми статей 203, 234 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), позивач просив визнати недійсним договір дарування транспортного засобу марки «LEXUS», модель NX 200T, VIN/номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_1 , укладений 02 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлений у ТСЦ № 0741 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (т. 1 а. с. 1-6).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
10. Соборний районний суд міста Дніпра рішенням від 03 вересня 2025 року позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнив. Визнав недійсним договір дарування транспортного засобу марки «LEXUS», модель NX 200T, VIN/номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_1 , укладений 02 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлений у ТСЦ № 0741 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях. Вирішив питання про розподіл судових витрат (т. 1 а. с. 235-244).
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір дарування, відповідач ОСОБА_1 діяла очевидно недобросовісно, оскільки вказаний безоплатний правочин порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
12. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
13. Така протизаконна ціль, як укладення відповідачем договору дарування майна зі своїм сином з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним відтак наявні правові підстави для визнання його недійсним.
14. Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перекрестов С. В., задовольнив. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 03 вересня 2025 року скасував. Позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування транспортного засобу залишив без задоволення (т. 2 а. с. 68-74).
15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 подарувала та передала фактично у власність своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 належний їй автомобіль, тобто правові наслідки вчиненого правочину наступили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
16. 21 січня 2026 року позивач АТ КБ «Приватбанк», в інтересах якої діє представник - адвокат Данильченко О. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
17. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що відповідач ОСОБА_1 подарувала та передала фактично у власність своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 належний їй автомобіль, тобто правові наслідки вчиненого правочину наступили, є помилковими та такими, що суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду.
18. Та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
19. Боржник не є абсолютно вільним в обрані варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
20. 26 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий через підсистему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
21. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 не отримувала жодних кредитних коштів від АТ КБ «Приватбанк», а була лише поручителем за грошові зобов'язання ТОВ «Дон Ферум Групп».
22. Про наявність судової справи № 924/276/24 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ «Дон Ферум Групп» сум заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» та про рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року у справі № 924/276/24, яке було залишено без змін після апеляційного перегляду, ОСОБА_1 дізналася лише 13 вересня 2024 року, вже після відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 та арешту коштів на рахунках у банках, оскільки ні ОСОБА_1 , ні її представник не брали участі у розгляді справи № 924/276/24, саме через її необізнаність щодо наявності цієї судової справи. Тобто, на момент укладення 02 липня 2024 року договору дарування транспортного засобу відповідачу взагалі не було відомо про наявність судового рішення щодо стягнення заборгованості та наявності боргу перед позивачем.
23. ТОВ «Дон Ферум Групп» жодним чином не повідомляло ОСОБА_1 про належне виконання кредитних зобов'язань, тому на момент укладення оспорюваного договору відповідачу не було відомо про настання її відповідальності за договором поруки.
24. Отже, за відсутності факту обізнаності поручителя про настання його відповідальності в діях ОСОБА_1 відсутній умисел на вчинення правочину на шкоду кредитору.
25. Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що відповідач ОСОБА_1 подарувала та передала фактично у власність своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 належний їй автомобіль, тобто правові наслідки вчиненого правочину наступили.
26. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
27. Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк», в інтересах якої діє представник - адвокат Данильченко О. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
28. У лютого 2026 року матеріали цивільної справи № 201/1579/25 надійшли до Верховного Суду.
29. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 369/11268/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 902/858/15, від 19 січня 2023 року у справі № 925/1248/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 903/877/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 912/2007/18, від 08 вересня 2025 року у справі № 347/721/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Верховний Суд ухвалою від 30 березня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
31. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 травня 2021 року між ТОВ «Дон Ферум Групп» та АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір «Овердрафтовий кредит» (т. 1 а. с. 17-20).
32. 25 травня 2021 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № MRVKLVFWWEXKK/DP (т. 1 а. с. 22-25).
33. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки від 25 травня 2021 року № MRVKLVFWWEXKK/DP сторони визначили, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТОВ «Дон Ферум Групп» (клієнт) зобов'язань за Умовами та Правилами надання послуги «Овердрафтовий кредит», розміщеними на офіційному сайті банку в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, анкетою-заявою клієнта юридичної особи - резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та заявою про приєднання до Умов та правил надання послуги «Овердрафтовий кредит» від 24 травня 2021 року, які разом становлять кредитний договір між банком та клієнтом (кредитний договір), по сплаті:
а) процентів за користування кредитом відповідно до пункту 3.2.4.3.1 кредитного договору, що залежить від інтервалу існування непогашеного залишку по кредиту, тобто в день, після закінчення якого зафіксовано нульове дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта № НОМЕР_2 , відкритому в банку згідно чинних тарифів банку: протягом 1-3 днів в розмірі 12.5 (дванадцять цілих п'ять десятих) % річних; протягом 4-7 днів в розмірі 13 (тринадцять) % річних; протягом 8-15 днів в розмірі 13,5 (тринадцять цілих п'ять десятих) % річних; протягом 16-30 днів в розмірі 14 (чотирнадцять) % річних; період повного погашення процентів за користування кредитом не пізніше дати закінчення періоду безперервного користування кредитом, у відповідності до умов пункту 3.2.4.1.9 кредитного договору;
б) прострочених процентів відповідно до пункту 3.2.4.3.3 кредитного договору, у випадку порушення клієнтом строку погашення заборгованості за кредитом, встановлених чинними тарифами банку, у розмірі 28 (двадцять вісім) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту;
в) процентів у випадку порушення клієнтом строку повернення кредиту, встановлених пунктом 3.2.4.4.1. кредитного договору, у розмірі 28 (двадцять вісім) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту;
г) штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі;
д ) кредиту з максимальним розміром ліміту за кредитним договором в розмірі 4 000000,00 (чотири мільйони) гривень 00 копійок.
34. Згідно із пунктом 1.2 договору поруки від 25 травня 2021 року № MRVKLVFWWEXKK/DP поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і клієнт, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
35. У пункті 4.1 договору поруки від 25 травня 2021 року № MRVKLVFWWEXKK/DP сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору.
36. ТОВ «Дон Ферум Групп» почав користуватися кредитними коштами 31 травня 2021 року та 15 грудня 2021 року погасив повністю тіло кредиту та проценти (т. 1 а. с. 35, 36).
37. У період з 24 лютого 2022 року по 02 березня 2022 року ТОВ «Дон Ферум Групп» скористався кредитними коштами на суму 1 897 211,39 грн.
38. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 19 червня 2024 року у справі № 924/276/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2024 року, стягнув солідарно з ТОВ «Дон Ферум Групп» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 1 986 155,26 грн (т. 1 а. с. 26-29, 31-33).
39. 02 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ТСЦ 0741 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях укладено договір дарування транспортного засобу, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належний їй на праві власності транспортний засіб марки «LEXUS», модель NX 200T, VIN/номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 96).
40. Цього ж дня, 02 липня 2024 року вказаний транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 122).
41. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що сторонами не заперечується.
42. Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання судового наказу № 924/276/24, виданого 22 липня 2024 року на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року у справі № 924/276/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у сумі 1 986 155,26 грн (т. 1 а. с. 34).
43. На підставі заяви стягувача АТ КБ «Приватбанк» наказ № 924/276/24, виданий Господарським судом Хмельницької області 22 липня 2024 року, постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 вересня 2024 року був повернутий стягувачу (т. 1 а. с. 148).
44. Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16 квітня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у сумі 1 986 155,26 грн (т. 1 а. с. 222-223).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
45. Одним із визначених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої цієї статті).
46. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
47. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
48. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
49. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
50. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
51. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.
52. У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
53. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
54. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
55. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
56. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використала / використали право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати);
- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
57. Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
58. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.
59. Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
60. Зазначений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24.
61. У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
62. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
63. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
64. У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що 02 липня 2024 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування відчужила спірний транспортний засіб на користь свого сина ОСОБА_2 , тобто фактично через 2 тижні після ухвалення Господарським судом Хмельницької області рішення від 19 червня 2024 року про солідарне стягнення з неї та ТОВ «Дон Ферум Групп» на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у сумі 1 986 155,26 грн.
65. Враховуючи те, що ОСОБА_1 , як солідарний боржник, яка була обізнана про наявність боргового зобов'язання за договором поруки від 25 травня 2021 року № MRVKLVFWWEXKK/DP перед АТ КБ «Приватбанк», відчужила спірне нерухоме майно на користь свого сина ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 , укладаючи договір дарування, діяла очевидно недобросовісно, оскільки вказаний безоплатний правочин порушує майнові інтереси кредитора АТ КБ «Приватбанк» і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
66. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що вона не була обізнана про існування рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року про стягнення з неї заборгованості у сумі 1 986 155,26 грн, з огляду на те, що зі змісту рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 924/276/24 вбачається, що представник ТОВ «Дон Ферум Групп» - Пейчева С. Д. брала участь у судових засіданнях. Отже, ТОВ «Дон Ферум Групп» було обізнане про наявність судового рішення про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_1 , як поручителя, боргу у сумі 1 986 155,26 грн, тоді як ОСОБА_1 є одним із засновників (учасників) ТОВ «Дон Ферум Групп», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а. с. 146).
67. Також місцевим судом у судовому засіданні встановлено, що позивач АТ КБ «Приватбанк» направляв копію позовної заяви на електронну адресу ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 Також, на вказану адресу направлялись судові документи Господарським судом Хмельницької області. Зазначена електрона адреса була вказана ОСОБА_1 в анкеті-заяві клієнта - фізичної особи про надання банківських послуг (т. 1 а. с. 145).
68. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що транспортний засіб, відчужений за оспорюваним правочином, був подарунком на день народження її сина - ОСОБА_2 , оскільки днем народження ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як договір дарування укладено 02 липня 2024 року.
69. Зважаючи на викладене, встановивши, що оспорюваний договір дарування, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання судового рішення про стягнення грошових коштів зі ОСОБА_1 , як солідарного боржника, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним.
70. Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, необґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 подарувала та передала фактично у власність своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 належний їй автомобіль, тобто правові наслідки вчиненого правочину наступили, оскільки та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
71. Отже, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Тому постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 рокупідлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 03 вересня 2025 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
72. Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
73. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
74. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
75. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
76. Відповідно до платіжної інструкції від 20 січня 2026 року № ZZ420B2GUA АТ КБ «Приватбанк» сплатило судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 4 844,80 грн.
77. Оскільки суд касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов АТ КБ «Приватбанк», то із відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк»підлягає стягненню судовий збір, сплачений АТ КБ «Приватбанк» за подання касаційної скарги, по 2 422,40 грн.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року скасувати.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 03 вересня 2025 року залишити в силі.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги по 2 422,40 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Калараш
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров